- Ах, метелик!., подивіться!..
Ось він, ось він метушиться!
Та який же гарний, гожий!
Наче квітка, прехороший!
(с.42)
На відміну від віршів про весну та літо, твори про осінь вже позбавленірадості й натхнення. Вони сповнені суму, невеселої задуми:
... Вже ж у любому куточку
Змінилося все!..
Он кучері з верби рясні
Вітерець несе
По узгір'ю на змокрілий
Холодний пісок;
Зажурився, засмутився
Унизу й ставок:
Похмурую, невеселу
Думоньку гада...
/"Змінилося все..." (с. 58)/
або
Садок марніє потихеньку,
Пожовклі падають листки.
Вітрець не віє вже тепленько, -
Жене понурії хмарки.
/"Як швидко літо проминуло!" (с. 57)/
У цьому вірші спостерігаємо пестливі слова, але їх функція вже інша -вони навіюють тугу, жаль ("потихеньку", "листки", "вітрець" тощо).
Лірично-сумним настроєм пройнятий вірш "Діброва смутная все листячко ронила...", в якому природа персоніфікована. Діброва, що "додолу у журбі клонилася чолом", вмовляла зиму, яка наближалась, "скрадаючись", немов злодійка, не покривати її снігом:
"О зимо! Не лякай безрадісним .кінцем!
Не покривай мене холодним тим вінцем,
Нехай моя лишає ще краса і сила!..
Най світлом сонячним востаннє я нап'юсь
пташка хоть одна ще заспіває!"
Своїми сльозами розтопила діброва перший сніг, але звичайно, їй не втекти від власної долі:
І перший сніг на вітті розтопивсь,
Неначе слізьми гіркими поливсь...
(с. 55)
Цей вірш має викликати в маленького читача перші думки про сутність життя, про деякі його сумні сторони, які, на жаль, не можна ніяк змінити.
Також сповнений ліричними думками і вірш "Волинські спогади". На рядках цього твору Олена Пчілка згадує часи, проведеш на Волині, як одні з найщасливіших. Замилування рідною природою чергується з гордістю за
Батьківщину з її славетним минулим, гарною співучою мовою, добрим народом:
Волинь незабутня, країно славутня!
У пишній красі ти красуєш!
Здавен твою бачу українську вдачу,
Здавен мою душу чаруєш!..
Із словом жаданим та з людом коханим
Єднаєш ти в серці моєму
Ті спогади ясні про милі та красні
Куточки в обширі твоєму.
(с.52)
Таким чином, поезії Олени Пчілки про природу пройняті ліричним замилуванням красою природи. Вони вчать дітей любити природу, помічати її красу у будь-яку пору року. Споглядання природи рідного краю народжує в дітях перші патріотичні почуття, адже те гарне, що вони бачать навколо або про що читають у поезіях Олени Пчілки, - і є їхня Батьківщина.
Інша, досить значна за обсягом, група віршів Олени Пчілки для дітей присвячена спілкуванню людини та тварини. Слід зазначити, що ця тема взагалі часто так чи інакше порушується у„ поетичних та прозових творах письменниці для дітей.
Спілкування дитини та тварини розглядається в різних аспектах. Це і дружба між ними, і турбота про "братів менших", і зображення особливих повадок тварин, іноді у порівнянні з поведінкою чи характером дитини.
Так, темі дружби дитини з тваринами. присвячені вірші "Котик-мурчик/.." та "Хатні музики й слухачі".
Маленького ліричного героя та його улюбленця котика ніщо не може розлучити:
Він удвох зі мною,
Як риба з водою!
/"Котик-мурчик..."(c. 37)/
їх, як це часто буває у маленьких пустунів, об'єднують і спільні "таємниці":
Я ту кашку вищав,
КоТик - мисочку лизав.
Коли б мама теє знали,
Були б котика нагнали!
А тим часом він наївся,
Коло мене умостився,
Стиха казочку муркоче,
А я слухаю охоче!
(с. 38)
До котика герой вживає лише ласкаві слова, такі як "котик-мурчик", "голубчик". Подібні пестливі вирази щодо маленького друга читаємо у вірші "Зимовий вечір", в якому завдяки наявності поруч котика дитині не страшно в хаті, коли на вулиці буря. Тут хатнього улюбленця називають "гарне сиве котенятко" (с. 14).
У вірші "Хатні музики й слухачі" хлопчику потрібна присутність цуцика та котика для прослуховування його домашнього "концерту":
Майстер грає, виграває,
Вірний цуцик вислухає!
Вміє котик наш співати,
міє казочку казати,
а тепер наставив уха,
Дудочку пильненько слуха.
(с.40)
Гуманному ставленню до маленьких істот вчить віршик "Зайчатко й
хлоп ятко .
Бідні сіренькі зайчата!
Небезпечно їм гуляти!
Хто що хоче з ними робить:
Б*є з рушниці, псами гонить...
(с.24)
- так Олена Пчілка розповідає дітям про жорстоке ставлення до тварин, що панує у світі. Та хлопчикові, який врятував зайчатка, витягши його з води, шкода стало маленького і він відпустив його на волю:
"Що, як був би я - зайчатко?
Чи то й я б так всіх лякався,
Доки в руки не попався?
Та й з мене б так глузували?
Вбили б, шкурку теж зідрали?..
Як тужила б моя мати!'*
(с.26)
Використовуючи зацікавлення дітей творами про тварин, Олена Пчілка у деяких своїх віршах наводить хатніх улюбленців у приклад. Так, у кота з вірша "Змислений котик" є чому навчитися малому читачеві:
Казку хоч яку вам скаже,
Про жар-птицю, змія,
Пісню всяку заспіва вам, -
Чиста чудасія!
Всякі загадки він знає -
І арифметичні,
Коли хочете, розкаже
Дроби десятичні!
У такий спосіб Олена Пчілка підкреслює важливість читання, навчання:
Звідки ж котик теє знає? -
Він книжки читає;
І читає, й розбирає
Та на ус мотає.
(с. 37)
По-своєму розумною є також кішка у вірші "Мудра кицька", що вмочала у вузенький кухлик хвостика і потім злизувала молоко:
Отже кухлик не звалила,
Зробила обачно,
Тепер хвостик витягає,
Облизує смачно!
(с.38)
А у вірші "Покута" у поведінці малого кошеня, що об'їлося усяких ласощів і тепер хворе лежить у ліжку, вгадуємо поведінку малої дитини:
- А сметанки мені можна
Трішечки зажити?..
- Воронь боже! Лиш пісненький
Кулешик варити!
Лежить котик засмучений,
То кавкне, то ахне;
Мама варить десь кулешик –
Йому ж мишка пахне...
(с.46)
Є у Олени Пчілки ще один гумористичний віршик про котів, в якому також відчувається її симпатія до цих тварин. Це вірш "Співаки", в якому тріо котів намагається репетирувати святкову пісню, адже "кицьки Нявки іменини швидко, швидко надійдуть'':
Бас поважно тягне гучно,
Тенор - звисока лящить,
А сопрано - милозвучно
Та солодко верещить.
(с.39)
Гумористичність досягається завдяки абсурдному поєднанню слів. Так,
тенор "лящить", а сопрано, що має звучати "для краси", "милозвучно та
солодко верещить".
Таким чином, віршовані твори Олени Пчілки про тварин мали за мету виховання в дітях відповідальності та співчуття до менших. У художньому світосприйнятті письменниці помітно не тільки застосування традиційної народнопоетичної персоніфікації та алегорії, а й відчуття загальної єдності людини і природного, тваринного світу.
Ще одна тематична група, що охоплює значну кількість віршів ОлениПчілки, - це твори, у яких так чи інакше зображаються родинні стосунки. Цістосунки завжди ідилічні, сповнені любові, турботи про близьких людей.
Так, у вірші "Вертаються школярики" повернення дітей зі школи -надзвичайно радісна подія:
Скільки втіхи, скільки щастя
Малому й старому!
(с.19)
За маленькими учнями скучили усі члени їхніх сімей:
Тато, мама дожидали,
А кого й бабуся,
А як хто, то, може, й втішив
Старого й дідуся.
(с.20)
У вірші "Івасик", у якому відчуваються народнопоетичні ноти, дано цілу низку щирих родинних стосунків. Це і теплі стосунки діда, що оповідає історію про Івасика, та онуків, що обліпили його, очікуючи цікавої казки:
А онуки, як квіточки, як божії бджоли,
Так і вкрили старенького дідуся.
Ніколи Він не гримав на дітвору, а любо та тихо
Розказував старовину та про людське лихо.
(с. 48)
Щирими є й стосунки у родині рибалки, про якого оповідає дід. Чоловік та жінка всім серцем люблять свого Івасика, свою "милу, як сонечко,
любую дитину". Ідилічною здається картина, коли рибалка бавиться з дитиною:
Пливе човен, рибалонька все з сином жартує:
Плюсне веслом, потім витре, щиро поцілує.
(с. 49)
На жаль, нещаслива доля випала Івасиковим батькам, але старшина війська, що взяв малюка до себе, не дав йому зазнати тяжкого сирітського життя:.
Ріс Івасик у розкоші, не знаючи горя.
Виріс в приймах він за сина, військом тепер править