На думку прихильників безпосередньої демократії, тільки вона є справжнім народовладдям і забезпечує справжню легітимність влади; долає політичне відчуження громадян, підвищує стабільність політичної системи; розширює потенціал легітимності політичних рішень за рахунок участі багатьох людей; забезпечує ефективний контроль за політичними інститутами та посадовими особами. До недоліків безпосередньої демократії її критики відносять низьку ефективність рішень через недостатню компетенцію тих, хто ці рішення приймає.
Прихильники концепції репрезентативної (представницької) демократії виходять із розуміння демократії як компетентного і відповідального перед народом представницького управління. Головний акцент робиться на чіткій реалізації принципу відповідальності на всіх рівнях влади та державного управління. Відносини між народом і його представниками будуються на основі контролю (участь у виборах), довіри, конституційного обмеження компетенції органів влади і посадових осіб. Отже, демократія - це владні органи, які обирає народ, а якщо необхідно, то народ їх і імітує. Демократія — це уряд, сформований народом, із власним курсом.
Концепція представницької демократії отримала специфічне обгрунтування в теорії елітарної демократії. Суть її полягає в тому, що в сучасній демократичній державі має діяти принцип політичного поділу праці, за яким реальна влада повинна належати політичній еліті, а маси мають право періодичного, головним чином електорального, контролю за її діяльністю. За елітарної демократії її розвиток пов'язаний не з розширенням прямої участі мас у політичному процесі, а зі створенням ефективного механізму рекрутування результативної, дійової еліти, підконтрольної народу.
Головною перевагою представницької демократії є вільний суспільний устрій і висока ефективність у вирішенні суспільних завдань. Це чіткий поділ влади, висока компетентність і відповідальність осіб, які ухвалюють рішення. До недоліків представницької демократії слід віднести фактичне відсторонення народу від влади в період між виборами, а депутатів і чиновників - від пересічних громадян; наростання в державі авторитарних тенденцій управління; широкі можливості політичного маніпулювання під час прийняття неугодних більшості рішень за допомогою складної, багатоступеневої системи влади; основні ланки механізму репрезентативної демократії (парламент уряд — прем'єр або президент) приймають рішення на свій розсуд і у змозі до невпізнанності сфальсифікувати волю народу.
Як зазначають політичні антропологи (і з цим не можна не погодитися), людина не завжди готова до демократії, бо вона — істота суперечлива, завжди ризикована і небезпечна, готова до виродження, піддається зовнішньому впливу, маніпулюванню і лише частково є розумною. У цьому контексті тим народам, яким властиві демократичний менталітет і демократичні орієнтації, які готові до індивідуальної свободи й відповідальності, демократія справді створює найкращі можливості для індивідуального і суспільного розвитку, реалізації гуманістичних цінностей: свободи, рівноправності, справедливості, соціальної творчості.
У сучасній світовій практиці виділяють ціннісні і раціонально-утилітарні обґрунтування демократії.
Ціннісні розглядають демократію як цінність саму по собі, як реальне втілення в державному устрої найважливіших загальнолюдських цінностей: свободи, рівності, соціальної справедливості, народовладдя. Слід мати на увазі, що в реальному житті названі цінності мають відносний, релятивний характер. Така цінність, як свобода, і нині багатьма сприймається як тягар, пов'язаний з ризиком, відповідальністю, психологічним дискомфортом. Замість свободи перевагу віддають спокою, порядку, матеріальному благополуччю, іншим земним «радощам».
Відкрите суспільство означає сучасний пошук нових форм демократизації суспільства, спробу спроектувати таку модель суспільного розвитку, якій були б притаманні настанови на загальнолюдські цінності; суспільства, в якому маси мають змогу вільно обирати правлячу еліту, демократичним шляхом змінювати владу. У політичній сфері концепція відкритого суспільства пов'язана з ідеєю плюралістичної демократії, згідно з якою політична система виступає як процес урівноваження групових інтересів, конкурують між собою. Це вища форма організації суспільства, що потребує високого рівня освіти, правової і організаційної безпеки, толерантності ідей, поглядів, думок. Відкрите суспільство існує тому, що побудоване на принципах збереження і адаптації системи до соціального середовища, яке постійно змінюється: плюралізм забезпечує широкий діапазон політичного вибору; співучасть в управлінні дає можливість здійснити відбір найбільш прийнятних рішень; періодична зміна парламенту і уряду сприяє своєчасному коригуванню політичного курсу.
1.3 Народовладдя та громадянське суспільство в Україні: можливості і реальність
Слід сказати, що й тепер, як і в грудні 1991 р., коли була проголошена незалежність України, тривога людей, суспільства в цілому не зменшилася. Спроби виправдати припущені помилки і кризову ситуацію тяжкою спадщиною чи труднощами перехідного періоду вже не сприймаються. Демократія має стверджуватися гідними діями та вчинками.
Вивчення сучасного стану громадянського суспільства в Україні свідчить про імовірність кількох сценаріїв його розвитку.
Перший — згортання громадянського суспільства і реставрація в тому чи іншому вигляді тоталітарного режиму, другий — поступовий еволюційний розвиток і зміцнення громадянського суспільства. Останній сценарій на сучасному етапі є найімовірнішим, проте не можна виключати і двох перших.
Утвердження громадянського суспільства в країнах, які стали на шлях демократичного розвитку, є непростою і тривалою справою. Дж. Кін. стверджує: «Народження та відродження громадянського суспільства завжди пов'язане з небезпеками. Воно дарує свободу деспотам та демократам рівною мірою». І далі: «Незріле громадянське суспільство може перетворитись на поле битви, на якому завдяки правам і свободам лисиці насолоджуються свободою полювання на курей».
Еволюційний шлях розвитку громадянського суспільства в Україні передбачає використання наявних передумов, свого роду ресурсів, спрямованих на утвердження громадянського суспільства.
Ідеться, насамперед, про Основний Закон держави. Конституція України законодавчо закріпляє права і свободи, якими володіє кожен громадянин держави і які держава йому гарантує. Відповідна стаття розділу І Конституції України стверджує: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». І далі: «Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави». «Права, свободи та обов'язки людини громадянина» таку назву має розділ II Основного Закону держави. У 53 статтях цього розділу визначені найважливіші конституційні права і свободи громадян України. Говорячи про перешкоди здійсненню конституційно закріплених громадянських прав і свобод, треба мати на увазі глибокий розрив між офіційно задекларованим і реально існуючим порядком їх здійснення.
Наступним ресурсом, що сприяє еволюційному становленню громадянського суспільства в Україні, є нагромаджений населенням за роки незалежності досвіду громадянської самодіяльності і обстоювання своїх інтересів. На сучасному етапі в Україні йде активний процес формування основних структур громадянського суспільства.
Це, насамперед, політичні партії. На сьогодні в Україні існує 154 партії, що в декілька раз перевищує кількість партій навіть в країнах розвинутих демократій. Їх головна функція, яка має безпосереднє відношення до громадянського суспільства, полягає в артикуляції інтересів різноманітних соціальних прошарків населення. Далі йдуть групи інтересів, до яких належать об'єднання підприємців, професійні спілки, товариства споживачів, благодійні товариства. У міру створення інфраструктури ринку з'являються відповідні бізнесові спілки та асоціації. До цього слід додати «третій сектор» — неформальні, неурядові, некомерційні організації.
Своєрідним соціальним інститутом громадянського суспільства є органи місцевого самоврядування. Згідно з правовими актами, важливими ознаками будь-якого органу місцевого самоврядування є його правова, організаційна та фінансова автономія. Згідно із Законом України, місцеве самоврядування — це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Значущість місцевого самоврядування полягає в тому, що воно забезпечує оптимальне поєднання загальнодержавних інтересів та інтересів кожної місцевої спільноти і відіграє роль впливового інституту громадянського суспільства.
Оцінюючи діяльність структур громадянського суспільства, можна стверджувати, що у них є достатній потенціал, який дозволяє громадянам брати участь у процесі прийняття політичних рішень з життєво важливих питань і здійснювати контроль за їх реалізацією. Проте реальний вплив громадських організацій на політичний арені все ще незначний, а їх можливості обмежені.
Подальший розвиток громадянського суспільства в Україні залежить від розв'язання низки непростих проблем. Одна з них — удосконалення відносин між державою і суспільством, владою і громадянами. За роки незалежності Україні не вдалося створити ситуацію, за якої більшість її громадян відчували б себе активними суб'єктами політики. Громадянське суспільство в Україні має заявити про себе як центр ваги, з яким би мусили рахуватися владні структури, стати противагою владі.