Скорочення – це, у першу чергу, узагальнення. Для повної форми слова чи словосполучення, які набули скороченого вигляду, обов’язковими були висока частотність та популярність вживання, або й складність структури. Більшість скорочень, які ми вживаємо, утворені від повних аналогій, добре знайомих мовцям.
Скорочення в усному мовленні завжди співіснують поряд з повними формами, наприклад: doc – doctor, proff – professor, sis – sister, mike – microphone. Відрізняє їх лише синтаксичне та емоційне забарвлення, яке наростає в усній мові. Співвіднесеність між скороченням і повною формою може порушуватися лише в поодиноких випадках: doc, наприклад, може означати і лікаря (звідки, власне, скорочення і походить), і власника вченого ступеня, доктора наук – тут спостерігається звичайне явище полісемії внаслідок збігу морфологічних форм.
Скорочення cab у сучасному значеенні “таксі” походить від слова cabriolet. Семантичне розходження у цьому випадку - діахронного порядку.
Скорочення до певної міри – редукція слова до однієї з його частин, причому форма може втрачати початок, середину або кінець. Нові утворення здатні вживатися як вільні форми, набуваючи при цьому граматичних категорій. Іменникові скорочення вживаються у множині –profs, -docks, набувають закінчення родового відмінка –prof’s explanation, dad’s chair. У більшості випадків скорочена форма легко корелюється з відповідною повною формою. Втрачену частину повної форми мовець знаходить легко; це, до речі, одна із необхідних умов скорочення як мовного явища. Повна форма ніби слідкує за скороченням, наприклад: maths –mathematics, exam – examination, Tom – Thomas. У цих випадках відповідні форми – не синоніми, а варіанти одного слова.
Усні скорочення переважно моно семантичні, наприклад: com – commander “командир”, det – detachment “підрозділ”, memo – memorandum “меморандум”, oleo – oleography “олеографія”. У більшості випадків скорочення це найбільш інформативна частина його прототипу. При утворені скорочення автори намагаються опустити ненаголошені склади, хоча це і не є обов’язковою умовою творення.
При скороченні нові форми належать, звичайно, до тієї ж частини мови, до якої належить і прототип. Переважначастина скорочень – це іменники і прикметники, причому прикметники зустрічаються значно рідше.
Щодо форми скороченої частини розрізняємо три типи скорочень: кінцеве (апокопу), серединне (синкопу) і початкове (аферезу).
Скорочення, у яких спрощується серединна частина форми, складають слова, що зберігають кінцевий приголосний, наприклад: cons – conveniences, math – mathematics, specs – spectacles, gent’s – gentelmen’s (room). Синкопа може виникати внаслідок поетичного ритму, наприклад: ma’am – madam, o’er – over.
Коли спрощуються початкові і кінцеві частини прототипу, утворюється скорочення з однією серединною частиною, наприклад: flu – influenza, fridge – refrigerator. Вживана частина прототипу – це, звичайно, його наголошена частина, яка типова лише для просторіччя.
Окремо слід зупинитися на скороченнях власних назв. Зменьшувально-ласкаві назви притаманні всім індоєвропейським мовам; на грунті спільних етимологічних назв ці мови мають і багато спільних імен. Скорочуються, як відомо, і чоловічі і жіночі імена. Більшість скорочень власних імен – це апокопа, наприклад: Bart-Bartholomew, Ben – Benjamin, Bert – Bertram, Chris – Christopher, Clem – Clement.
Стилістично скорочення належать до різних розмовних і писемних стилів – побутового, військового, газетного, спортивного. Часто скорочуються слова дитячої лексики, наприклад: dad, mom, sis, gran, granny. Існує до певної міри взаємопроникнення цих стилів, проте воно різне в різних прошарках лексики. Так, скорочення в галузі дитячої лексики не виходять за межі домашнього побуту, шкільні і студентський скорочення популярні в навчальних закладах. Військові скорочення, навпаки, виходять за межі казарми і полігену, а газетярські спостерігаються на всіх рівнях усного мовлення.
Службові слова, як правило, не скорочуються, за винятком сполучника and, що зводиться до позначення &. Прийменники в абревіатурах, загалом, зберігаються, наприклад: C-in-C – commander-inchief, c-to-c – centre to centre.
Скорочення, що часто трапляються в усній і писемній мові, виконують певну синтаксичну функцію у реченні і набирають граматичних закінчень, наприклад: buses, cruits, docs, fridges, вживаються з означеним і неозначеним артиклем – a cap, the UNO, the USA. Вони можуть приєднувати афікси і входити до складу композитів. Процес утворення скорочень досить активний, і кількість їх постійно зростає.
Зворотній словотвір – це процес у якому деривація нових слів відбувається шляхом втрати афікса існуючого прототипу. При цьому відбувається морфемне перетворення структури слова. Спрощення афікса не обов’язково стосується іменника, що означає виконавця дії. Зворотне утворення “to gas” залити пальне а бак автомобіля” походить від іменника gasoline, а збіг з іменником gas “газ” часто потребує контекстного уточнення.
Римовані комбінації або редуплікативні композити утворюються шляхом повторення тієї ж самої основи, наприклад: ack-ack, choo-choo, go-go.
Римування має свій мовний статус. Існує кілька типів повтору. Найпроостіший римовані утворення ще мають назву ітерації-повторення, наприклад: boo-boo, go-go, yuk-yuk. Такі повтори близько існують з вигуками.
1.4 Конверсія
Процес утворення нового слова може бути поєднаний з переходом його із класу однієї частини мови в інший. Це одне із головних джерел поповнення мовної лексики і для нього майже не існує формально-морфологічних обмежень. Таке морфоло-семантичне перетворення називається конверсією. Термін вперше вжив відомий дослідник англійської мови Р. Суіт у своїй книзі New English grammar у 1891 році.
Інші дослідники протиставляли терміни функціональна зміна, нульова деривація, кореневе творення, про те термін конверсія видався найбільш вдалим. У мові існує значна кількість слів, форми яких не мають ніяких зовнішніх ознак для визначення їх приналежності до певної частини мови. Глянувши на слово house, ми не в змозі установити його формальний граматичний клас – воно може вживатися як іменник, прикметник та дієслова.
Конверсія – це засіб словотвору, при якому утворення нової частини мови на грунті одного кореня викликає внутрішні зміни мовної одиниці. Змінюються при цьому семантичні зв’язки слова і його синтаксичні функції. Це стосується як поширених випадків конверсії – утворення дієслів від іменників та іменників від дієслів, - так і зміни у межах інших частин мови, що видно із наступних прикладів: for ward a-adw-n-v-int, hollow-adw-a-v, like a-adv-prep-n. Словоформа out викликає зацікавлення своєю принадлежністю до 5 частин мови – іменників, прикметників, прислівників, прийменників і, навіть, вигуків (out! – “геть!”).
І навпаки такі широковживані дієслова, як ask, assail, argue, reduce, refer, reflect, в іменники чи інші частини мови не конвертуються.
Конверсію, тому, не слід вважати, як це часто робиться, всеосяжним типом словотвору. Системність засобів словотвору – явище гнучке. Конверсії інколи уникають слова, що набули якогось словотвірного афікса (особливо, префікса), а також слова, які при зміні парадигматично статусу виявляють семантичну не відповідальність іншій частині мови. З цієї причини, наприклад, не конвертуються іменники типу an area, а задля морфологічних потреб входять до відповідних словосполучень.
Характерною ознакою конверсії є те, що їй підвладні, головне, широковживані слова з простою морфологічною структурою.
Конверсія-переважаючий тип дієслівного словотвору. Нові дієслова утворюються часто від іменників. Утворені іменника від прикметника – процес набагато складніший, ніж конвертування прикметника від іменника. Це пов’язано з суттевеми змінами семантичної структури прикметника: значення якості нелегко перетворити на значення предмета. Субстантивація власних назв – явище досить поширене в англійській мові. В наслідок опредмечування утворені назви мешканців країни, міст, континентів.
Іменники можуть утворюватися від прикметниковщ-прислівникових сполучень.
Існують певні морфологічні перешкоди, через які відповідне слово не може конвертуватися. Так, раніше майже не конвертувалися складні іменники -–до конверсії не спонукала сама складність структури слова. Дієслівна конверсія не здійснюється стосовно географічних та власних назв.
Не конвертується віддієслівні іменники та іменники, що мають закінчення –ation, -ing, -ty, окремі загальні назви з високою мірою конкретності.
Морфологічне обмеження діє і в корелятах типу to cut in – an incut. Похідний іменник такого типу – наслідок морфологічного перетворення дієслівної фрази з прийменником – подальшої конвертивної деривації не дає.
Кожне обмеження, як і кожне правило, стосується відповідного шару лексики. Лексика широкого вжитку лише підлягає різними трансформаціями, у такому числі і конверсії. Серед широко вживаних дієслів маємо значну кількість таких, які легко конвертуються в іменники і навпаки. У певній мірі однаково навіть їх сполучуваність.
За лексико-семантичними характеристиками дієслова поділяються на три підгрупи: стану, процесу і руху. Спостереження показують, що ступінь охоплення конверсією дієслів класу залежність від діапазону ознак дії, притаманних лексичній одиниці.
Численними є другорядні типи словотвору – скорочення (усні і писемні) бленд, звукозміна, умляут, чергування наголосу, зворотній словотвір, звукова імітація, фонетичне і морфологічне варіювання слова, римовані комбінації.
Своєрідним типом словотвору є конверсія – активний процес, який відбувається на трьох рівнях: морфологічному, синтаксичному і семантичному. Процес конверсії охоплює майже всі частини мови. Проте найактивніший він у межах іменника і дієслова. Конверсія має кілька критеріїв похідності, що визначають первинність однієї форми і вторинність другої. Діахронно розмежовується випадки конверсії, викликаної втратою одного з значень і власне конверсії, що набула високої активності протягом новітнього часу. Конверсія на сьогодні практично не має обмежень стосовно різних частин мови, супровідних відив словотвору на походження слів.