Стосовно вбивства при обтяжуючих обставинах ознаки об’єктивної сторони, яка включає в себе дію (бездіяльність), злочинні наслідки та причинний зв'язок між ними, мають певні специфічні ознаки, які впливають на відповідальність за ці злочини. Об'єктивна сторона вбивства при обтяжуючих обставинах полягає в позбавленні життя іншої людини. Стосовно дії (бездіяльності) слід враховувати те, що їх сутність обумовлюється способом, яким потерпілий позбавляється життя. Під способом цього злочину слід розуміти особливо небезпечне насильство (фізичне або психічне), змістом якого є реальна і об'єктивна загроза життю. Наслідком (шкодою) вбивства є насильницька біологічна смерть. Причинний зв'язок між дією (бездіяльністю) і злочинним наслідком – смертю потерпілого є третьою обов'язковою ознакою об'єктивної сторони вбивства. При вбивстві та його різновидах причинний зв'язок може бути як прямим (безпосереднім), так и опосередкованим. За об’єктивною стороною обтяжуючими обставинами умисного вбивства є такі, що вчинені з особливою жорстокістю і способом, небезпечним для життя багатьох осіб.
Об’єктивні ознаки складу злочину виконують розмежувальну функцію, тому мають велике практичне значення при кваліфікації і особливо, коли справа стосується кваліфікованих вбивств, де кожна обтяжуюча обставина утворює різновид цього злочину.
2.2 Суб’єктивні ознаки вбивства з обтяжуючими обставинами
2.2.1 Суб’єкт вбивства з обтяжуючими обставинами
Суб'єкт злочину вбивства при обтяжуючих обставинах – це фізична осудна особа, якій до моменту вчинення злочину виповнилося 14 років, та яку характеризують специфічні психологічні та психіатричні ознаки: агресивність та насильницька мотивація. [42, 119]
Поняття особи злочинця кримінологи НАВС України визначають як сукупність соціальних властивостей, ознак, зв'язків і відносин, що характеризують особу, яка порушує кримінальний закон, і в поєднанні з іншими (неособистісними) умовами й обставинами призводять особу до антисуспільної поведінки.
К. Платонов запропонував динамічну функціональну структуру особи, яка складається з чотирьох підструктур (груп властивостей, що різняться зумовленістю соціальних або біологічних факторів):
• соціально зумовлені якості особи (спрямованість, моральні властивості, інтереси, схильності, мотиви, потреби);
• підструктура підготовленості або досвіду (знання, навички, вміння, звички);
• особливості окремих психічних процесів (сила й особливості здійснення інтелектуальних, вольових та емоційних процесів);
• біологічно зумовлені властивості особи (темперамент, органічні патологічні зміни і властивості, здібності, обдарованість). [11, c. 108]
Якщо виходити з положень вульгарного матеріалізму (все залежить тільки від зовнішнього середовища), то відповідно особа злочинця виникає тільки внаслідок впливу зовнішнього середовища, і подолання злочинності залежить тільки від усунення відповідних соціальних факторів. У такому разі неможливо обґрунтувати відповідальність і заходи, спрямовані на коригування особистісних характеристик. Аналогічною буде ситуація, якщо виходити з тези про те, що злочинна поведінка зумовлена тільки біологічними факторами. У таких випадках особиста відповідальність втрачає будь-який сенс з таких міркувань: якщо генетичні або інші біологічні особливості особи однозначно визначають характер її злочинної поведінки і позбавляють її можливості вибрати інший вид поведінки, таку особу не можна визнати суб'єктом злочину.
Виходячи з того, що визначення особи людини як біосоціальної системи високого рівня складності є загальноприйнятим, більшість вчених-кримінологів визнають, що особа злочинця органічно поєднує соціальне й біологічне, а головне питання дискусії полягає в такому: що є визначальним в особі злочинця — соціальне чи біологічне і як вони співвідносяться. [12, c. 132]
З погляду представників соціологічного напряму суть відмінності злочинної поведінки від правомірної полягає в її спрямованості, цілях і системі мотивів. Злочинцям притаманні потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, погляди зовсім іншого характеру, ніж законослухняних громадян. Вольові фізичні характеристики можуть сприяти або перешкоджати вчиненню злочинів, проте за їх допомогою неможливо визначити чому саме вчинено злочин. Соціологісти не заперечують можливостей впливу на злочинну поведінку психічних аномалій особи. Але на їх думку, власне психічні аномалії здебільшого не успадковуються, а набуваються, тобто мають соціально зумовлене походження внаслідок впливу умов у сім'ї, форм виховання, обстановки в колективі тощо. На їхню думку, у боротьбі зі злочинністю осіб, що мають психічні аномалії, необхідно вживати заходів як правового, так і медичного характеру.
Прихильники біологічного напряму визначають, що генетично успадковується темперамент, від якого значною мірою залежить характер людини, зокрема така його особливість, як залежність поведінки від зовнішнього впливу. Саме за цією ознакою людей поділяють на екстравертів (велика залежність) та інтровертів (незначна залежність). Успадковує людина й інтелектуальні та інші здібності, талант, обдарованість. Багато людей народжуються із соматичними та психічними захворюваннями, які ускладнюють процес їх соціальної адаптації. Так, за даними судово-психіатричної експертизи, 50—70 % вбивць і осіб, що вчинили насильницькі злочини, є особами із психічними аномаліями, які вчинили злочини в "межових станах". Успадковується також фізична організація індивіда, яка має велике, а іноді вирішальне значення для формування особи злочинця. Крім того, життя дає приклади природженої схильності до вчинення злочинів — це випадки вчинення злочинів неповнолітніми в ранньому віці, коли стверджувати про вплив соціального середовища недоцільно. [14, c. 227]
А. Зелінський наводить також приклади підвищеної кримінальної активності серед окремих національних груп (мігрантів з Кавказу, Середньої Азії, циган) на теренах колишнього СРСР, негрів та іммігрантів з країн Латинської Америки (особливо пуерторіканців) у США, що неможливо пояснити виключно соціальними факторами. Але ця тема залишається практично недослідженою через побоювання звинувачень у расизмі. [15, c. 152]
За даними досліджень Ю. Антоняна і С. Бородіна, серед осіб, що вчинили вбивства, хуліганства, зґвалтування, крадіжки, пограбування та інші тяжкі злочини, понад половину мають розлади психіки, які не позбавляють їх осудності. Вивченням злочинної поведінки осіб з психічними аномаліями займається судова патопсихологія.
На думку сучасного російського кримінолога Л. Балабанової, «психічні аномалії спричинюються до виникнення і розвитку таких рис характеру, як подразнювальність, агресивність, жорстокість і водночас підвищують навіюваність і послабляють контрольні механізми й вольові процеси. Вони перешкоджають нормальній соціалізації особи, засвоєнню нею суспільних цінностей, встановленню нормальних зв’язків і відносин, заважають займатися певними видами діяльності або взагалі працювати, внаслідок чого підвищується ймовірність вчинення протиправних дій і ведення антисуспільного образу життя». [51, c. 76]
За певних умов психічні аномалії зменшують опір до впливу ситуацій, у тому числі конфліктних; створюють перешкоди щодо розвитку соціально корисних рис особи, особливо щодо її адаптації до зовнішнього середовища; послаблюють механізми внутрішнього контролю; звужують можливості вибору рішень і варіантів поведінки; полегшують реалізацію імпульсивних, випадкових, у тому числі протиправних вчинків. Усе це негативно позначається на розвитку особи і може призвести до злочинної поведінки. [14, c. 228]
Важливим аспектом дослідження проблеми особи злочинця є узагальнення і систематизація її властивостей й якостей. Практичне значення мають категорія "типологія особи злочинця" і класифікація злочинців.
У науковій і навчальній літературі наводяться різні класифікації злочинців:
• за соціально-демографічними ознаками (стать, вік, освіта) — чоловіки, жінки, неповнолітні; різноманітні вікові категорії, у тому числі 18-24, 25-29, 30-49 і понад 50 років; з початковою, середньою, вищою освітою;
• за ознаками соціального становища і роду занять — робочі, службовці, працівники сільського господарства, військовослужбовці, працівники сфери торгівлі, приватні підприємці, студенти, фермери, безробітні, пенсіонери;
• за ознаками місця проживання і тривалості проживання — житель міста, селища міського типу, села; місцевий житель, мігрант, переселенець;
• за інтенсивністю і характером злочинної діяльності — повторність, рецидив (спеціальний або особливо небезпечний), у складі групи, організованого злочинного угруповання;
• за даними про стан особи в момент вчинення злочину — у стані алкогольного, наркотичного сп’яніння, під час відбування покарання у виправно-трудовій установі;
• за видами вчиненого злочину — злодії, грабіжники, вбивці, ґвалтівники, хулігани, хабарники тощо. [11, c. 110]
У кримінологічній літературі наводяться різні варіанти типології особи злочинця, що поділяються на групи залежно від критерію типологізації. Так, російські вчені-кримінологи Санкт-Петербурзької академії МВС Росії розрізняють три групи типології:
1. злочинці диференціюються залежно від характеру особистісно-мотиваційних властивостей, що виявляються у вчиненому злочині. За цим критерієм розрізняють особливо небезпечних, насильницьких, корисливих, які вчинили злочини проти суспільного порядку, необережних;
2. злочинці розподіляються за характером взаємодії криміногенної особи з різним ступенем вираження з факторами ситуації вчинення злочину або залежно тільки від ступеня вираження криміногенних викривлень особи. Як приклад такої типології можна вважати варіант, запропонований для неповнолітніх злочинців, коли розрізняють два основних типи: криміногенний і випадковий. У свою чергу, криміногенний тип поділяється на три підтипи: послідовно криміногенний; ситуаційно-криміногенний; ситуаційний;