Украинские народные думы (стр. 2 из 2)
До розряду власних назв, зафіксованих у думах, насамперед відносимо теологічні найменування вищого порядку (теоніми).
У кожній думі (особливо в кінцівках) вживається ім’я Бога, що має ряд варіативних найменувань: Господь, Господь Бог, милосердний Бог, праведний Суд”я, милосердний Господь, Отець Небесний, милостивий Господь.
Концентрація уваги слухачів (а пізніше і читачів) на повсякчасному зверненні до Бога, а також часте функціонування в текстах церковнослов’янських слів – термінів, звернення в окремих думах до релігійних обрядів наштовхує на роздуми про джерело виникнення цих творів.
Українські думи наскрізно пронизані любов’ю до своєї віри, влаштуванням Бога. При цьому християнська віра є уособленням рідної землі – України і протиставляється бусурменській, що асоціюється з неволею, каторгою, чужою землею, смертю. Відповідно додержання своєї віри – найвищий закон для козака.
У думах спостерігаємо повсякчасне звернення до Бога, що проявляється у власне звертаннях та вихваленнях Бога, християнської віри, у розумінні важливої ролі виконання заповідей Божих, і, що особливо цікаво, у власних найменуваннях осіб смертних – козаків прізвищами з коренем Бог та близькими до християнства поняттями, як-от: Іван Богун, Маруся Богуславка, Олексій Попович.
З-поміж антропонімів досить широко представлені імена, прізвища осіб, іноді по батькові: Самійло Кішка, Олексій Попович, Івась Коновченко, Івась Вдовиченко Коновченко, Хома Замойко, Василь Молдавський та ін..
Однією з прикметних ознак дум є те, що часто прізвища подаються у складі приладкового словосполучення: козак Голота; курінний Сулима; лях Бутурлак; пен Потоцький; отаман Остряниця; отаман Торскій; Ясько Лохвицкій, визначаючи цим самим походження, рід занять, соціальний стан названих героїв тощо. Це зумовлює граничну чіткість та лаконічність передачі й сприйняття висловлюваного.
У думах засвідчені, окрім усього, Імена святих (аніоніми): Миколая, Петра, Василія, які вживаються для позначення культових споруд, названих іменами цих святих, або ж свят.
Андроніми хоча і засвідчені в думах, проте в поодиноких випадках типу:
То, правда, панове, була в городі Черкасі вдова,
Вона по мужу Грициха, по прозванію Коновчиха.
[ , 235],
Жила вдова, старенькая жена,
Сірчиха – Іванчиха ... [ ,295].
Антропоніми в думах, поряд з топонімами, відіграють чи не найвирішальну роль. Можна сказати, що вони навіть поступаються топонімам за силою та значимістю своїх виражальних функцій (властивостей). Це закономірне явище і пояснюється тим, що в епіцентрі творів названого різновиду перебуває людина – як правило, постать визначна, історично значуща, національно свідома і обов’язково–безмежний патріот рідної землі - України - тільки за наявності таких характеристик називається ім’я особи. (Так, наприклад, у думі “Втеча трьох братів із города Азова, з турецької неволі ” імена козаків відсутні, розглядається не власне їх внесок у хід боротьби за національне визволення тощо, а розглядаються міжособистісні стосунки: поведінка, мораль, ставлення до ближнього, милосердя тощо. Це ж саме маємо і в думах “Сестра і брат”, “Бідна вдова і три сини” та ін.).
Саме людина визначає хід розгортання подій, вирішує різноманітні проблемно-ситуативні моменти, які зрештою набувають загальнонародного значення. Подібні висновки якнайпереконливіше засвідчують заголовки дум, зокрема історико-героїчних творів XV-XVII ст.: наприклад “Козак Голота”, “Атаман Матяш старий”, “Федір безрідний, бездольний”, “Іван Богуславець”, “Іван Богун”, “Самійло Кішка” та ін..
Для дум характерне описове найменування осіб, зокрема широке використання відокремлених прикладкових сполучень.
Особа, яка виноситься в епіцентр подій і яка має персональне ім’я, обов’язково поширюється додатковими найменуваннями, що, окрім усього, чи то на її походження, соціальний стан, чи то на рід занять, також визначають ставлення з боку оповідача, якому доручено говорити від імені народу:
Як безбожні ушкали налетіли,
Федора безродного, Отамана курінного,
Постріляли, порубали [ 83];
Маруся – бранка, попівна Богуславка [ 128];
Кішка Самійло, гетьман запорозький [ 140];
Іван Луговський, писар військовий [ 290];
Ей, Єврасю Хмелниченьку, гетьмане молодий [ , 294];
Козак - нетуга, Хвесько Дендиберя [ 305];
Хвесько Кханжа Андибер, гетьман запорозький [ , 302].
У найменуванні осіб насамперед простежується ставлення до них з боку громадськості, що досягається різними мовновиражальними способами, зокрема додаванням до імен (чи прізвища) відокремлених означень з відповідним забарвленням: позитивним чи негативним. Таким чином, часто утворюється поширений, розгалужений ряд нанизуваних відокремлених прикладок, кожна з яких уточнює, доповнює попередню:
Гей, Олексію Поповичу, славний лицарю і писарю! [399];
Гей, Хвесько Дендибере, батьку козацький, славний лицарю! [ 305],
додаванням лексем-вторинних найменувань, позначених найвищим ступенем позитивного емоційно-експресивного забарвлення (слів типу батько, пан:
Ой, обзоветься пан Хмельницький,
Отаман - батько чигиринський [277];
Пане Филоненку, корсунський полковнику
Батьку козацький! [238] )
найменуванням, що базуються на лексико-семантичному переосмисленні: емоційний план у таких лексем виступає складником змісту і виноситься на перше місце:
“Ей, пане, пане Хмельницький,
Богдане – Зиновій, наш батю,
Гетьмане чигиринський!” [ 275]
- у цьому звертанні, що включає відокремлені прикладкові сполуки, з допомогою яких ?????.
Окрім того, в думах функціонують геортоніми (назви свят, зокрема християнських): Великдень, Різдво, Василія, Петра.
Геортоніми в текстах цих творів виконують щонайменше три функції: найперше, як одиниці, що служить для називання свят, як мовні ознаки, які засвідчують любов до своєї християнської віри і всього того, що пов’язане з цією вірою, і, як елементи художньо-поетичного тексту – що також не мало важливо-акумулюють в собі цілі узагальнено-символічні картини. Наприклад, у контексті:
“Сестро,-каже,-мила,
Родино сердешна!
Ой сподівайся мене тоді в гості,
Як будуть о Петрі бистриї ріки-озера замерзати,
Об Різдві калина в лузі процвітати...” [ 330] –
вживанням назв свят Петра (12 липня за новим ст.) та Різдва (7 січня за новим ст.) напрочуд виразно передається змалювання неможливості здійснення того, що просить сестра у брата. При цьому назви великих християнських свят співвідносяться з часовим виміром і тією закономірною реальністю, що супроводжує їх. Таким чином, сполуки будуть о Петрі бистриї ріки-озера замерзати та Об Різдві калина в лузі процвітати можна розглядати як оксюморонні – у плані поетичного оформлення. А при глибшому сприйнятті та осмисленні поданої у творі думки приходимо до інших висновків: два ряди оксюморонних сполук побудовані на взаємному перехрещенні ознак, властивих названим поняттям: свято Петра співвідноситься з літнім часом, а Різдво - з зимовим; отже, протиставляються, з одного боку, літо (тепло): зима (холод), іншими словами – любов, потяг до рідної душі (теплота почуттів): відмова (холод почуттів). Це протиставлення на зовнішньому рівні. На внутрішньому – інша опозиція: шляхом поєднання, зіставлення несумісних понять: свята Петра з замерзанням рік-озер, та Різдва з процвітанням калини в лузі. Схематично це можна подати так:
 |
Ці два рівні художніх протиставлень зовнішнього і внутрішнього – взаємодіють між собою, утворюючи, що очевидно, складний комплекс чуттєво-почуттєвих (емоційно-експресивних) та ідейно-змістових вражень, покликаних образно, сильно і переконливо передати сутність висловленої думки.
У іншому випадку геортонім концентрує не менший спектр емоційно-змістових вражень, проте їх розгортання відбувається в іншому ключі. Так, дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка, яка “потурчилась, побусурменилась”, намагається спокутувати свій гріх перед народом, Україною, вірою християнкою і звільнити всіх бідних невільників саме “на святий празник, роковий день Великдень” [ 123]. Великдень тут – як найбільше свято християн – є уособленням безмежної любові до рідного народу, Батьківщини, а відтак і – міцності віри в душі “побусурмениної” Марусі Богуславки; це свято воскресіння Ісуса Христа, свято перемоги життя над смертю – тому така велика подія – рокова подія – має відбутися в день цього свята: козаки ніби вдруге воскресають після тридцятилітньої неволі.
Еклезіоніми (назви церков, монастирів) представлені тільки найменуванням християнських культових споруд, що є насамперед підкресленням значущості для козаків своєї віри. Окрім того, ці одиниці є свідченням й іншого, про що можна судити з контексту:
Мимо церков їхав, мимо святого
Миколая, шапки не знімав [ 387].
Отже, ономастичний простір, представлений в думах як творах історичних, широкий і своєрідний.
Найперше впадає в око різноманітність функціонування ономастичних одиниць (топонімів, антропонімів та ін.), що підпорядковується в цілому ідейно-художньому задумові, всій сюжетно-композиційній канві цих творів. Окрім того, цим одиницям, як структурним компонентам тексту, властиві певні поетичні функції, які в свою чергу обумовлюються.
ЛІТЕРАТУРА
1. Єрмоленко С.Я. Фольклор і літературна мова. – К.: Наукова думка, 1987.
2. Украинские народные думы. – Москва, 1972.
РЕЗЮМЕ
В статье рассматриваются особенности функционирования ономастических единиц в украинских думах. Внимание сосредоточено на систематизации и семантико-стилистическом анализе топонимов, антропонимов и других единиц этого плана в структуре поэтического текста фольклорного жанра.
SUMMARY
In article are considered the particularities of operating the onomasiology units in Ukrainian Dumas. Attention is concentrated on systematizations and semantics-stylistic analysis an toponims, anthroponimsand other units of this plan in structure of poetical text of folkloregenre.