Моральна шкода, – роз’яснює Верховний Суд України, – може полягати, зокрема, в приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв’язку з ушкодженням здоров’я, в порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв’язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв’язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відшкодування моральної шкоди споживачеві є важливою складовою, здатною стимулювати правомірну поведінку виробників і продавців продукції. Однак чи все законодавець зробив для того, щоб гарантувати споживачеві відшкодування моральної шкоди, заподіяної неналежними товарами, роботами, послугами?
Стаття 24 Закону “Про захист прав споживачів” вказує на те, що захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснює суд. При задоволенні вимог споживача, – наголошує закон, – суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Позитивним моментом цієї норми є те, що суд при вирішенні питання про задоволення вимог споживача, по суті зобов’язаний вирішити питання про справедливу компенсацію споживачу в зв’язку з його втратами немайнового характеру. Якщо читати ще уважніше, то видно, що суд не зобов’язаний присуджувати відшкодування моральної шкоди, він лише вирішує це питання в обов’язковому порядку.
При винесенні рішення про задоволення вимог споживача суд спирається й на інші положення Закону “Про захист прав споживачів”, зокрема на його ст. 3, яка наділяє споживача правом на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров’я людей товарами (роботами, послугами) у випадках, передбачених законодавством.
Недоліком конструкції цієї статті, на мій погляд, є те, що закон допускає відшкодування моральної шкоди споживачу лише в тих випадках, коли вона виникла внаслідок використання небезпечних для його життя і здоров’я товарів (робіт, послуг). Така небезпека передбачає реальну загрозу заподіяння шкоди життю та/або здоров’ю споживача й не включає в себе „звичайні” порушення прав споживачів, не пов’язаних із його життям та здоров’ям. Наприклад, хамство й неповага до споживача, які мали місце при його обслуговуванні, суд навряд чи визнає такими, що могли заподіяти шкоду його здоров’ю, а тим більше – життю. А відтак вони не дають підстав для відшкодування моральної шкоди. Парадокс, однак при наявності реально заподіяної моральної шкоди споживачу в силу прямого припису закону він позбавлений права на справедливу компенсацію.
Інші заходи
Відповідно до ст. 12 Закону “Про захист прав споживачів”, споживач має право вимагати від продавця (виробника, виконавця), щоб якість придбаного ним товару (виконаної роботи, наданої послуги) відповідала вимогам нормативно-правових актів і нормативних документів, умовам договорів, а також інформації про товар (роботу, послугу), яку надає продавець (виробник, виконавець).
Щодо непродовольчих товарів, які були у використанні й реалізовані через роздрібні комісійні торговельні підприємства, зазначені вище вимоги споживача задовольняються за згодою продавця. Такі вимоги споживача задовольняються щодо товарів, термін гарантії на які не закінчився.
Недоліки
Споживачі звільняються від сплати державного мита за позовами, що пов’язані з порушенням їх прав. Тому в частині майнового аспекту вони можуть судитися за свої права стільки, скільки захочуть.
Однак, що ж заважає сьогодні споживачам успішно боротися? Перш за все, стереотипи. Відповідачі, якими нерідко є державні підприємства, скаржаться на „великі” суми позову й клопочуть про їх зменшення. Особливо актуально це для відшкодування сум моральної шкоди, де людська гідність і психологічне здоров’я особи оцінюється за „неринковими” цінами.
Державні установи посилаються на проблеми бюджетного фінансування. Суди ж нерідко виносять рішення, виходячи з абстрактної “загальної” користі й стабільності, а не з вимоги розумності й справедливості, не враховуючи критеріїв визначення розміру моральної шкоди при зазіханнях на такі невід’ємні права людини, як життя, здоров’я, честь і гідність.
Такою позицією суди лише дискредитують себе, втрачають авторитет у суспільстві. В уяві звичайних громадян-споживачів суд є захисником не їхніх прав і свобод, а інтересів виробників. Водночас виконане судове рішення про відшкодування шкоди – це гроші або майно, тобто реальність, здатна довести і потерпілій особі, і його найближчому оточенню, а за допомогою ЗМІ – і всьому суспільству, що існує соціальна ціна права споживача.
Слід також нагадати, що справедливе стягування грошових сум з порушників прав і свобод громадян у західних країнах багато в чому сприяло виробленню ідеалу громадянина і служителя держави, зміцнюючи повагу до чужого права й чужої особистості.
Не слід забувати, що паралельно із судовим захистом своїх прав споживач має право обрати також позасудовий порядок. Адже державні і недержавні органи із захисту прав споживачів, органи місцевого самоврядування наділені значною компетенцією у сфері захисту прав споживачів, аж до подання позовів до суду [10].
3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ЗАХИСТ
ПРАВ СПОЖИВАЧІВ
3.1 Удосконалення нормативно-правової бази у сфері захисту прав
споживачів
Незважаючи на економічні, правові, політичні труднощі, Україна намагається розв'язати проблему ефективного захисту споживчого ринку та прав споживачів, які нагромадились за радянський і теперішній часи. Набутий, хоч і зовсім ще невеликий, вітчизняний досвід свідчить, щоіз зміною економічної ситуації, процесами глобалізації постає необхідність реалізації консолідованої з усіма учасниками ринкових відносин споживчої політики, постійному удосконаленні законодавства та фінансовому забезпеченні заходів у сфері захисту прав споживачів. Тому, головним напрямком у цьому є розробка проектів нормативно-правових актів щодо:
- внесення змін до Закону України „Про захист прав споживачів” (зокрема щодо: „дефектної продукції”, вимог до електронної комерції на внутрішньому ринку, дистанційного продажу фінансових послуг, про певні аспекти продажу товарів народного споживання та пов’язаних з цим гарантій тощо) [11];
- відповідальності виробників, постачальників товарів, реалізаторів за виробництво та реалізацію неякісних товарів;
- стимулювання вітчизняних підприємств до підвищення якості, конкурентоспроможності продукції, створення систем управління;
- припинення (заборони) суб’єктами господарювання відвантаження, реалізації (продажу) і виробництва товарів, виконання робіт і надання послуг, що не відповідають вимогам нормативно-правових актів та нормативних документів;
- надання послуг, пов’язаних з будівництвом житла за кошти громадян;
- встановлення мінімального рівня надання побутових послуг населенню;
- обігу дорогоцінних металів у сфері виробництва і реалізації ювелірних виробів та запобігання проникненню на ринок країни небезпечних ювелірних виробів;
- удосконалення законодавчої бази, розмежування та посилення повноважень державних регуляторів щодо захисту прав споживачів в контексті фінансових послуг і недопущення порушень прав споживачів фінансовими установами;
- внесення змін до чинної нормативно-правової бази стосовно посилення норм та вимог щодо доведення необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації споживачам учасниками ринку фінансових послуг;
- розроблення проекту технічного регламенту щодо застосування екологічного маркування та декларацій;
- обігу продуктів харчування, які виготовляються з використанням генетично модифікованих організмів;
Також треба розробити галузеві критерії якості, конкурентоспроможності продукції, створити та сертифікувати відповідно до національних або міжнародних стандартів систему управління якістю та екологічного управління, розробити нормативну документацію на сільськогосподарську та харчову продукцію, гармонізовану до вимог міжнародних та європейських стандартів [11].
3.2 Забезпечення захисту прав споживачів
Сьогоднішній стан споживчої політики в Україні не може в повній мірі задовольнити споживача, тому нижчеперераховані заходи є вирішенням низки проблем, пов’язаних із захистом прав споживачів.
Перш за все, треба здійснювати постійний контроль за станом розгляду та вирішенням питань, пов’язаних із захистом інтересів та прав споживачів, а також посилити державний контроль та нагляд за ввезенням на територію України тварин, птиці, а також продукції тваринного походження, підконтрольних державній службі ветеринарної медицини, шляхом попереднього аудиту та інспектування підприємств-виробників.
Другим важливим кроком є запровадження розширеного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду за програмою вибіркового ветеринарно-санітарного контролю, а також посилення ефективності діяльності регіональних координаційних рад з питань захисту прав споживачів.
Важливе значення має розробка і затвердження регіональної програми захисту прав споживачів, у яких треба передбачити таки заходи:
- створення належних умов для реалізації прав та інтересів споживачів;
- сприяння насиченню споживчого ринку якісною та безпечною продукцією;
- розроблення органами місцевої влади тарифної політики у житлово-комунальній сфері відповідно до якості послуг, які надаються;