Проте не всі перелічені вище імпліцитні засоби є характерними саме для наукового дискурсу. Їх діапазон значно вужчий. Серед сигналів адресованості, які належать до даної групи і є притаманними науковому дискурсу ми вважаємо за доцільне виділити слідуючі:
а) перифраз: alchemists ovens for research reactors; giant whirling mixers for tropical cyclones;
б) метафору: air currents travel from the equator to the poles. [56,51]. Sediments continually built the continental margins outward. [56,46]. Human beings are conducting an inadvertent glottal experiment by changing the face of the entire planet. [56,1].
Набагато рідше зустрічається оігрування ідіоматики. Наприклад,
The rule for using rule-of-thumb formulas is don’t use them. [67,28].
A “one size fits all” approach. [67,38].
Вказані імпліцитні засоби використовуються у наукових дискурсах, бо останні мають прагнути не лише до точності та простоти, але й до емоційного впливу на адресата. Проте застосування цього типу маркерів експресивності є обмеженим і носить допоміжний характер. Наші матеріали дають нам право стверджувати, що деякі метафори використовуються досить часто, наприклад метафори зі словом “step”у значенні дії, вчинку, наприклад,
The first step in a proper variational calculation of the cessitivity is the selection of a trial junction. [52,185].
Now we take the important step, even though the particle number in the real systems is fixed. [67,108].
Досить часто вживаються метафори зі словом “clue/key” у значенні відгадки, розуміння чогось. Наприклад,
It gives us the first clue to the relative strength of electrical and gravitational forces. [67,40].
Ми вважаємо, що мета застосування автором у науковому дискурсі таких метафор – допомогти адресату побудувати логічну картину запрпонованих подій, фактів, підвести під висновок, бажано ідентичний авторському.
Інтерпретація вищезгаданих експліцитних та імпліцитних маркерів, а також співставлення їх за значимістю у плані участі у реалізації адресованості наукового дискурсу надає нам певні підстави для того, щоб спробувати окреслити образ передбачуваного адресата наукової комунікації. Ми прийшли до висновку, що оскільки усі наукові тексти є жорстко адресованими, то розраховані на прямого, множинного, істинного адресата. Урамках наукової комунікації ведуча роль віндивідуально-особистісному потенціалі реціпієнта належить його загальнонауковому тезаурусу. Модель адресата надперсонального наукового повідомлення повинна дуже чітко враховувати не тільки особистісну, але й трансчасову частину читацької аудиторії. Автору не слід обмежуватися викладом наявних у нього фактів і спостережень, які з часом можуть застаріти і виявитися ”поза межами застосування”, але у першу чергу слід зробити на їх основі теоретичні узагальнення, які з часом можуть пояснити нові факти.
Наукова комунікація передбачає безпосередній вихід адресата за рамки даного повідомлення максимально широкої інформаційної бази, на основі якої реціпієнт може судити про повноту, несуперечливий та переконливий характер висвітлюваної концепції. Мегатекстова структура наукового повідомлення сприяє такій комунікативній діяльності адресата. Про це свідчить обов’язковий для таких текстів апарат бібліографічних посилань, прийнятих у науковій комунікації правил коректного цитування джерел із вказанням їх точної адреси, що імплікує можливість звернення реціпієнта до відповідних видань. [20,27]. Традиційна система зносок, перехресних відсилань, анотацій, таблиць і додатків максимально експлікує як допоміжну комунікативну діяльність адресата, так і повідомлення per se як продукт основної комунікативної діяльності адресанта. Дане повідомлення починає сприйматися не тільки саме по собі, але й як феномен, що стоїть поряд з онтологічно однорідними комунікативними феноменами, з якими він перебуває у різноманітних парадигматичних зв’язках. Сила переконливості наукових текстів полягає в логіці і послідовності викладу, несуперечливості фактів, що повідомляються, аргументованості авторських висновків і коректності залученої ззовні інформаційної бази. Найбільш оптимальною формою подібних повідомлень є парцельована та експліцитно маркована текстова форма, яка сприяє однозначному сприйняттю денотатної структури повідомлення, безперешкодному виходу адресата в текстову парадигму і адекватно відбиває неоднорідність дискурсивної діяльності адресанта: його текстову/мегатекстову діяльність, а також створення основних/допоміжних повідомлень у рамках єдиного комунікативного цілого(мегатекста).
Інформація, що вилучається реціпієнтом із наукового повідомлення має двоякий характер. Це, перш за все, інформація про референтний простір, що відбивається за допомогою дискурса, але такожй інформація про самий дискурс:про ті різновиди, в яких він існує.
Відправник повідомлення в науковій комунікації є досить відчуженим від своєї особистісної іпостасі. Функціонально-комунікативний статус, що приймається автором науковоготекста, придушує або значно обмежує прояви майже всіх особистісних характеристик, за виключенням інтелектуальних.
Фінальна стадія сприйняття заключного повідомлення, процес його верифікації базується на більш високому рівні читацької компетенції: на науковій функції, тобто сумі відповідних дисциплінарних знань про відповідний фрагмент об’єктивної реальності.Як бачимо, комунікативна роль отримувача наукового повідомлення – це, перш за все, інтелектуальний потенціал особистості читача. Навіть його емоційні та естетичні реакції заломлюються крізь призму інтелектуальної оцінки: “естетика в науковій творчості – це естетика понять і абстракцій, це головна естетика, не адресована безпосередньо до почуттів ”. [37,12]. Етичний потенціал особистості в науковій комунікації частково використовується відправником повідомлення (наукова етика не дозволяє, наприклад, видавати бажане за істинне, нехтувати фактами, що суперечать запропонованій концепції і т. д.). Інша комунікативна роль отримувача в науковій комунікації інкорпорує етичні настанови особистості, так само, як і багато інших.
Вищенаведені особливості дозволяють нам стверджувати, що роль отримувача наукового повідомлення базується на обмеженій частині особистісного потенціалу при домінуючій функції інтелекту, а також передбачає володіння читачем комунікативною нормою.
Реконструкція образу отримувача наукової комунікації дозволяє виділити типи адресатів наукового повідомлення. На нашу думку, що найбільш повною є типологія адресата художнього тексту, запропонована О. П. Воробйовою [12,107-161] , яка є побудованою на основі трьох груп параметрів: комунікативно-текстових, соціально-типологічних та індивідуально-особистісних. Стосовно наукових дискурсів, ми підтримуємо наступну класифікацію адресатів: реальний, гіпотетичний, формальний, “критичний”, обізнаний, союзник/опонент. Окрім цього ми виділяємо й інші типи адресатів: жорсткий, прямий, істинний, множинний, адресат-дослідник, неупереджений/упереджений,інтелектуально-логічний, раціональний.
Отже, хоча образ адресата не є настільки експліцитно вираженим, як образ адресанта, проте, як показав аналіз, за допомогою мовних засобів, які використовуються в науковому дискурсі, можна реконструювати образ реціпієнта наукового повідомлення. Правильне врахування автором фактора адресата і конкретна (інформативна, мовна ) орієнтація на останньому сприятиме досягненню адекватного прагматичного ефекту (стимулюванню запрограмованої реакції адресата).
До офіційного дискурсу, окрім текстів наукового стилю, належать іще тексти офіційних документів. Ми звернулися до цього підвиду офіційного дискурсу для того, щоб його розгляд і аналіз був якомога повнішим і вичерпним.
Тексти офіційних документів мають деякі спільні риси з науковими: це сухість, логічність, лаконічність, об’єктивність, яскраво виражена форма-кліше, відсутність конотативності та неідіоматичність. Згідно принципів, сформульованих Н.М. Разінкіною [37] , офіційно-документальний стиль є гармонійним, впорядкованим, єдиним цілим, яке характеризується певною неоднорідністю. Ця неоднорідність виявляється у багатоманітності таких ознак, як жанровість, фактор комуніканта, сфера використання документів.
Наше дослідження ми будемо базувати на мові юридичних документів, оскільки останні становлять величезний інтерес з точки зору комунікативного навантаження, яке вони несуть у собі.
Значення мови у праві переоцінити дуже важко, оскільки право використовує мову для активного регулювання суспільних відносин, впливаючи на волю та свідомість людей, виражаючи волю законодавця і доводячи цю волю до уваги учасників суспільних відносин.[45].
Особливості структурно-семантичної організації текстів юридичних документів обумовлені специфікою їх комунікативного призначення: тексти юридичних документів служать, перш за все, для точної реєстрації правових норм. Якщо художні тексти є своєрідною базою для неоднозначного тлумачення, то тексти юридичних документів намагаються викликати у реціпієнта однозначне уявлення про зміст. Мову юридичних документів можна розглядати як унікальний приклад здійснення принципа “одне слово – одне значення, одне значення – одне слово”. [39,47-49].
Основний принцип побудови юридичних документів – так зване “золоте правило інтерпретації”(Golden Rule of interpretation), згідно якого документи повинні прийматися з орієнтацією на початкове значення слів, якщо це не веде до абсурду чи непослідовності; в останньому випадку допускається така зміна початкового значення слів, яка б дозволила впорядкувати цю непослідовність. [65,192].
Характерними особливостями текстів юридичних документів є наявність складнопідрядних речень з двома і більше підрядними реченнями, які, як правило, не виділяються комами. Довжина головного речення і велика кількість підрядних забезпечують його смислову автономність відносно інших речень.Наприклад,
Any restrictions which may apply in the event of residence abroad shall only apply to pensioners and their dependents who are nationals of any member bound by this Convention and reside in the territory of any Member bound there by to the extent to which they apply to nationals of the country in which the pension has been acquired. Provided that any subsidy or fraction of a pension which is payable out of public funds maybe withheld. [54,231].