Нарешті, вперше “провина” як термін, слово використовується для законодавчого опису неосудності й це, знаходячи своє наступне відбиття в теорії, розглядається як не термінологічна, но сутнісна характеристика. Параграфи 19, 20, 21 регламентують нездатність бути винним (неосудність в українському карному законі) дітей, що не досягли 14- літнього віку; далі - неосудність внаслідок психічних захворювань, нарешті, зменшену осудність. Тут вживається вираження, у якому термін “Schuld” - провина виявляється словотворчою частиною. Але про провину властиво знову мови немає.
По суті єдина вказівка на зміст поняття провини є в §46 “Принципи визначення розміру покарання”. Його текст починається із припису про те, що провина злочинця є підставою для визначення розміру (виміру) покарання. Цим визначенням, як підкреслюється в німецькій кримінально-правовій літературі, розкривається одна зі специфічних функцій провини - функція виміру покарання, визначення пропорцій між злочином і відповідальністю. Провина не є єдиною підставою виміру покарання, але для провини ця функція є однієї з найважливіших.
У праві романо-германської сім’ї вина існує у формі умислу та необережності. За умисної форми вини винна особа не тільки усвідомлює протизаконний характер свого діяння, але й бажає його здійснити та досягти його шкідливих наслідків. За кримінальним законодавством Німеччини, протиправність не включається до змісту умислу, проте необхідними його ознаками є відповідність вчинюваних дій передбаченому законом складу злочину та бажання їх вчинити або припущення щодо можливості їх вчинення, коли особа примирюється з настанням відповідного становища.
Доктрина кримінального права передбачає різні ступені умислу: навмисний (передумисний, тобто коли він формується протягом більш-менш тривалого часу) та спеціальний, який вимагає здійснення діяння з визначеною метою. Ненавмисна вина за законодавством Німеччини має місце тоді, коли поведінка виконавця є усвідомленою та бажаною, проте останній не намагається досягти ніякого шкідливого наслідку. Інколи у юридичній доктрині Німеччини висловлюється побажання ввести проміжну між умислом та необережністю форму вини - непробачувану необережність, коли особа усвідомлено йде на ризик, небезпечний для іншої, сподіваючись при цьому, що він нікому не завдасть шкоди.
Отже, у кримінальному законодавстві Німеччини існують дві форми вини - умисел та необережність. Умисел, за цим законодавством, може бути прямим та непрямим (побічним). Прямий умисел має два різновиди: перший, коли особа усвідомлює своє діяння та його наслідки та бажає як вчинити його, так і досягти передбачуваних наслідків; у другому випадку вважається, що той, хто знає або точно передбачає наслідок, все ж діє, не має права посилатись, що він не бажав передбачуваного наслідку.
Необережність, за даним законодавством, має місце тоді, коли особа не передбачає, що її діяння відповідає складу злочину, хоча могла це передбачати, а тому й усвідомлювати протиправність своєї поведінки. В теорії права Німеччини розрізняють два види необережності: неусвідомлювана (особа взагалі не передбачає можливості настання злочинного наслідку) та усвідомлювана (особа припускає можливість настання злочинного наслідку, проте вважає, що цього не станеться).
На підставі викладеного слід зазначити, що поняття вини відсутнє у чинному Кримінальному кодексі Німеччини, хоча він і містить ряд норм, присвячених вині та її формам. Кодекс закріплює положення про те, що карається тільки умисна дія, якщо тільки закон прямо не передбачає покарання за необережну дію. Крім того, якщо хтось при вчиненні діяння не знає про обставину, яка має відношення до передбаченого законом складу злочину, той діє ненавмисно; по-друге, той, хто при вчиненні діяння помилково сприймає обставини, які могли б створити склад злочину, передбаченого більш м’яким законом, може бути покараним за умисне вчинення діяння саме за більш м’яким законом.
Німецька кримінально-правова доктрина і законодавство визначають вину як внутрішнє ставлення виконавця до свого діяння, визначуване умислом. Вирок виноситься судом обвинуваченому на підставі осудності і умисності діяння. Осудність є передумовою вироку суду (усвідомлення протиправності здійснюваного діяння). Розрізняють два види вини: умисел і необережність. Під умислом мається на увазі усвідомлення злочинцем протиправності здійснюваного діяння, і наявність у нього бажання або цілі зробити даний вчинок і досягти передбачуваних результатів. Німецьке кримінальне право розрізняє два види умислу – прямий і непрямий. Суб’єкт злочинного діяння діє з прямим умислом, якщо він має чіткий умисел на здійснення злочинного діяння і досягнення певних результатів. У непрямому умислі особа лише передбачає можливість порушення закону, зважає на це, а у ряді випадків навіть погоджується з настанням наслідків, яких вона не бажає. При цьому воля до дій є безумовною. Необережність характеризується як непрояв належної обачності, яка була в можливостях обвинуваченого і наказувана йому ситуацією.
[1]. Haft. Allgemeine Teil. 3 Aufl. 1988;
[2]. Lenсkner. Strafe, Schuld und Schuldfahigkeit. 1972; Кaufmann. Das Schuldprinzips. 2 Aufl. 1982.
[3]. Arno Plасk. Pladoyer fur die Abschaffung des Strafrechfs. Munchen, 1974.
[4]. Дубовик О. Л. Принятие решения в механизме преступного поведения и индивидуальная профилактика преступлений. М., 1977.
[5]. Lenсkner. Strafe, Schuld und Schuldfahigkeit. 1972; Кaufmann. Das Schuldprinzips. 2 Aufl. 1982. u. a.
[6]. Wessels. Strafrecht. Allgemeine Teil. 15 Аfl. Heidelberg, 1985.
[7]. Wessels. Strafrecht. Allgemeine Teil. 15 Аfl. Heidelberg, 1985.
[8]. Jescheck. Op. cit. S. 19, 364; Lenckner.Op. cit. S. 35; Haft. Strafrecht. Allgemeine Teil. 4 Aufl. Munchen. 1990.
[9]. Lenckner.Op. cit. S. 35; Haft. Strafrecht. Allgemeine Teil. 4 Aufl. Munchen.
10. Уголовное право зарубежных государств. Общая часть: Учеб. пособие / Под ред. И.Д. Козочкина. - М.: Омега-Л, Институт международного права и экономики им. А.С. Грибоедова, 2003.
11. Кримінальне право України: Загальна частина / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - К.-Х.: Юрінком Інтер - Право, 2001.
12. Курс уголовного права. Общая часть. - Т. 1: Учение о преступлении / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой, И.М. Тяжковой. - М.: Зерцало, 2002.