Встановлення гетьманату в квітні 1918 року було об’єктивно необхідним етапом процесу становлення національної системи державного управління. Розбудова української державності на демократичних принципах зазнала поразки, внаслідок чого державно-управлінські відносини перебували в стані кризи і вимагали організації державного управління на авторитарних засадах. Характеризуючи розвиток правової системи Української держави в період гетьманату, слід зазначити, що, встановлюючи правові основи законодавчого процесу, гетьманська адміністрація іноді вдавалася до прямої рецепції норм права колишніх режимів, які не суперечили інтересам Української держави. «Закон про громадянство Української держави» від 2 липня 1918 року визначав поняття громадянства, права й обов’язки громадян Української держави, умови набуття громадянства тощо. В цивільному законодавстві простежувалася тенденція захисту права приватної власності. Законодавство в галузі кримінального права мало карну спрямованість.
У той час, коли Директорія прийшла до влади, на території України зберігали силу закони колишньої Російської імперії й Тимчасового уряду, законодавство Центральної Ради та Гетьманату. Цей перелік слід доповнити також законодавством радянської влади. Отже, головна проблема, з якою зразу довелося зіткнутися Директорії, - це проблема колізій із попередніми та паралельними системами законодавства. Директорія, власне, обрала той самий шлях, що й гетьман Скоропадський, - шлях часткового скасування одних і поновлення чинності інших законів залежно від своїх політичних інтересів. Необхідно зазначити, що власного законодавства в галузі кримінального права в Директорії не було. Норми цивільного права вміщуються в законі про ліси від 10 січня 1919 року та в законі «Про землю в УНР» від 8 січня 1920 року. В останньому законі скасовувалося право приватної власності на землю. Загалом законодавство "другої" УНР слід охарактеризувати як законодавство перехідного періоду, коли закони приймаються тільки у разі необхідності "швидкого реагування" на конкретні обставини. Звідси й відсутність власних кодифікованих актів у галузі цивільного та кримінального законодавства.
Помітний слід у процесі розвитку української державності залишила Західноукраїнська Народна Республіка. Видатною подією стало врочисте проголошення 22 січня 1919 р. Акта злуки УНР і ЗУНР. Незаперечними здобутками ЗУНР можна вважати створення дійової системи органів влади й управління, по-справжньому боєздатної армії.В умовах громадянської війни та іноземної інтервенції право майже усіх тодішніх режимів характеризувалося суперечливим поєднанням демократичних цінностей з авторитаризмом, гуманістичних ідеалів з узаконенням репресій проти політичних супротивників.
Таким чином, найбільш негативну роль у формуванні молодої української державності в 1917-1920 роках відіграло протистояння політичних і громадських сил, що в результаті й привело до її падіння. Прорахунки й амбіції українських національних політичних сил, а також допомога російських більшовиків українським товаришам по партії привели до встановлення радянської влади на більшій частині України.
Однак слід відзначити й певні здобутки. Так українська державність схилялася до республікансько-президентської форми правління. За формою державного устрою це була унітарна держава, яка наближалася до федерації, за формою державного режиму - демократична держава, яка прийшла до цього через сильну владу (гетьманський режим). Загалом це був період відродження та консолідації української нації, формування та становлення національно-державних інститутів, зростання національної свідомості. І хоч українська демократична державність не утвердилася, вона зуміла заявити про себе на повний голос.
Список використаних джерел та літератури
Джерела:
1. Історія держави і права України: Хрестоматія/За ред. Шевченка О.О. – К., 1996.
2. Конституційні акти України 1917-1920 рр.: Невідомі конституції України. – К., 2002.
3.Українська центральна рада. Документи та матеріали: У 2 т. – К., 1996-1997.
4. Хрестоматія з історії держави і права України: У 2 т. / За ред. Гончаренка В.Д. – К., 1997. – Т. 2.
Підручники і посібники:
5. Іванов В.М. Історія держави і права України: У 2 т. – К., 2003. – Т. 2.
6. Історія держави і права України: У 2 т. / За ред. Тація В.Я., Рогожина А.Й. Академічний курс. – К., 2000. Т. 2.
7 Історія Українського права: Навч. посіб. / За ред. Шевченка О.О.
8. Кульчинський В.С., Тищик Б.Й. Історія держави і права України: Навч посіб. – К., 2001.
Спеціальна та історична література
9. Верстюк В.Ф., Дзюба О.М., Репринцев В.Ф. Україна від найдавніших часів до сьогодення: Хронологічний довідник. – К., 1995.
10. Грушевський М. Якої ми хочемо автономії і федерації. – К., 2005.
11. Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття: Нариси політичної історії. – К., 1993
12. Історія України. Нове бачення: У 2 т. / За ред. Смолія В.А. – К., 1996. – Т. 2.
13. Копиленко О.Л. «Сто днів» Центральної ради. – К., 1992.
14. Копиленко О.Л., Копиленко М.Л. Держава і право України 1917-1920. – К., 1997.
15. Скоропадський П. Спомини. – К., 1992.
16. Симон Петлюра та українська національна революція. – К., 1995.
17 Фесенко П. Влада Павла Скоропадського. – К., 1995.