здійснювати відповідно до законодавства профілактику правопорушень у сфері державної безпеки;
у межах визначеної законодавством компетенції забезпечувати захист особистої безпеки громадян і осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, у разі надходження від них, членів їх сімей та близьких родичів заяви, звернення керівника відповідного державного органу чи отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози їх життю, здоров’ю, житлу чи майну; брати участь у реабілітації і поновленні прав незаконно репресованих осіб;
сприяти Прикордонним військам України в охороні державного кордону України;
сприяти забезпеченню режиму воєнного та надзвичайного стану в разі їх оголошення, а також ліквідації наслідків стихійного лиха, значних аварій, катастроф, епідемій, епізоотій та інших надзвичайних ситуацій;
подавати наявними силами і засобами, у тому числі й технічними, допомогу органам внутрішніх справ, іншим правоохоронним органам у боротьбі зі злочинністю;
брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в’їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на території України іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил;
забезпечувати засекреченим і шифрованим зв’язком державні органи України і посадових осіб відповідно до переліку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України;
здійснювати наукові дослідження і дослідно-конструкторські роботи, впроваджувати їх результати у практику діяльності СБУ;
виконувати за дорученням Верховної Ради України або Президента України інші завдання, безпосередньо спрямовані на забезпечення внутрішньої та зовнішньої безпеки держави [7, 34].
Відповідно до вимог ст.35 Закону співробітники СБУ самостійно приймають рішення в межах своїх повноважень. Вони повинні відмовлятись від виконання будь-яких наказів, розпоряджень або вказівок, які суперечать чинному законодавству. За протиправні дії та бездіяльність співробітники СБУ несуть дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність.
Співробітники СБУ, які виконують свої обов’язки відповідно до наданих законодавством повноважень і в межах закону, не несуть відповідальності за завдані майнові збитки. Такі збитки відповідно до законодавства компенсуються за рахунок державного бюджету.
Служба безпеки України як державний правоохоронний орган спеціального призначення забезпечує національну (державну) безпеку України у певних напрямках. У науковій літературі такі напрямки класифікуються, як правило, залежно від методів та засобів, які застосовуються під час оперативно-розшукової діяльності, та мети їх застосування.
Так, Ю.П. Битяк до таких напрямків відносить: контррозвідувальну діяльність, яка полягає у виявленні, запобіганні, припиненні розвідувальної та іншої діяльності спеціальних служб і організацій іноземних держав, а також окремих осіб, спрямованої на заподіяння шкоди безпеці України; боротьбу з корупцією і організованою злочинністю, сутність якої полягає у виявленні, запобіганні, припиненні і розкритті шпигунства, терористичної діяльності, організованої злочинності, корупції, незаконного обігу зброї і наркотичних засобів, контрабанди та інших злочинів; проведенні дізнання і попереднього слідства в справах, віднесених до компетенції органів Служби безпеки України; виявленні, запобіганні, припиненні і розкритті діяльності незаконних збройних формувань, окремих осіб і громадських об’єднань, які мають за мету насильницьку зміну конституційного ладу України, вирішують інші завдання у сфері боротьби зі злочинністю; розвідувальну діяльність, під якою розуміється комплекс заходів спеціального призначення, спрямованих на інформаційно-аналітичне забезпечення ефективного вирішення органами виконавчої влади питань внутрішньої і зовнішньої діяльності, пов’язаних з національною безпекою [5, 34].
Такі ж самі напрямки забезпечення національної безпеки України виокремлюють С.В. Ківалов, О.П. Коренєв, В.С. Четверіков, Б.М. Габрічідзе, О.Г. Чернявский, С.М. Кузнєцов [8, 23].
1. Закон України "Про Службу безпеки України" // Відомості Верховної Ради. - 1992.
2. Баулін О.В., Лук’янець С.І., Стахівський С.М. Провадження дізнання в Україні: Навч. посіб. - К., 2003.
3. Грошевий Ю.М. Кримінальний процес України. - Харків: Право, 2004.
4. Кримінальний процес України: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. заклад. освіти / Ю.М. Грошевий, Т.М. Мірошниченко, Ю.В. Хоматов та ін.; За ред. Ю.М. Грошевого та В.М. Хотенця. - Х., 2000.
5. Литвак О.М. Служба Безпеки України. - К.: Юрінком-Інтер, 2000.
6. Маляренко В.Т. Конституційні засади кримінального судочинства. - К.: Юрінком Інтер, 2003.
7. Михеєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні. - К., 2004.
8. Тертишник В.М. Кримінальне-процесуальне право України. - К.: Видавництво А.С.К., 2005.
9. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України. - К.: Юрінком Інтер, 2004.
10. Тертишник Я.М. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. - Харків: Арсіс, 2004.