- розмежування політичних і адміністративних посад, утворення та визначення правового статусу вищого корпусу державної служби;
- чітке визначення сфери регулювання законодавства про державну службу та критеріїв віднесення посад до посад державних службовців;
- закладення основ нової класифікації посад державних службовців залежно від змісту роботи, співвідношення між відповідними категоріями різних видів державної служби ( загальної і спеціалізованої ) та створення умов для мобільності державних службовців між різними видами державної служби;
- запровадження у системі державної служби управління персоналом, що базується на принципах закону, компетентності та особистих заслуг;
- покладення координації з формування державного замовлення на підготовку державних службовців та здійснення контролю у цій сфері на центральний орган виконавчої влади з питань державної служби;
- врегулювання питання дисциплінарної відповідальності державних службовців.
III. Розвиток персоналу в системі державної служби:
1. Забезпечення лідерства у процесі змін – розвиток вищого корпусу державної служби:
- школа вищого корпусу державної служби;
- незалежний колегіальний орган з відбору кандидатів на посади у вищому корпусі державної служби.
2. Базове навчання державних службовців на робочому місці, пов’язане з новою роллю Уряду, зокрема, з питань:
- аналізу державної політики;
- стратегічного планування та його зв’язку з бюджетним процесом;
- управління змінами як постійного процесу удосконалення діяльності .
3. Модернізація кадрових служб у системі державної служби:
3.1. Навчання кадрових служб сучасним підходам в системі управління персоналом:
- розроблення профілів компетентності для усіх посад державних службовців;
- оцінювання , що ґрунтується на особистих заслугах та компетентності, при відборі та просуванні по службі ;
- планування кар’єри державного службовця ;
- визначення кількісної та якісної потреби у професійному навчанні та підвищенні кваліфікації;
- планування безперервного вузькоспеціалізованого навчання.
3.2. Інформаційне та технологічне забезпечення кадрових служб.
4. Створення системи незалежного оцінювання державних службовців, що ґрунтується на особистих заслугах та компетентності :
- розроблення профілів компетентності для всіх посад в системі державної служби;
- розроблення інструментарію оцінювання кандидатів на посади державних службовців;
- створення мережі незалежних центрів оцінювання державних службовців.
IV. Підвищення соціального та матеріального статусу державних службовців:
- створення гнучкої та прозорої системи оплати праці, пов’язаної з результатами оцінювання діяльності;
- підвищення рівня оплати праці державних службовців, що стане можливим завдяки чіткому врегулюванню сфери державної служби та зменшенню державного апарату.
Третій етап. Розбудова та удосконалення нових інституцій на основі процесного підходу, спрямованості на результат і застосування інформаційних технологій (2008-2010 роки)
На цьому етапі завдяки посиленій спроможності державної служби стає можливим досягнення довгострокових цілей реформування всього механізму державного управління.
1. Запровадження системи управління якістю, зокрема, з використанням досвіду Європейського Союзу ( на основі моделей CAF, TQM, та ISO 9001: 2000 ):
- забезпечення результативності та ефективності процесів;
- гарантування якості послуг.
2. Розвиток електронного урядування (e - governance):
- корпоративна мережа системи державної служби;
- база даних і система кадрового забезпечення та оцінювання персоналу;
- електронний документообіг;
- безперервне дистанційне навчання держслужбовців.
Таким чином, в силу об’єктивних і суб’єктивних причин система державної служби в Україні потребує істотного реформування. В першу чергу це стосується проблеми визначення пріоритетів державної кадрової політики, інформаційного та технологічного забезпечення кадрових служб, розвитку електронного врядування. Кадрова реформа дозволить більш ефективно вирішувати назрілі політичні та економічні проблеми.
РОЗДІЛ 2. Формування кадрового резерву в органах виконавчої влади
2.1 Правові засади системи роботи з кадрами державної служби
Україна як суверенна і незалежна держава формує власний інститут державної служби. Через цей інститут держава реалізує кадрову політику в державних органах влади та органах місцевого самоврядування з метою забезпечення їх професійним кадровим ресурсом.
Законодавча і нормативно-правова база державної служби включає понад 650 актів, серед яких 37 законів, більше 200 указів і розпоряджень Президента України, 400 нормативних актів КМУ, Головдержслужби України. Серед них 109 чинних актів, які регулюють кадрову роботу в системі державної служби. Йде цілеспрямоване оновлення цієї бази.
Даний розділ роботи подає стислий опис нормативно-правового забезпечення функціонування та удосконалення системи державної служби в Україні.
Законодавче забезпечення державної служби включає:
- Конституцію України [1];
- Закони України “Про державну службу”[2], “Про боротьбу з корупцією”[3], “Про місцеві державні адміністрації” [4], “Про місцеве самоврядування в Україні” [5];
- укази і розпорядження Президента України;
- акти Кабінету Міністрів України.
Зокрема, стаття 38 Конституції України встановлює рівне право доступу громадян до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Стаття 43 Конституції України передбачає, що “держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб”.
Закон України “Про державну службу”, введений в дію з 1 січня 1994 року, регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних та економічних умов реалізації громадянами України права на державну службу, і визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють у державних органах та їх апараті.
Законами України “Про державну службу” та “Про боротьбу з корупцією” встановлено певні обмеження, пов’язані з проходженням державної служби. Громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу державного службовця.
Відповідно до Закону України “Про державну службу” для проведення єдиної державної політики та функціонального управління державною службою утворено Головне управління державної служби України (Головдержслужбу України), що є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, підконтрольним і підзвітним Президенту України (Указ Президента України від 2 жовтня 1999 року № 1272).
З метою реалізації завдань , визначених в Указі Президента України від 5 березня 2004 р. № 278, було здійснено посилення організаційно-правового статусу і розширення повноважень Головдержслужби.
6 листопада 2004 року Президент України вніс зміни до Положення про Головне управління державної служби України (Указ Президента України “Про внесення змін до Положення про Головне Управління державної служби України” від 6 листопада 2004 року № 1375), відповідно до яких на Головдержслужбу покладено додаткові повноваження, зокрема:
- проведення функціонального обстеження центральних і місцевих органів виконавчої влади, здійснення на його основі аналізу системи державного управління та підготовку пропозицій щодо підвищення її ефективності ;
- участь у проведенні адміністративної реформи;
- участь у впровадженні стратегічного планування у практику роботи органів державної влади;
- забезпечення дотримання єдиних вимог професійної відповідності кандидатів на зайняття посад державних службовців, зокрема, шляхом надання висновків щодо призначення на посади та звільнення з посад перших заступників і заступників керівників центральних органів виконавчої влади, які відповідають за роботу апарату та кадрових служб [13].
14 квітня 2004 року Кабінет Міністрів України утворив при Головному управлінні державної служби України Центр сприяння інституційному розвитку державної служби для забезпечення наукової, експертної, методичної, організаційної та іншої підтримки розвитку державного управління, сприяння Головдержслужбі у виконанні нею своїх функцій, підвищення рівня інституційної спроможності державної служби в Україні та її адаптації до стандартів Європейського Союзу (Постанова Кабінету Міністрів України “Про утворення Центру сприяння інституційному розвитку державної служби від 14 квітня 2004 року № 485) [28].
Обмеження щодо вступу на державну службу і просування по службі в залежності від освіти і кваліфікації громадянина встановлено у Законі України “Про державну службу”. Стаття 4 цього закону встановлює, що право на державну службу мають громадяни України, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку”. Стаття 11 Закону визначає, що державні службовці мають право на просування по службі “з урахуванням кваліфікації та здібностей”, а стаття 27 встановлює, що переважним правом на просування по службі користуються службовці, які “постійно підвищують свій професійний рівень”.
Навчання і підвищення кваліфікації державних службовців регулюється статтею 29 Закону України “Про державну службу”: “Державним службовцям створюються умови для навчання і підвищення кваліфікації у відповідних навчальних закладах (на факультетах) та шляхом самоосвіти.
Державні службовці підвищують свою кваліфікацію постійно, у тому числі через навчання у відповідних навчальних закладах, як правило, не рідше одного разу на п’ять років. Результати навчання і підвищення кваліфікації є однією з підстав для просування по службі.”