Загальна характеристика змішаних договорів (стр. 1 из 4)

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика змішаних договорів

1.1 Поняття та класифікація договорів

1.2Поняття змішаного договору

РОЗДІЛ 2. Укладення та визначення змісту змішаних договорів

2.1 Укладення змішаних договорів. Форми договорів

2.2 Умови змішаних договорів

2.3 Способи забезпечення зобов’язань за змішаними договорами

РОЗДІЛ 3. Виконання і відповідальність сторін за змішаними

договорами

3.1 Особливості виконання змішаних договорів

3.2 Цивільно-правова відповідальність за змішаними договорами

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Цивільне право завжди відігравало і буде відігравати важливу роль у захисті інтересів громадян і суспільства. Недарма Цивільний кодекс називають другою (економічною) конституцією держави.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини ( цивільні відносини ), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Тенденція до підвищення ролі договору в сучасних умовах пов‘язана з корінним реформуванням економічної системи країни. Ключове значення для такого реформування мало визнання приватної власності і поступовий зріст її значення в ринковій економіці, звуження до необхідних меж державного регулювання господарських відносин, встановлення свободи вибору контрагентів тощо.

Новий Цивільний кодекс України визнав підвищену роль договору. Це знайшло своє формальне відображення в тому, що тільки у Книзі п’ятій із загальної кількості 710 статей, що регулюють окремі види зобов’язань, 508 присвячено окремим видам договорів. Лише одне це приблизно в два з половиною рази переважає кількість спеціальних “договірних” статей у Цивільному кодексі УРСР 1963 р.

Цивільний кодекс закріпив цілком нові для вітчизняного законодавства договірні конструкції. Тепер контрагентам не потрібно займатися винахідництвом, щоб, наприклад, оформити договір транспортної експедиції чи комерційної концесії, контракт на управління майном чи договір ренти – можливість укладення відповідних договорів безпосередньо передбачена в кодексі. Крім того, у Цивільному кодексі розширено й перелік уже відомих договорів. Одним із найсуттєвіших нововведень стало пряме закріплення можливості укладати змішані договори. За таких обставин надзвичайно актуальною стає проблема аналізу норм нового цивільного законодавства, сутності правовідносин, що виникають при укладенні названих договорів. Згадані новели цивільного законодавства зумовили підвищення інтересу до проблем договірного права, що останнім часом стали предметом численних наукових досліджень (О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова, В.В. Луць, М.В. Сібільов та ін.).

Метою курсової роботиє з’ясування змісту змішаного договору, виявлення ознак та правової природи цих договорів, а також визначення засобів удосконалення правового регулювання у цій сфері.

Для досягнення поставленої мети основна увага у даній роботі зосереджена на вирішенні таких завдань:

- уточнити поняття цивільно-правового договору в контексті Цивільного кодексу України та провести класифікацію договорів;

- виявити юридичну природу змішаного договору в цивільному праві України;

- дослідити порядок укладення змішаних договорів та визначення їх форми;

- встановити умови змішаних договорів;

- дослідити способи забезпечення зобов’язань за змішаними договорами;

- з’ясувати особливості виконання змішаних договорів;

- виявити особливості відповідальності за змішаними договорами;

- сформулювати конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства з досліджених питань.

Об’єктом роботиє правові відносини, що складаються при укладенні, виконанні та невиконанні змішаних договорів.

Предметом є цивільно-правові положення та закономірності регулювання відносин, що складаються при укладенні, виконанні та невиконанні змішаних договорів.

1. Загальна характеристика змішаних договорів

1.1 Поняття та класифікація договорів

Чітке визначення поняття договору необхідне для правильного розуміння суті змішаного договору. Чи є змішаний договір одним договором, чи це є два або більше договорів? Відповісти на це запитання без з’ясування поняття договору неможливо.

За своєю правовою природою будь-який цивільно-правовий договір є правочином. Категорії «правочин» і «договір» співвідносяться між собою як загальне і окреме: кожний договір є правочином, але не кожний правочин є договором. Договорами є лише дво – чи багатосторонні правочини, тоді як правочином можуть бути також дії однієї особи, спрямовані на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних прав і обов'язків (односторонні правочини). Отже, на договори поширюються загальні положення щодо правочинів, встановлені гл. 16 ЦК.

Слід зазначити, що поняття «договір» використовується також в інших галузях законодавства «(наприклад, трудовий договір, адміністративний договір тощо). Проте там договір виступає як категорія відповідної галузі права з відповідними особливостями визначення та правового регулювання. До деяких з таких договірних відносин цивільно-правові норми можуть застосовуватися за умови, що це прямо передбачено законодавством.

Отже, цивільно-правовий договір– домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну та припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК).

Основними ознаками договору є:

• домовленість, тобто для його існування має бути компроміс, збіг волевиявлення учасників;

• домовленість двох чи більше осіб, тобто з волевиявлення лише однієї сторони не може виникнути договір;

• спрямованість на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, що свідчить про його правову природу юридичного факту.

Окрім цього, договір можна розглядати ще й як відповідні договірні правовідносини, що виникли внаслідок укладення договору, а також як певний документ.

Аналізуючи цивільно-правовий договір слід зауважити, що чинне законодавство визначає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог чинного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК). Це положення закріплює один з найважливіших принципів договірного регулювання суспільних відносин – принцип свободи договору. Свобода договору також є поняттям багатозначним і має такі складові:

1) свобода в укладенні договору, тобто відсутність будь-яких

примусів, щодо того, вступати суб'єктам в договірні відносини, чи ні. Винятки з цього правила може бути встановлено тільки в законі, або з деяких зобов'язань, наприклад, примусово можуть укладатись публічні договори, якщо у підприємця є можливість надати споживачеві відповідні товари (роботи, послуги) (ч. 4 ст. 633 ЦК), або договори, які має бути укладено внаслідок укладення попереднього договору (ст. 635 ЦК) тощо;

2)свобода вибору характеру договору, що укладаються, а це означає, що сторони самі для себе вирішують, який саме договір їм укладати. При цьому, вони можуть укладати як договір, що передбачений чинним законодавством, так і такий, що ним не передбачений, проте відповідає загальним засадам цивільного законодавства (ч. 1 ст. 6 ЦК). Однак і ця складова має певні застереження, наприклад, якщо сторони задля приховування договору купівлі-продажу нерухомості сторони укладають договір дарування, то останній буде визнано недійсним у порядку ст. 235 ЦК;

3)вільний вибір контрагента за договором, тобто сторони шукатимуть того контрагента, який максимально підходить їм за тими чи іншими ознаками. Але й цю свободу може бути обмежено у випадках, що передбачено чинним законодавством, наприклад, переважне право співвласника на купівлю частки у праві спільної часткової власності (ст. 362 ЦК), або ж укладення договорів про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти здійснюється лише з суб'єктами, які стали переможцями в процедурі закупівлі за результатами розгляду тендерних пропозицій (ст. 34 Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти») тощо;

4)вільний вибір умов договору, що означає, що сторони на власний розсуд визначають зміст цього договору, формують конкретні умови тощо. Обмеженість цієї свободи також може бути передбачено за прямою вказівкою законодавства, або ж якщо це випливає зі змісту цього договору, або ж сутності відносин між сторонами, наприклад, якщо сторони в договорі не визначили істотних для цього договору умов, то його вважатимуть неукладеним, тобто таким, що взагалі не породжує правових наслідків. Іноді таке обмеження щодо вільного вибору умов договору може стосуватися визначення ціни за договором, у випадках, коли ціна регулюється державними органами, наприклад, щодо хліба, медикаментів, комунальних послуг тощо.

Розмаїття відносин, врегульованих цивільним правом, а також існування в сучасному світі безлічі правових систем, а отже, існування в різних країнах неоднакових доктринальних і законодавчих підходів щодо визначення договорів зумовлює різноманітність їх класифікацій. Більшість класифікацій правочинів поширюється на договори як їх різновид.

Класифікація договорів має не тільки теоретичне, а й важливе практичне значення. Так, виявлення спільних типових рис договорів і відмінностей між ними полегшує для суб'єктів правильний вибір виду договору, забезпечує його відповідність змісту регульованої діяльності. Крім того, класифікація сприяє подальшому вдосконаленню і систематизації законодавства, слугує меті кращого дослідження договорів. Класифікація договорів здійснюється за різними підставами, що обираються залежно від поставлених цілей.

Залежно від моменту виникнення прав і обов'язків у сторін договору розрізняють договори консенсуальні і реальні.