НОВАТОРСТВО В ПОЕЗІЇ ПАВЛА ТИЧИНИ
Кожного великого митця історія нагороджує гучним найменням, у якому відбивається сутність його творчості. Шевченка вона назвала Кобзарем, Пушкіна - сонцем російської поезії, Франка - Каменярем, Горького - Буревісником, Лесю Українку - поетесою-другом робітників, Коцюбинського - сонцепоклонником.
Новатор! Так вслід за Горьким нарекла історія Тичину, виділивши цим самим одну з найяскравіших рис його творчості. Тичина належить до когорти митців, котрі скрізь і завжди дошукувалися "свого кореня" і "свого глагола". Він вмів піднестись на ті верховини, куди не ступала нога його попередників. Тичининський Ельбрус видно з усіх кінців планети. До нього словами поета Енріко Ріверо звертається Куба:
Вітер дніпровий
Приніс нам надію твоїми вустами.
Вона прилетіла
З досвітніми ластівками
В оселі тих, хто ніколи тебе не знав.
Лондонські тумани не заслонили сяючий Ельбрус Тичини і від ока англійського критика Джона Фута : "Своїми поетичними засобами цей співець України не нагадує нам нікого іншого в усій світовій поезії." Схвильовано вітав Тичину іспанський поет Хуліо Матеу:
Салют поетові, що мир охороня,
Салют співцеві волі і свободи,
Салют будівникові,- він щодня
Мостами дружби з'єднує народи.
Могутній талант Тичини - щедрий. Він збагатив художню скарбницю творами феноменальними за своєю правдивістю, щирістю, неповторністю ліризму і досконалістю форми.
Новаторство для Тичини - одна із закономірностей розвитку мистецтва. Воно знаходиться в діалектичному зв'язку з такими поняттями, як класовість, народність. Поняття новаторства Тичина розглядав у зв'язку з традиціями. Продовження, розвиток передових традицій - це одне із джерел новаторства: "У мистецтві реалізму сміливе новаторство в художньому зображенні життя поєднується з використанням і розвитком усіх прогресивних традицій світової культури."
Призначення митця - новатора поет вбачав в тому, щоб прискорювати рух до щасливого майбутнього. Тичина підкреслював: "Новаторство народжується на шляхах служіння суспільству." Цій священній меті завжди служила творчість Тичини.
1918 рік став поворотним пунктом у мистецькій долі Павла Тичини. Перша збірка віршів "Сонячні кларнети" принесла йому заслужену славу і визнання. Вона стала значною подією в українській літературі, ознаменувавши появу нового таланту, яскравої художньої індивідуальності. На літературну ниву вийшов поет-лірик, котрий своєю майстерністю, щирістю і задушевністю, любов'ю до життя і людини примушує згадати великі імена Пушкіна, Шевченка, Лермонтова, Франка, Лесі Українки.
Основу збірки становлять вірші, написані у дожовтневі часи. Більшість з них присв'чено темі природи, кохання. Поет не лишався байдужим і до суспільних явищ. Показовим для розуміння його ідейно-світоглядного і мистецького зростання є твори про революційні події 1917 року. В збірці відчутні імпульси громадянськоскі, що йшли від традицій демократичної літератури. Але це зовсім не означає, що Тичина піднявся в розумінні процесів класової боротьби на рівень таких своїх сучасників, як Франко, Леся Українка, або таких своїх учителів, як Коцюбинський чи Горький. Для поета було іще багато неясного в суспільній боротьбі. В його світогляді проявлялись суперечливі риси. І, незважаючи на це, "Сонячні кларнети" відіграли важливу роль у розвитку української поезії.
Поява "Сонячних кларнетів" сповістила світ про прихід у літературу Павла Тичини - видатного майстра слова, який з великою художньою силою виразив "красу нового дня" - красу соціалістичної дійсності. Не раз відзначався високий художній рівень цієї збірки, з появою якої відкрився для читачів новий "сонячнокларнетний" світ, сповнений буянням радісної природи, наскрізь пронизаний сонячною музикою.
Багато дослідників відзначають музичність "Сонячних кларнетів" як найхарактернішу особливість цієї збірки.
"Насамперед музика" - цей заклик французького поета П.Верлена активно проводився у життя в декаденській поезії кінця XIX - початку XX ст. Теоретики і практики символізму не раз висловлювалися на кшталк того, що "поезія є внутрішня музика" і що "музика - скелет поезії".
Основа художнього успіху П.Тичини полягає в тому, що він, вбираючи, як губка, в свою художню систему найосновніші досягнення поетичної форми кінця XIX - початку XX ст., зумів у символістських пошуках вибрати для себе найцінніше, піднести його на новий, вищий рівень. Одночасно поет зберіг те основне, чого не могли зберігти символісти, - образну сутність слова. Більше того, П.Тичина зробив те, чого так довго і без особливих успіхів домагалися декаденти, - знайшов не бачений досі синтез словесних і музичних способів вираження. П.Тичина досяг такого синтезу саме тому, що "озвучував" поетичний твір не тільки через сонорику слова, а й через його семантику. Ось один із найпоказовіших прикладів такого "озвучування":
Гаї шумлять -
Я слухаю.
Хмарки біжать -
Милуюся.
Милуюся - дивуюся,
Чого душі моїй
так весело.
Гей, дзвін гуде -
Іздалеку.
Думки пряде -
Над нивами.
Над нивами - приливами,
Купаючи мене,
мов ластівку.
Аналізуючи механізм спрйняття музичних тропів "Сонячних кларнетів", можна помітити, що центральним, найактивнішим подразником, який формує музичний напрямок розвитку асоціацій, є слово, що означає певне музичне чи звукове поняття, - арфа, кларнет, звук, дзвін, музика, мелодія, струна, скрипка, бандура, пісня, гімн, дует, орган, флейта, наприклад:
Горять світи, біжать світи
Музичною рікою.
……………………………….
Горить - тремтить ріка,
як музика.
……………………………….
Арфами, арфами -
Золотими, голосними обізвалися гаї…
………………………………
Слухаю мелодій
Хмар, озер та вітру.
Я бриню, як струни
Степу, хмар та вітру.
……………………….
Подивилась ясно - заспівали скрипки!
Кожне виділене слово є ключовим при сприйнятті фрази - без нього вона не зрозуміла. І тому текстові фрагменти, в яких смислова вага сконцетрована на словах, що позначають музично-звукові поняття, випромінюють складний комплекс асоціацій, серед яких домінуючими є музикальні.
Поет широко користувався методом передати словом своє синестезичне сприйняття звуку. В цьому була певна художня доцільність: він знайшов лаконічний і місткий спосіб характеризувати звук. "Сонячні кларнети", "арфами, арфами золотими", "сміх буде, плач буде "перламутровий", "в чорному акорді", "синє брязкання кадил", "зелений гімн" - характер усіх цих тропів є виразно синтезичним.
Досить часто П. Тичина оживлює звуки, надає їм виразної емоційної характеристики:
Лиш від осель пливуть тужні, обнявшись
дзвони …
Або:
Танцюють звуки на дзвіниці,
І плаче дзвін.
Відповідь на питання, в чому полягає першопричина виняткової музикальності поезій першої збірки П. Тичини, слід шукати в природі людського обдаровання. Талант П. Тичини, в якому геніально поєднані абсолютний музикальний слух, здатність до синестезично-асоціативного сприйняття дійсності і найтонше відчуття слова - явище рідкісне. У своїй музикальності поет настільки самобутній, що його неможливо наслідувати. Він недоступний для епігонів найвищої кваліфікації.
Крім того, музикальний талант П. Тичини - талант розвинений. Підхід автора "Сонячних кларнетів" до музики - це не підхід амтора (хай навіть і дуже здібного), а професіонала, який віддав музиці багато років життя. В ранньому дитинстві він був постійним учасником монастирського хору, в молодості - керівником і диригентом одного з кращих хорів Києва. П.Тичина грав на багатьох музичних інструментах, сам складав музику. Звідси, очевидно, і походило бажання ввести в поетичний тект музику, бажання, яке призвело до справжнього мистецького успіху.
І в подальшій творчості поет ще не раз "повінчував" слово і музику. Його твори зазвучали "бетховенськими акордами могутнього "Плуга", і леонтовичівською співучістю … лірики, і шопенівськими ритмами…"Похорону друга", і всією нескінченною симфонією, яка в історії людської поезії названа поезією Тичини" (М. Бажан"Спогади про Павла Тичину").
Все дужче входячи в драми соціальної боротьби і звертаючись до революційних тем, Тичина в збірці "Плуг", через символічний образ, відсвітив страшний стан України і власного серця, - в час, коли на півночі без перерви проголошувалося про Росію в поезії:
…стоїть сторозтерзаний Київ
і двісті розіп'ятий я.
Лірика в "Плузі" збагатилася мотивами з революційних катаклізмів, поширених в уяві на цілий космос: як і в наступній збірці - "Вітер з України". Але, супроти феноменального прискарблення і дальшої "кристалізації" всіх самоцвітів віршового майстерства, вже втрачалося в ліриці блаженне звучання пісенности з світанкових світів. Захоплений революцією в її радянському напрямку для України і оспівуючи її в космічних планах, Тичина часом, хоч іронізуючи, відкривав завісу над дійсністю і подавав вираз сумнівів.
З давніх-давен, коли народ піднімався на битву за своє право, поруч з мечем воювало і слово. Хвилі визвольних рухів підносили на свої вершини таланти співців, які кували духовну зброю народові.
"Плуг" - збірка новаторська за змістом і формою - явилась значним кроком Тичини на шляху ідейно-художнього зростання. "Після найніжніших акварельних малюнків, після тихої музики поля й шелестіння рідного гаю в поезії Тичини з'явилися нові ритми, нечувана раніше сила і розмах, з'явилися симфонізм його поезії. З титанічних визвольних змагань народу поет-мислитель черпав незвичайної місткості образ, художній афоризм, свою незрівнянну мелодику, це звідти йшло буйне мистецьке новаторство Тичини, його поетичні відкриття", - вірно відзначив Олесь Гончар.