Так, зокрема, УЦР запевнила, що вона налаштована рішуче «проти замірів самовільного здійснення автономії України» до скликання Установчих зборів.
До того ж, УЦР добровільно віддавала Тимчасовому урядові право затвердження членів українського Генерального секретаріату, яке раніше належало їй.
Отже, у політичному розумінні це був крок назад у розвитку української революції. Водночас це був компроміс.
III Універсал Центральної ради
Вперше ідею проголошення УЦР було висунуто М. Грушевським у вступній промові у день відкриття з'їзду. Майже тиждень після збройної перемоги українців над Тимчасовим урядом та більшовиками УЦР працювала над текстом III Універсалу, який мав оповістити світ про народження нової держави — УНР. Де-факто Україна вже відійшла від Росії, зберігаючи з нею лише формальний федеративний зв'язок, і завдання полягало лише в тому, щоб юридичне оформити цей факт.
III Універсал було прийнято 7 (за новим стилем — 20-го) листопада. М. Грушевський відкрив урочисте засідання УЦР і після вступного слова зачитав текст Універсалу:
1. Заявлялося, що Україна не відокремлюється від Росії, але вся влада в Україні відтепер належить лише УЦР та Генеральному Секретаріату;
2. Україна стає Українською Народною Республікою;
3. До її території належать землі, населені здебільшого українцями: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму). Остаточно питання про приєднання до України Курщини, Холмщини, Вороніжчини та інших суміжних з Україною територій з переважаючим українським населенням мало вирішуватися шляхом переговорів;
4. На території УНР поміщицьке землеволодіння, право власності на удільні, монастирські, кабінетські та церковні землі скасовувалося. Генеральний Секретаріат зобов'язувався негайно прийняти закон про розпорядження цими землями земельними комітетами до Українських Установчих Зборів;
5. В Україні проголошувався 8-годинний робочий день;
6. Запроваджувався державний контроль над виробництвом;
7. Україна виступає за негайне укладення миру між воюючими сторонами;
8. Скасовувалася смертна кара й оголошувалася амністія;
9. В Україні повинен бути створений дійсно незалежний суд;
10. Україна визнає національно-персональну автономію для меншин;
11. На 27 грудня (9 січня за новим стилем) призначалися вибори до Всеукраїнських Установчих Зборів, які планувалося скликати 9 (22) січня 1918 р.
Після зачитання тексту після невеликої перерви на пропозицію фракції українських есерів III Універсал було поставлено на поіменне голосування в Центральній раді. Це було вперше. З 50 членів Малої Ради (Комітет Центральної Ради) у залі були присутні 46. З них за Універсал проголосували 42, проти — жоден, утрималися — 4 члени Ради: 2 російські есери, 1 — меншовик, 1 — представник польського Централу.
Після голосування було виголошено привітальні промови та заяви представників фракцій з мотивів голосування. Першим взяв слово заступник голови утвореної на З'їзді народів (вересень 1917 р.) Ради Народів грузин Берташвілі, який від імені грузинів привітав українців зі знаменною подією.
Далі зробили заяви з приводу голосування представники неукраїнських фракцій.
Закриваючи далеко за північ засідання, М. Грушевський сповістив, що у четвер 9 листопада о 12-й годині дня на Софійському майдані має бутм проголошено III Універсал УНР всьому народові. У цей святковий день відмінялися заняття у школах та гімназіях, а також робота в державних установах.
Близько 2-і години дня на Софійському майдані вдарили у дзвони. На майдан вийшло духовенство з хоругвами на чолі з преподобним Олексієм та чотирма архієреями. З трибуни біля пам'ятника Б. Хмельницькому М. Грушевський виголосив промову, в якій сказав, що ЦР у повному порозумінні з меншинами вирішила проголосити УНР і зачитав III Універсал (у різних частинах мітингу текст читали й інші промовці). Після хвилі схвалення духовенство почало правити молебень (українською мовою) і виголосило многоліття «христолюбивому війську», Республіці Українські, Центральній раді та Генеральному Секретаріатові.
На закінчення відбувся військовий парад. Його приймали В. Винниченко і С. Петлюра.
Оцінки III Універсалу:
М. Грушевський: «Це була грандіозна програма».
В. Винниченко: «Третій Універсал уже не зробив такого сильного враження на населення, як перший, хоча здобутки, зазначені в ньому, були без порівняння більші. Це через те, що Третій Універсал явився не результатом безпосередньої боротьби, великого напруження сил, що дає при успіху вибух радості».
Американський історик українець Т. Гунчак: «Проголошення Третього Універсалу Центральної ради було, безперечно, актом великої історичної ваги: уперше за 250 років український народ рішуче задекларував свою волю, свій потяг до свободи, своє право розпоряджатися всіма справами власної держави. ...Разом з тим, документ усе ж не вдалося витримати в єдиному дусі (заяви про «рятування Росії», про федерацію з Росією тощо). Чому так сталося?.. Я схильний думати, що такі заяви можна пояснити непрактичністю провідних членів Центральної ради, для яких федерація продовжувала залишатися романтичною мрією. Вони не розуміли, що більшовицький переворот у Росії фунтовно змінив політичні обставини, коли сама думка про федерацію ставала зайвою і треба було всіляко сконцентруватися на будівництві незалежної держави».
IV Універсал Центральної ради та його історичне значення.
Центральна рада ні організаційно, ні психологічно виявилася не готовою до відбиття агресії радянської Росії після відомого ультиматуму Леніна—Грецького від 3 грудня 1917 р. За умов загального наступу більшовицьких військ, підривної діяльності не заборонених Центральною радою харківського «уряду» й більшовицької партії потрібно було підняти загальнонаціональний пафос народу, націлити його на боротьбу за свою державність. Зробити це було непросто, оскільки національній оух на той час переживав не піднесення, а навпаки, — спад.
На початку 1918р. Центральна рада стала схилятися до ідеї проголошення повної незалежності України. Зробити це варто було також у зв'язку з необхідністю підписання мирного договору з Центральними державами. Впродовж грудня 1917 р. за проголошення незалежності неодноразово виступали М. Кова-левський, М. Шаповал, С. Шелухін та інші лідери української революції. В січні 1918р. представник Одеси на засіданні Малої Ради, наголосивши, що «більшовизм росте, як пошесть», запропонував безвідкладно проголосити самостійність УНР.
У вступному слові перед читанням тексту IV Універсалу в Малій Раді М. Грушевський виокремив два мотиви прийняття цього документа: «Дати нашому правительству змогу довести справу миру до кінця і захистити від усяких замахів нашу країну».
IV Універсал було датовано 9 (22) січня, а проголошено — 11 (24) січня 1918р. На його початку зазначалися проблеми, з якими зіткнулася УНР (економічна криза, злочинність, зрив виборів до Українських Установчих Зборів, російська інтервенція, що призвела до вбивств, руйнувань та пограбунку держави, а також потреба в укладенні миру). Щоб зняти ці проблеми, УЦР проголошує: «Віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, від нікого не залежною, вільною, суверенною державою Українського Народу».
Україна заявляла про готовність жити у злагоді з усіма сусідніми державами за умови їх невтручання у внутрішні справи УНР.
Раді Народних Міністрів (Генеральний Секретаріат було перейменовано) доручалось якнайшвидше завершити мирні переговори, очистити Україну від російських військ.
Після війни ставилося завдання розбудови місцевого самоврядування й розробки закону про передачу землі народу без викупу, «прийнявши за основу скасування власності й соціалізацію землі». Передбачалося, що вже з початком весняних робіт земельні комітети передадуть землю селянам. Раді Міністрів також доручалося перевести підприємства на випуск мирної продукції й ліквідувати безробіття. Оголошувалася державна монополія й контроль за торгівлею. Над усіма банками мав бути встановлений державний контроль. Також уряд мав боротися з усіма антиукраїнськими й антидержавними силами, насамперед тими, хто намагається «знову піддати усі вольні народи під одно царське ярмо — Росії».
IV Універсал підтверджував усі демократичні права та свободи, проголошені у III Універсалі, доповнивши їх правом меншин на національно-персональну автономію.
Історичне значення IV Універсалу полягає в тому, що він проголосив Україну незалежною державою, завершував важливий етап складного й суперечливого розвитку українського національно-визвольного руху, що відтепер вирвався з ілюзорного сподівання на можливість існування Української держави на засадах автономії чи федералізму.
IV Універсал відкрив нову сторінку змагань українського народу за свободу, який відтепер рішуче заявив, що метою його боротьби є незалежна держава, яка стоїть на сторожі інтересів народу.
47. Основні події Українського національно^-демократичного ;періоду Центральної Ради.
В Україні з ініціативи лідерів Товариства українських поступовців Д. Дорошенка, С. Єфремова, А. Ніковського, Є. Чи-каленка й соціал-демократів В. Винниченка та С. Петлюри 4 березня 1917 р. у Києві було створено національний орган державної влади —Українську Центральну раду. Очолив Цент ральну раду відомий історик, активний борець за національне відродження України М. Грушевський. Соціально-економічну політику Центральної ради слід характеризувати відповідно до прийнятого нею документа. Так, III Універсал, проголошений 7 листопада 1917 р., де йшлося про встановлення Української Народної Республіки, декларував демократичні принципи: