ВСТУП
Об'єктом дослідження виступає місце, роль, особливості використання договору факторингу у сучасному законодавчому полі та розуміння договору факторингу не лише за цивільним законодавством, а ще й за податковим та спеціальним законодавством.
Предметом дослідження виступають норми чинного цивільного, податкового та спеціального законодавства України щодо регулювання суспільних відносин при застосуванні договору факторингу.
Мета роботи – дослідити історичний розвиток, елементи (поняття, форма, предмет, сторони), зміст (права та обов'язки, відповідальність сторін) та особливості застосування договору факторингу.
Під час написання роботи були використані такі методи, як аналіз, співставлення, порівняльний, догматичний. Зазначена проблематика перебуває в полі зору таких науковців, як Агафонава Н., Васильєв Є. Н.,Сєргєєв А. П., Толстой Ю. К., Жуков Є. Ф. Капорьова Н., Садиков О. Н., Карасько И. Е., Пятнова В. І., Шмітгофф К. Значною мірою ця робота базується на трудах науковця - цивіліста Шевченко Я. М.
Актуальність теми. Багато фахівців в галузі права та економіки вже звикли думати, що відступлення вимоги й операція факторингу – практично одне й теж саме. У п.1.10 Закону про ПДВ факторинг визначений як операція по переуступці першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи другому кредиторові з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредиторові. Ну чим не звичайне відступлення вимоги?
Але після 1 січня 2004 року від такої тотожності довелося відвикати. У ЦК України є окрема глава 73, що присвячена факторингу. Зараз відступлення вимоги і факторинг мають дуже віддалену подібність. От як факторинг розшифрований у ст. 1077 ЦК України: за договором факторингу (фінансування під відступленння право грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати кошти в розпорядження іншої стороні (клієнту) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Як бачимо, вже в приведеному визначенні можна виділити істотні відмінності між відступленням вимоги і факторингом. Наприклад, предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги, тоді як при звичайному відступленні це не має істотного значення.
У той же час найбільша відмінність між зазначеними договорами - у визначенні учасників договору факторингу. По ст. 1079 ЦК України фактором може виступати банк, фінансова установа або фізична особа суб'єкт підприємницької діяльності, що, відповідно до закону, має право здійснювати факторингові операції. А клієнтом за договором факторингу — тільки суб'єкт підприємницької діяльності. А в операціях по відступленню вимоги ніяких обмежень по складу учасників немає.
Нове визначення факторингу в ЦК України зіграло велику роль у суперечці про те, чи є відступлення вимоги фінансовою послугою. У п.11 ст.4 Закону про фінансові послуги вказано, що факторинг — фінансова послуга.До 01.01.04 р. через те що в цивільному законодавстві не було визначення факторингу, багато хто (зокрема, ГДПАУ) намагалися визначати його, використовуючи вже згадані норми Закону про ПДВ. Саме тому і виникали припущення вважати відступлення вимоги фінансовою послугою. Тепер можна упевненістю казати, що фінансовою послугою будуть іменувати тільки факторинг, визначений у главі 73 ЦК України.
В загалі новий ЦК України закріпив дуже важливі норми, що раніше викликали гарячі суперечки серед юристів.
Договір факторингу не набув в Україні широкого розповсюдження. Будучи вперше в Україні законодавчо врегульованим, цей договір викликає підвищений інтерес до себе з боку правознавців та підприємців. Останнє викликано як новизною цього інституту цивільного права, так і тим, що при розробці відповідної глави ЦК України були враховані найсучасніші досягнення правознавців інших країн та норми Конвенції Юнідруа з міжнародних факторингових операцій.
Широке розповсюдження факторингових операцій у світі викликане його економічною вигідністю для багатьох суб'єктів підприємницької діяльності. Економічною суттю факторингу є надання фактором клієнту фінансових послуг, завдяки яким клієнт може комплексно отримувати: фінансування обігових коштів; покриття ризиків (кредитних, валютних, відсоткових, ліквідних); адміністративне управління дебіторською заборгованістю, а для фактора розширення спектру власних фінансових послуг та отримання прибутку від здійснення факторингових операцій.
РОЗДІЛ 1 Правова характеристика договору факторингу
1.1Поняття та історичний розвиток договору факторингу
Становлення в Україні сучасного демократичного суспільства з розвинутою ринковою економікою потребує належних змін у правовому регулюванні суспільних відносин, пов'язаних з майновим обігом. Проявом таких змін у вітчизняній юриспруденції послугувало значне коло новел цивільного законодавства, серед яких можливо відзначити і договір факторингу. Договір факторингу (від англ. factor-посередник; factoring - здійснювана в інтересах певної особи діяльність фінансового агента (представника), тобто фінансування під відступлення права грошової вимоги, є новим інститутом цивільного права України, що розроблений з урахуванням норм сучасного міжнародного приватного права. Зарахований ЦК України до кола пойменованих, договір факторингу є результатом тривалого розвитку, з одного боку, відомого ще староримському праву інституту цесії, а, з іншого боку, особливого різновиду представницьких (агентських) відносин з надання фінансових послуг, що існують вже більше ста років. Набувши широкого розповсюдження наприкінці 50-х років у США, коли його стали використовувати такі американські банки, як "BankofAmerica", "FirstnationalbankofBoston", "TrustcompanyofGeorgia", а пізніше і в багатьох інших країнах світу, договір факторингу зараз здебільшого законодавче не врегульований, хоча його широке розповсюдження у міжнародній торгівлі призвело до розробки та підписання в Оттаві (Канада) 28 травня 1988 р. Конвенції Юнідруа з міжнародних факторингових операцій.
Цей договір не був законодавче врегульований до останнього часу в Україні, хоч і використовувався у діяльності банківських установ з початку 90-х років на підставі ст. 3 ЗУ "Про банки і банківську діяльність", ґрунтуючись на загальних нормах зобов'язального права та Методичних рекомендаціях із надання комерційними банками факторингових послуг підприємствам та організаціям, затверджених рішенням Правління Національного банку України від 22 квітня 1992 р. № 2 [12, ст.1161]. Однак за ці роки договір факторингу не набув в Україні широкого розповсюдження. Будучи вперше в Україні законодавче врегульованим, цей договір викликає підвищений інтерес до себе з боку правознавців та підприємців. Останнє викликано як новизною цього інституту цивільного права, так і тим, що при розробці відповідної глави ЦК України були враховані найсучасніші досягнення правознавців інших країн та норми Конвенції Юнідруа з міжнародних факторингових операцій, хоча до вказаної Конвенції Україна до цього часу не приєдналася.
Складність походження договору факторингу обумовило, у свою чергу, виникнення наукової дискусії стосовно його юридичної природи. Головне протиріччя пов'язане з включенням договору факторингу або до договорів з надання послуг, або до одного з проявів договору купівлі-продажу, згідно з яким відбувається купівля-продаж майнового права (права грошової вимоги). Розглядається договір факторингу і в якості змішаного, тобто договору, що поєднує у собі елементи різних договорів (ч. 2 ст. 628 ЦК України), у даному випадку договору кредиту та цесії. Кредитом у договорі факторингу є кошти, що надаються однією стороною за відчуження на її користь грошової вимоги, а остання, при цьому, визнається всього лише специфічним засобом повернення наданого кредиту [1, с. 112].
У той же час набула поширення думка про те, що договір факторингу може існувати як у формі купівлі-продажу (факторинг-купівля-продаж)так і як договір з наданні послуг (факторинг-комісія).Критерієм розмежування цих різновидів факторингу слугує предмет домовленості сторін договору, мета та зміст дій, що вчинюються фактором під час виконання своїх договірних обов'язків. У випадку, коди дії фактора обмежуються винятково купівлею майнового права, має місце купівля-продаж. Коли ж оплатне набуття майнового права поєднується з наданням фактором клієнту різноманітних фінансових послуг, пов'язаних з обслуговуванням існуючого права вимоги, має місце факторинг-комісія[11, с. 12-13].
Передумовою для підтримки однієї з вище наведених точок зору в розумінні сутності договору факторингу має послугувати з'ясування змісту факторингових відносин та сутності самого факторингу як різновиду підприємницької діяльності. Сутність ж його полягає у тому, що суб'єкт цивільних правовідносин (кредитор) маючи боржника, який з тих чи інших причин не сплачує належні першому кошти, тим не менш, ці кошти отримує, хоча і не від боржника, а від третьої особи, шляхом укладання з нею договору факторингу. Отримавши таким чином гроші, особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, має можливість спрямувати їх на забезпечення своєї ділової активності. Зрозуміло, що в переважній частині випадків, особа, яка укладає договір факторингу, у якості оплати за цим договором отримує суму, що буде менше розміру заборгованості перед нею боржника. Проте ринковий сенс в укладенні договорів факторингу все ж існує, хоча б з тієї причини, що повернені за допомогою цього договору гроші будуть залучені до обороту та нададуть змогу отримати прибуток, що компенсує певні втрати від їх повернення у меншому розмірі.
Окрім того, не слід ігнорувати того, що за договором факторингу, особа, яка відступає наявне у неї право грошової вимоги, може отримати від контрагента послуги, які можливо взагалі будуть одним з вирішальних чинників можливості повернення чи відчуження існуючої заборгованості боржника. Нарешті, важливим, у повному з'ясуванні цього питання, є те, що для контрагента особи, яка відчужує наявне у неї право грошової вимоги, оплатне набуття подібних майнових прав є підприємницькою діяльністю з очевидними проявами ризику не отримання чи отримання у значно меншому розмірі грошей за цією вимогою. Тому цілком обґрунтованим виглядає існування різниці між розмірами грошового вираження майнового права, що відступається, та розміром оплати за це право.