4. Основні слов'янські етнополітичні угрупування. Державність у східних слов'ян. Антська держава.
Наприкінці II тис. до н.е. за доби пізньої бронзи праслов'яни вже повністю розділилися на дві частини: західну - предків західних слов'ян і східну - предків східних слов'ян. Велика тщинецько-комарівська культура в Україні в XIII—XII ст. до н.е. перероджується в кілька окремих нових культур.
За даними літописів, у східних слов'ян перед утворенням Київської Русі існувало 14 великих племінних об'єднань, половина з яких пов'язана з територією України.
Особливу роль в історії Київської Русі відіграли поляни. Літописець називає їх "мужами мудрими й тямущими". Головним центром полян, які розселилися у середньому Подніпров'ї, був Київ. За найновішими археологічними відомостями, в зону, заселену цим племенем, входили також Переяслав, Любеч, Василів, Білгород. Поляни першими серед населення східнослов'янських земель стали називатися русами, сформувавши ядро Київської держави.
Анти і склавини були окремими слов'янськими племінними об'єднаннями, що мали своїх вождів, своє військо і проводили самостійну політику. Антських царів Божа, Ардагаста, Мусокія, полководців Доброгаста, Пирогаста та інших згадують письмові джерела. Соціальне розшарування в антському суспільстві засвідчують грошові та речові скарби. Антське царство було зразком такого державного утворення, в якому відбувався перехід від первіснообщинного ладу до феодалізму із ще виразними ознаками рабовласництва. Просуваючись на Балкани, анти та склавини захоплювали десятки й сотні тисяч полонених, яких перетворювали у рабів. Однак рабовласництво не набрало завершального характеру і визріли прогресивніші форми відносин - зародки феодального ладу.
Після розгрому готів, що були сусідами антів у степовому Надчорномор'ї, гунською навалою і наступного просування гунів слідом за готами на захід наприкінці IV—на початку V ст. антське об'єднання залишилося єдиною важливою соціально-політичною організацією в Східній Європі, здатною протистояти Візантії. Протягом VI ст. внаслідок широкого наступу на балканські володіння Візантії (так звані Балканські війни) анти і склавини повністю слов'янізували північ Балканського півострова.
У середині VI ст. до Східної Європи нахлинула нова хвиля завойовників з Центральної Азії - авари. Протягом 558—568 рр. авари пройшли через південні степи до Карпатської котловини, де заснували свою примітивну державу Каганат. Внаслідок тривалих слов'яно-аварських воєн антське об'єднання припинило своє існування, але процес утворення держави у східних слов'ян неухильно йшов уперед.
Ще наприкінці минулого століття М. Грушевський дійшов висновку, що антське племінне об'єднання в основі становило генетичне коріння українського народу.
5. Передумови утворення Київської Русі. Теорії походження держави.
Східнослов'янські союзи племен являли собою виразні етнокультурні спільності, які мали певні локальні особливості, що й відбито в літописі Нестора, підтверджується пам'ятками археології. Відмінності в культурі й побуті між племінними об'єднаннями так і не були подолані в часи існування Давньоруської держави та її народності (ІХ-ХІІІ ст.).
Породження родоплемінного ладу - великі й малі союзи племен у перебігу розвитку східнослов'янського суспільства поступово переросли в утворення більш високого соціально-політичного рівня - племінні княжіння. Їх створення зумовлене виникненням приватної власності і пов'язаним з нею майновим і соціальним розшаруванням суспільства. Ті княжіння були додер-жавними об'єднаннями, що заклали фундамент східнослов'янської державності. Вони передували першій східнослов'янській державі, що склалася навколо Києва в середині IX ст., яку умовно можна назвати Київським князівством Аскольда.
Могутність і влада глав племінних княжінь грунтувалися на розгалуженій системі укріплених поселень-градів. Частина тих градів, найперше Київ, були протомістами і у УІП-Х ст. перетворилися на справжні феодальні міста. Можна припустити наявність примітивного апарату влади у цих племінних княжіннях. Але в них ще не існувало соціальне обособленої потомственої знаті з князем на чолі. Своєрідність суспільного поступу східних слов'ян характеризується й тим, що племінні княжіння зберігалися ще протягом століття по тому, як виникла Давньоруська держава. „Світлі й великі князі" угод Олега з Візантією 907 і 911 рр. - не хто інші, як глави княжінь. Лише Володимиру Святославичу в 80-рр. Х ст. удалося зламати їх владу й остаточно приєднати землі племінних княжінь до складу держави.
6. Русь-Україна в період політичної єдності Київської держави (80-ті роки ІХ - перша половина ХП ст.).
Олег (пом. 912?).
Олег був талановитим і рішучим правителем. Завоювавши у 882 р. Київ і підкоривши собі полян, він силою поширив своє володіння (тобто право збирати данину) на сусідні племена, найважливішим із яких були древляни. Це втягнуло його у війну з хозарами, яка закінчилася тим, що Олег зруйнував хозарські порти на Каспії. У 911 р., перебуваючи в апогеї могутності, він на чолі великого війська напав на Константинополь і пограбував його. Олег справляв на Візантію відчутний тиск, якщо греки мусили піти на укладення дуже вигідної для київського князя торговельної угоди.
Ігор (912—945).
Ігор князював не так вдало, як його попередник Олег. За звичаєм правителів Києва, з початку свого князювання Ігор утверджував свою владу над підлеглими племенами. Першими проти нього повстали древляни та уличі. Кілька років виснажливих походів пішло у нього на те, щоб знову примусити бунтарів оплачувати данину. Лише після відновлення влади у своїх землях Ігор зміг узятися за широкомасштабні далекі походи - торговельні чи теж грабіжницькі - на зразок тих, що проводив Олег.
Коли у 941 р. розпалася мирна угода з Візантією, укладена Олегом, Ігор вирушив у морський похід на Константинополь. Для нього він закінчився катастрофою. За допомогою пальної суміші, що називалася «грецьким вогнем», візантійці спалили руський флот, змусивши Ігоря до поспішної втечі. Внаслідок цього у 944 р. він мусив укласти дуже невигідну угоду з візантійським імператором. Велике руське військо, йшовши Волгою, пограбувало багаті мусульманські міста на Каспії та зі здобиччю повернулось до Києва. Кчязювання Ігоря закінчилося, як і почалося, повстанням древлян. Розлючені частими походами за даниною, древляни влаштували засідку, в якій і загинув Ігор зі своєю невеликою дружиною.
Ольга (945—962).
У 955 р. вона прийняла християнство. Але навіть без цих прихильних оповідей Ольга лишилася б видатною правителькою. У часи, коли помста була абсолютним моральним обов'язком, Ольга швидко й жорстоко помстилася древлянам за чоловіка. Разом із тим вона розуміла, що необхідно змінити довільний та безладний спосіб збирання данини, який став причиною смерті Ігоря. Тому Ольга впроваджує перші в Київській Русі «реформи», чітко встановлюючи землі, з яких через певні проміжки часу мала збиратися означена кількість данини. Вона також стежила за тим, щоб її підлеглі не позбавлялися всіх засобів до існування й відтак могли знову сплачувати данину. Закріпивши за княжою казною виняткові права на багаті хутровим звіром землі, Ольга в такий спосіб забезпечила себе постійним притоком прибутків. Аби краще знати свої неозорі володіння, Ольга часто подорожує до всіх великих міст і земель. У зовнішніх зносинах вона віддає перевагу дипломатії перед війною. У 957 р. Ольга їде до Константинополя для переговорів із візантійським імператором. Хоч у літописах багато йдеться про те, як вона перехитрила імператора, за іншими джерелами переговори виявилися не дуже вдалими. Але вже те, що наймогутніший правитель християнського світу взагалі погодився зустрітися з Ольгою, свідчить про зростаюче значення Києва.
Святослав (962—972).
Відважний і палкий, прямолінійний і суворий, Святослав був насамперед князем-воїном. Безперервно воюючи, Святослав полюбляв грандіозні й славетні справи. У 964 р. двадцятидворічний честолюбний Святослав розпочинає війну на сході. Його безпосередньою метою є підкорення вятичів - східнослов'янського племені, що жило на р. Оці, на землях, звідки походять сучасні росіяни. Після цього, попливши вниз Волгою, він громить волзьких булгар. Це призводить до гострої сутички з могутніми хозарами. У кровопролитній битві Святослав завдає поразки Хозарському каганату й стирає з лиця землі його столицю Ітіль на Волзі. Тоді він вирушає на завоювання Північного Кавказу. Ці славетні походи мали далекосяжні наслідки. Завоювання вятичів поширило владу Києва на всіх східних слов'ян, а також відкрило для слов'янської колонізації північно-східні землі, що є сьогодні складовою Росії. Розгромивши хозарів, Київ усунув свого суперника в гегемонії у Євразії та поставив під контроль Русі великий торговий шлях Волгою. Проте був у занепаді хозарів і негативний аспект: разом з ними зник той буфер, що не давав кочовикам зі сходу, таким як печеніги, проникати в українські степи.
У другій половині свого князювання Святослав цілком зосереджує увагу на Балканах. У 968 р. він погоджується допомагати візантійцям у війні з могутнім Болгарським царством. На чолі величезного війська він вдирається до Болгарії, знищує своїх противників і оволодіває багатими придунайськими містами, вибравши собі опорним пунктом місто Переяславець.
Занепокоєна новим агресивним сусідством, Візантія виступила проти київського князя й після тривалих та жорстоких сутичок змусила його відступити. По дорозі до Києва біля дніпрових порогів на розпорошені сили русичів напали печеніги і вбили Святослава.
Примітивна політична організація, надто великі відстані, значна відокремленість стояли на перешкоді встановленню якогось об'єднаного політичного цілого. Якщо не брати до уваги періодичні походи за даниною, перші київські князі мали дуже обмежені контакти і вплив на підвладні їм племена, особливо ті, що жили далеко від головних міст і поселень. Що ж до княжих прав збирати данину, то вони забезпечувалися виключно грубою силою, на яку була спроможна княжа дружина, що спочатку набиралася з варягів. Між князем і дружиною, що ділилися як небезпеками, так і добром, добутим у походах за даниною, виникали особисті, безпосередні та взаємозалежні стосунки, які були основою політичної організації ранньої Київської держави. Так, у походах за даниною і в намаганнях підпорядкувати собі торгові шляхи до далеких країн князі з їхніми дружинами менш ніж за сто років створили величезне й могутнє об'єднання - Київську Русь.