Серед релігійних спільнот України маємо назвати також Вірменську Апостольську Церкву (ВАЦ), яка має нині 22 громади. Осідок Української єпархії ВАЦ на чолі з архієпископом Григорісом Буніатяном розташований у Львові (храм Успіння Пресвятої Богородиці). Тільки в нашому місті зареєстровано громаду Вірмено-Католицької Церкви (ВКЦ), що складалася з 10 осіб – мінімум, необхідний для реєстрації в органах державної влади. Надалі громада жодних заходів не проводила, а відтак її діяльності не виявлено. Караїмів в Україні представляють 13 громад.
За даними професора Анатолія Колодного, 2006 р. релігійна мережа УПЦ КП збільшилася на 170 одиниць, УПЦ – на 220, а ось УАПЦ зменшилася на 11 громад. На 42 організації зросла мережа греко-католиків, на 20 – римо-католиків. Загалом вітчизняні вчені-релігієзнавці зауважують насичення парафіями УГКЦ і РКЦ в Україні Західного регіону нашої держави. Нині керівництво, духовенство та вірні християни-католики східної та західної традицій успішно освоюють східні та південні терени. Натомість ідеться про дещо уповільнене зростання мережі протестантських громад (збільшення 2006 р. – на 204, а 2005 р. – майже на 400. Щоправда, тут помітний приріст мали баптисти (72 організації) та свідки Єгови (27). Більшає громад мусульман у Криму (було 925, стала 951). З нових релігійних течій успішно поширюються харизмати, зокрема Церква Повного Євангелія (було 525 організацій, стали 583), а неоязичники й орієнталісти стабілізувалися у своєму рості [9, 48].
Минулий рік супроводжували розширення мережі духовних навчальних закладів, видавничої діяльності церков і релігійних організацій, завершення будівництва нових храмових споруд і будинків молитви. Водночас помітно скоротилося покликання до чернецтва. Відносинам між конфесіями та церквами торік була властива толерантність, хоча подекуди траплялися протистояння між православними різних церков, між православними та греко-католиками через володіння храмами. Дещо напруженим було релігійне життя в Криму, зокрема в стосунках між православними та кримськотатарськими мусульманами, останніх – із вахабітами, близько 40 громад котрих уже є в Автономній Республіці Крим (АРК). Варто зазначити, що із 2,6 млн. паломників, які 2006 р. здійснили традиційний хадж до Мекки, лише близько 30 були з України. Та й вони прибули сюди приватно, оскільки не маємо відповідної угоди із Саудівською Аравією.
Президент України Віктор Ющенко актуалізував проблему розбудови Помісної Православної Церкви України. На жаль, маючи суттєву питому вагу в релігійному середовищі України, українське православ’я стало предметом безплідних дискусій між Москвою та Константинополем, певною мірою слугує причиною загострення відносин між цими впливовими релігійними центрами за лідерство в православному світі. Звичайно, все це сприяє продукуванню суперечностей не тільки між православними в Україні, а й негативно позначається на міжнародному авторитеті українського православ’я загалом. Міжправославне церковне порозуміння перебуває на міждоріжжі.
Учені-релігієзнавці України зауважують, що останніми роками стало значно важче відстежувати конфесійні трансформації, зокрема в середовищі неорелігій. Причина – надто узагальнена статистика релігійних структур із боку відповідних державних інституцій. Нарешті, наприкінці 2006 р. ліквідували Державний департамент у справах релігій Міністерства юстиції України й утворили Державний комітет України у справах національностей і релігій (голова – Георгій Попов). Не вирішеними для Церков залишаються питання реституції, одержання земельних ділянок, зменшення високих податків. Певні парламентські кола все частіше прагнуть дещо політизувати релігійне життя країни. На жаль, таку ситуацію підтримують деякі релігійні структури. Директор Релігійної Інформації і Свободи України (РІСУ) Тарас Антошевський справедливо вважає, що поширювачами релігійної нетолерантності нерідко є українські та російські мас-медіа (це, на жаль, стосується й органу Верховної Рада України газети “Голос України”). Натомість маємо лише декілька прикладів, коли порушників релігійної свободи покарали в судовому порядку. Отже, час навчитися толерувати людей з іншими поглядами, в т. ч. pелігійними [12, 210].
Релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).
Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями).
На інші організації, утворені за релігійною ознакою, дія цього Закону не поширюється.
Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.
Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості.
Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов'язковим.
Релігійні організації, керівні центри яких знаходяться за межами України, можуть керуватись у своїй діяльності настановами цих центрів, якщо при цьому не порушується законодавство України.
Не регламентовані законом відносини держави з релігійними управліннями і центрами, в тому числі й тими, що знаходяться за межами України, регулюються відповідно до домовленостей між ними і державними органами.
Монастирі, релігійні братства і місії Релігійні управління і центри мають право відповідно до своїх зареєстрованих статутів (положень) засновувати монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії).
Монастирі та релігійні братства можуть бути утворені також у порядку, передбаченому цим Законом для утворення релігійних громад, з реєстрацією їх статутів (положень).
Релігійні управління і центри відповідно до своїх зареєстрованих статутів (положень) мають право створювати духовні навчальні заклади для підготовки священнослужителів і служителів інших необхідних їм релігійних спеціальностей.
Громадяни, які навчаються у вищих і середніх духовних навчальних закладах, користуються правами і пільгами щодо відстрочення проходження військової служби, оподаткування, включення часу навчання до трудового стажу в порядку і на умовах, встановлених для студентів та учнів державних навчальних закладів.
Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з'їздах, конференціях.
Статут (положення) релігійної організації повинен містити відомості про:
- вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження;
- місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного об'єднання;
- майновий стан релігійної організації;
- права релігійної організації на заснування підприємств, засобів масової інформації, інших релігійних організацій, створення навчальних закладів;
- порядок внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної організації;
- порядок вирішення майнових та інших питань у разі припинення діяльності релігійної організації [7, 169].
Статут (положення) може містити й інші відомості, пов'язані з особливостями діяльності даної релігійної організації.
Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.
Документи, які визначають віросповідну діяльність, вирішують інші внутрішні питання релігійної організації, не підлягають реєстрації в державних органах.
Релігійна організація — юридична особа Релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту (положення).
Для одержання релігійною громадою правоздатності юридичної особи громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а у Республіці Крим — до Уряду Республіки Крим.
Релігійні центри, управління, монастирі, релігійні братства, місії та духовні навчальні заклади подають на реєстрацію статут (положення) до державного органу України у справах релігій.
Орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам.
У необхідних випадках орган, який здійснює реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, може зажадати висновок місцевої державної адміністрації, виконавчого комітету сільської, селищної, міської Рад народних депутатів, а також спеціалістів. У цьому разі рішення про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій приймається у тримісячний термін.
Перевищення встановленого Законом терміну прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України.
Зміни і доповнення статутів (положень) релігійних організацій підлягають реєстрації в тому ж порядку і в ті ж терміни, що і реєстрація статутів (положень).
У разі необхідності в розгляді питання про реєстрацію статуту (положення) можуть брати участь з дорадчим голосом представники релігійної організації.