Чорнооченко С.І., аналізуючи права і обов’язки сторін, дійшов висновку, що "мирова угода – це укладена в цивільному процесі угода між сторонами у справі і затверджена судом про умови припинення спору про право цивільне на підставі взаємних уступок – відмови позивача від частини своїх вимог або їх зміни, визнання відповідачем зміненого позову чи зменшеного розміру позовних вимог".
Фурса С.Я. та Фурса Є.І., говорячи про природу даного явища, зазначають, що "мирова угода – це двостороння угода між позивачем та відповідачем, при укладенні якої вони фактично заново визначають свої права та обов’язки у спірних правовідносинах".
У Науково-практичному коментарі Цивільного процесуального кодексу України за редакцією С.С. Бичкової під мировою угодою розуміється "правочин, укладений між сторонами цивільної справи, в якому спір, що існував між ними, врегульовується шляхом здійснення взаємних поступок. Тобто у такому разі сторони самостійно урегульовують свій спір, не чекаючи від суду встановлення істини у справі, і визначають собі ряд прав та обов’язків, які випливають із суті мирової угоди".
Характерними ознаками мирової угоди є:
1) відповідність нормам закону;
2) може бути укладена тільки у справах позовного провадження;
3) заснована на взаємних поступках сторін;
4) може стосуватися лише прав та обов’язків осіб, які її укладають;
5) обмежена предметом пред’явленого до суду позову;
6) не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб.
Оскільки мирова угода є різновидом правочинів, хоча про неї і не йдеться в Цивільному кодексі, вона має відповідати вимогам, які пред’являються до цивільно-правових угод. При цьому зв'язок між цивільним законодавством та цивільним процесом має полягати в тому, що в межах цивільного процесу спеціальна процедура має забезпечити виконання всіх загальних вимог для набуття такою угодою властивостей законності.
Реалізація права на укладання мирової угоди обмежена певним колом цивільних справ: оскільки мирова угода є способом і процесуальною формою припинення спору про право цивільне,її укладання можливе лише у справах позовного провадження. Більше того, у справах зазначеної категорії, де відносини сторін врегульовані виключно імперативними правовими нормами, укладення мирової угоди слід визнати недопустимим, адже категоричні приписи закону у таких випадках не залишають місця для розсуду сторін.
На відміну від односторонніх угод, які також мають місце в цивільному процесі, мирова угода є двосторонньою, а тому за змістом може характеризуватись як шлях взаємних компромісів. Враховуючи те, що мирова угода стосується предмета спору, а за ст. 31 Цивільного процесуального кодексу України (надалі – ЦПК України), тільки позивач може змінити предмет позову, тобто саме позивач іде на поступки відповідачеві, але з боку відповідача також повинні мати місце певні поступки, наприклад, виконання рішення у повному обсязі скорочені строки, тобто добровільно. Тому незалежно від цього суд повинен застосовувати аналогію з Цивільним кодексом при перевірці дійсності цього правочину, оскільки така угода може укладатися в результаті погрози, тиску, омани, недобросовісних дій зі сторін.
Метою мирової угоди є врегулювання спору між самими сторонами і її умови можуть стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета спору (ч. 1 ст. 175 ЦПК України). Зазначена мета може бути досягнута, якщо предмет такої угоди буде пов'язаний зі спірним правовідношенням та випливати з нього. Мирова угода, в якій нічого не вирішено про долю заявлених позивачем вимог і умови якого не пов'язані зі спірним правовідношенням, не приведе до усунення правового конфлікту між сторонами, а, відтак, не може визнаватися судом. Наприклад, нерідко суди неправомірно визнають мирову угоду, за умовами якої позивач відмовляється від позову, а відповідач зобов'язується здійснити якійсь дії (або ж також відмовляється від зустрічного позову). У даному разі конфлікт між сторонами не усунений, тобто мета інституту мирової угоди не досягнута, а кожен з позивачів не позбавлений можливості подати до суду заяву про відмову від позову.
Всі основні переваги мирової угоди (економія часу, сил, спрощення роботи суду тощо) втратять свій сенс, якщо мирова угода не буде кардинально вирішувати спірні правовідносини, враховувати інтереси всіх сторін тощо. У процесі обговорення умов угоди або перед затвердженням її судом всім заінтересованим особам повинна бути надана можливість ознайомитись з проектом такої угоди для того, щоб вони мали реальну можливість висловити своє ставлення щодо можливості суду її затвердити. До заінтересованих осіб належать не тільки всі спів позивачі та співвідповідачі, а й треті особи з самостійними вимогами та без самостійних вимог. Згода співпозивачів та співвідповідачів, а також третіх осіб з самостійними вимогами з умовами мирової угоди підтверджується особистими підписами сторін або підписами їх представників, а третіх осіб без самостійних вимог – відсутністю заперечень проти її затвердження судом, що відображається в протоколі судового засідання.
Умови мирової угоди завжди повинні бути сформульовані таким чином, щоб у майбутньому в сторін з цього приводу не виникало якихось розбіжностей і, головне, щоб вони були в змозі їх виконати.
Застосовуючи критерій присутності суду, його ролі, повноважень, виділяють такі види мирових угод: судові (укладаються в судовому засіданні) та позасудові. Позасудові мирові угоди поділяють на процесуальні (укладаються учасниками цивільного процесу відповідно до вимог норм цивільного процесуального права, спрямовані на припинення процесу, визнаються або ні судом; такі мирові угоди мають юридичне значення тільки за умови визнання їх судом) та не процесуальні (їх укладають особи, які не є учасниками процесу, без звернення до суду, якщо одна із сторін не процесуальної мирової угоди (договору) не виконує її добровільно, а протилежна сторона звертається у зв’язку з цим до суду, то наявність такого договору буде однією із обставин справи, письмовим засобом доказування, належність та допустимість якого буде оцінюватися судом залежно від форми та змісту документа).
Отже, мирова угода є складним юридичним явищем, до якого входить договір як угода цивільного права та ряд елементів процесуального характеру. Можна навіть сказати, що це своєрідний матеріально-правовий спосіб захисту суб’єктивного права (як засіб здійснення прав та інтересів в разі їх порушення або оспорювання), сплав цивільно-правової угоди і спеціально встановлених законом процесуальних дій.
1.3 Інститут мирової угоди у правових системах сучасності
Ідея врегулювання спору мировою угодою відображає покликання правосуддя. А назва місцевих судів як мирових, яка на сьогодні закріплена у законодавстві Російської Федерації ще раз підтверджує характер судової влади, яка покликана не стільки судити і карати, скільки мирити й усувати спори та конфлікти.
Загалом інститут мирової угоди відомий майже усім правовим системам сучасності. Проте назва цього інституту, юридичний зміст, об'єкт, суб'єкти укладення мирової угоди, стадії процесу, на яких допускається її укладення, тощо можуть бути неоднаковими у різних державах. Наприклад, не у всіх державах існує термін "мирова угода". Та й для процедури її укладення застосовують інші терміни. У США — це "посередництво" (mediation), "примирення" (conciliation), "мінісуд" (minitrial), у Великобританії — "посередництво" і "примирення", у державах системи континентального права — "примирення" (conciliation).
Юридичний зміст мирової угоди за законодавством різних держав не завжди є однаковим. Так, у Іспанії, Нідерландах мирова угода — це різновид договору, змістом якого є фіксація обіцянки виконати певну дію чи утриматися від певних дій. Цей договір характеризується добровільним порядком його виконання. У державах системи "загального" права мирова угода також є різновидом договору. Однак на відміну від договору, який укладається відповідно до законодавства держав системи континентального права, цей договір є зобов'язанням відшкодувати збитки у разі невиконання обумовлених дій. У Японії, Франції, постсоціалістичних державах Європи та деяких інших мирова угода розглядається як вид судового рішення, який може оспорюватися у порядку, передбаченому для судових рішень. У Німеччині мирова угода є різновидом виконавчого документа і, керуючись принципом диспозитивності цивільного процесу, сторони мають право відкликати таку угоду.
У польському праві мирова угода (ugoda) – поіменований консенсуальний договір, метою якого є ліквідація спору і примирення сторін. Дефініцію мирової угоди наведено у ст. 917 Цивільного кодексу Республіки Польща, де зазначено, що мирова угода є договором, у якому сторони домовляються про взаємні поступки у сфері існуючого між ними правовідношення з метою усунення сумнівів щодо зобов’язань, які випливають з цього правовідношення, або забезпечення їх виконання, або усунення спору, який вже виник чи може виникнути в майбутньому.
Законодавство держав передбачає різні об'єкти, з приводу яких може укладатися мирова угода. Наприклад, у Японії примирення може досягатися з усіх цивільних та сімейних спорів. В Іспанії не можуть бути об'єктом мирової угоди питання сімейного права, питання, пов'язані з особистим статусом особи, деякі фінансові питання. У державах системи "загального" права мирова угода може укладатися з приводу відшкодування збитків.
Мирова угода може затверджуватися судом. Наприклад, суди США обов'язково затверджують мирові угоди у спорах за позовами неповнолітніх або недієздатних осіб, певних довірених осіб, кількох осіб. У інших випадках суд приймає договір про врегулювання без дослідження його справедливості та добросовісності сторін.