Реферат
З предмету: Господарське право України
На тему: «Корпоративні правовідносини в господарських товариствах»
Київ 2010 р.
План
Вступ.
1. Поняття та правова природа корпоративних правовідносин в господарських товариствах.
2. Суб’єкти та об’єкти корпоративних правовідносин.
3. Зміст корпоративних правовідносин.
Висновки.
Список використаної літератури.
Вступ
Актуальність теми дослідження обумовлена тим, що господарські організації корпоративного типу, зокрема господарські товариства відіграють зростаючу роль як у світовій, так і в національній економіці та впливають на міжнародні відносини. Разом із тим недостатньо вивченими і врегульованими законодавством залишаються питання правовідносин всередині господарських товариств, питання корпоративного управління цими організаціями, корпоративних відносин тощо. Окремі норми, присвячені даній проблемі, містять Господарський та Цивільний кодекси України, Господарсько-процесуальний кодекс, ЗУ «Про господарські товариства» від 19.08.91р., «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008р., «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» від 15.05.2003 р., «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006р., роз’яснення вищих судових органів.
Науково-теоретичну основу дослідження складають роботи вітчизняних і зарубіжних учених-юристів: Щербини В. С., Вінник О. М., Коссак В. М., Лукач І. В, Євтушевського В. А., Кібенко Е. Р., Смітюх А. В., Спасібо-Фатєєвої І. В., Глусь Н. С., Кравчук В. М., Харенко О. В. та ін.
Основними цілями нашого дослідження є:
- проаналізувати чинне законодавство, що регулює корпоративні правовідносини у господарських товариствах;
- дослідити та з’ясувати основні доктринальні підходи щодо визначення сутності корпоративних правовідносин у господарських товариствах в сучасній юридичній науці;
- сформулювати власні висновки та погляди на сутність корпоративних правовідносин у господарських товариствах;
- висловити думки щодо перспектив наукових досліджень та розвитку національного господарського законодавства з питань регулювання корпоративних правовідносин у господарських товариствах.
Як відомо, господарсько-правова концепція визначає господарські відносини у власному (спеціальному) розумінні, а саме: господарськими є відносини між господарюючими суб'єктами (підприємствами, підприємцями) та органами управління, які утворюються у процесі організації і безпосереднього здійснення господарської діяльності. Господарські відносини, як предмет регулювання, складаються лише з двох елементів - організаційного (організація виробництва, обігу) і майнового. Сукупність господарських відносин у такому вузькому розумінні є предметом господарського права. Господарські відносини мають певні ознаки. Насамперед це обмежене, порівняно з цивільним правом, коло суб'єктів. Другою характерною ознакою господарських відносин є поєднання в них організаційних і майнових елементів. Правовою підставою виникнення господарських правовідносин є рішення їхніх суб'єктів укласти відповідний договір. Третя ознака господарських відносин - їх матеріальний зміст, тобто суспільне виробництво і реалізація (оборот) господарюючими суб'єктами продукції (виконання робіт, надання послуг). Господарські правовідносини можуть бути класифіковані за різними ознаками. Відповідно до частини 4 статті 3 ГКУ господарські відносини можна поділити на господарсько-виробничі, організаційно-господарські, внутрішньогосподарські відносини[10; c. 12-16].
Поняття та правова природа корпоративних правовідносин в господарських товариствах
Особливим та досить цікавим різновидом правовідносин в господарських організаціях, зокрема господарських товариствах є корпоративні правовідносини. Важливим для постановки питання є визначення корпоративних відносин, що наводиться в ч. 3 ст 167 ГК України: під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав[1]. Тобто щодо прав особи, частка якої визначається в статутному фонді господарської організації. У зв’язку із тим, що існуюче легальне визначення є не досить вдалим, в юридичній літературі пропонується багато доктринальних визначень цього поняття. Так, В. Щербина, досліджуючи правову природу корпоративних відносин, зазначає, що в юридичній науці це питання відноситься до дискусійних[9; c. 10-14]. Якщо представники цивілістичної науки вважають корпоративні відносини і такий їх найпоширеніший вид, як акціонерні відносини, предметом цивільно-правового регулювання (аргументуючи це, зокрема, посиланням на відповідні статті Цивільного кодексу (далі – ЦК України), то представники науки господарського права вважають їх, спираючись на положення Господарського кодексу (далі – ГК) України, одним із видів господарських правовідносин, а саме організаційно-господарськими відносинами. На думку автора, віднесення корпоративних відносин, що характеризуються нерозривним поєднанням майнових і організаційних елементів, до предмета цивільно-правового регулювання призводить до ігнорування основоположної норми ст. 1 ЦК України, згідно з якою цивільним законодавством регулюються особисті немайнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України). Автор доводить, що наявність підпорядкування одних суб’єктів корпоративних відносин іншим, управлінський (організаційний) характер значної частини зазначених відносин, відносна майнова самостійність учасників корпоративних відносин не дають підстав для визнання корпоративних відносин цивільно-правовими. Водночас помилковим, на думку автора є визнання корпоративних відносин організаційно-господарськими відносинами, оскільки при цьому не враховуються майнові елементи корпоративних відносин. Визначивши коло суб'єктів корпоративних відносин, а разом з тим і межі існування зазначених відносин, автор дійшов висновку про те, що за своєю правовою природою корпоративні відносини є поєднанням взаємопов'язаних і взаємообумовлених організаційно-господарських та майново-господарських відносин, що існують у нерозривній єдності, і в силу цього не можуть бути предметом регулювання різних галузей права – цивільного і господарського. До організаційно-господарських відносин у складі корпоративних відносин автор відносить відносини: між засновниками (засновником) чи учасниками (учасником) товариства (у тому числі органами державної влади та органами місцевого самоврядування, громадянами та громадськими організаціями) і створеним ними господарським товариством, що виникають у процесі корпоративного управління. Зокрема, це відносини щодо управління товариством у порядку, визначеному в установчому документі; відносини щодо права учасників одержувати інформацію про діяльність товариства та щодо їх обов'язку не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства; відносини, пов'язані з додержанням установчого документа товариства та виконанням рішень загальних зборів; відносини, пов'язані з виходом у встановленому порядку з товариства, тощо; між засновниками (засновником) чи учасниками (учасником) товариства (у тому числі органами державної влади та органами місцевого самоврядування, громадянами та громадськими організаціями) і органами створеного ними господарського товариства, що виникають у процесі корпоративного управління; між органами господарського товариства (зборами, наглядовою радою, правлінням або іншим виконавчим органом, ревізійною комісією), що виникають у процесі корпоративного управління і контролю. Майновогосподарськими відносинами у складі корпоративних відносин є відносини: між учасниками товариства і товариством щодо розподілу прибутку товариства і одержання його частини (дивідендів); щодо відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві (такі відносини можуть виникати між учасниками товариства, учасником товариства та товариством, учасником товариства та іншими особами); між учасниками товариства та товариством щодо виконання зобов'язань перед товариством, пов'язаних з майновою участю, а також щодо внесення вкладів (оплати акцій) тощо.
Цікавою та водночас дискусійною, зокрема, є позиція Вінник О.М., яка вважає, що корпоративні правовідносини – це такі відносини, котрі виникають у процесі створення, функціонування та припинення господарських товариств за участю безпосередніх (засновники, учасники, саме товариство, його органи) та опосередкованих учасників (кредитори, споживачі, наймані працівники, облігаціонери товариства, територіальна громада, держава в особі уповноважених органів) і забезпечують збалансовану реалізацію інтересів зазначених осіб[11]. Однак варто зауважити, що занадто широке коло суб’єктів корпоративних відносин викликає сумнів, бо призводить до визнання корпоративними будь-яких відносин (цивільних, адміністративних, фінансових тощо), в яких хоча б одним учасником є корпоративне утворення. Хіба змінюється, наприклад, характер договірного зв’язку з поставки товарів від того, що покупцем у ньому виявилось господарське товариство (а не якийсь інший суб’єкт), яке заборгувало перед постачальником (кредитором) за одержані товари? Вважаємо, що ні.
Інші ж дослідники, цивілісти, зокрема Спасибо-Фатєєва І. В. вважає, що відсутність в Цивільному кодексі України (далі – ЦК) поняття корпоративних відносин, їх цивілістична природа у деяких правників викликає сумнів, оскільки вони як такі не позначені в ст.1 ЦК, яка визначає лише два види цивільних відносин, що регулюються цивільним правом – особисті немайнові та майнові[13]. Такий підхід законодавця став підставою для твердження про їх господарсько-правову природу. Втім, за наявності в Господарському кодексі України (далі – ГК) поняття корпоративних прав та корпоративних відносин не вирішує проблеми. Так в ст.3 ГК окреслене коло відносин, що становлять сферу господарських відносин - господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини, жодне з яких не можна однозначно віднести до корпоративних[1]. Це фактично підтверджують й розробники ГК, вказуючи, що внутрішньогосподарськими відносинами є такі, які виникають безпосередньо у внутрішній виробничій сфері господарських організацій. Їх суб’єктами стають саме внутрішні підрозділи підприємств (цехи, виробництва тощо). Найближчими до корпоративних вбачають організаційно-господарські відносини, під якими у ГК розуміються відносини, що складаються між суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Разом із тим ці відносини, на думку автора, також не можуть йменуватися або відноситися до корпоративних, по-перше, тому, що вони складаються не між учасником та юридичною особою з корпоративним устроєм, а між суб’єктами господарювання та суб’єктами, які вправі управляти господарською діяльністю перших. Тобто, якщо корпоративні відносини, як правило, розуміються внутрішніми відносинами, то організаційно-господарськими є зовнішні відносини. По-друге, останні мають владний характер, що стає ясно з контексту ст.3 та ГК в цілому. Однак, складність полягає в тому, що і в корпоративних відносинах дослідники не виключають моделі поведінки їх учасників за типом «влада-підкорення». Внаслідок цього навряд чи можна вважати ці відносити цивільними. З такими уявленнями про корпоративні відносини погодитися не можна, як і взагалі з підходом про наявність у них владних елементів та про подавлення волі їх учасників хоча б тому, що учасники цих відносин завжди мають вибір, як їм поводитися. Підкорення ж виникає там і тоді, де і коли особи вибору не мають[13]. Доречно згадати класика корпоративного права О.І. Камінку, який свого часу влучно помітив, що навряд чи вірно вбачати аналогію між державною владою і корпоративною владою[14]. Вже неодноразово доводилося, що категорія “управління” досить часто має цивілістичну природу, а тому вживання цього поняття не може розумітися як індикатор публічних відносин. Крім того, в науковій юридичній літературі часто висловлюється широке бачення корпоративних відносин як таких, що охоплюють політичні, економічні, соціальні, пенсійні, житлові відносини, а також відносини, пов’язані із підтримкою здоров’я працівників, відносини підприємництва. Внаслідок цього, вони мають потрапляти до регулювання не однієї, а низки галузей законодавства.