План
Вступ
Розділ 1. Гумор і сатира – яскраво виражене явище в українській літературі кінця ХІХ ст. – початку ХХ ст.
1.1 Гумор як постійно діюча форма вияву комічного
1.2 Сатира як «одверто соціальний жанр» у літературі
Розділ 2. Засоби творення гумору та сатири у творах Остапа Вишні
2.1 Жанрова своєрідність творів Остапа Вишні
2.2 Засоби творення комічного у творах «Зенітка» та «Чухраїнці»
2.3 Гумор та сатира у «Мисливських усмішках» Остапа Вишні
Висновки
Література
Вступ
Остап Вишня - один із зачинателів і найвизначніших представників української сатирично-гумористичної літератури. Всенародне визнання і тривала популярність творчості цього письменника зумовлюється його рідкісним талантом, глибоким, тонким знанням народного життя, і, головне, знанням природи і законів гумору. Письменник весь час перебував у роботі, творчих пошуках, у служінні своєму народові. Протягом усієї творчої діяльності він продовжував і розвивав традиції російської і української сатиричної класики, традиції таких визнаний майстрів, як Котляревський, Гоголь, Шевченко, Чехов, Лесь Мартович, традиції народного гумору. Щоб сатира була справді сатирою і досягала своєї мети, тобто служила добру й істині, заповідав Салтиков-Щедрін, треба, по-перше, щоб вона давала відчути читачеві той ідеал, яким керується у своїй творчості сатирик, і, по-друге, щоб вона цілком ясно усвідомлювала той предмет, проти якого спрямовано її жало. Ідеалом, яким керувався Остап Вишня, були інтереси українського народу, який на той час будував нове соціалістичне суспільство, а предметом, проти якого сатирик гострив своє перо, спрямовував нищівну силу свого сміху, були пережитки старого в свідомості людей і вороги - зарубіжні і доморослі. У глибинному розумінні цього ідеалу, в умінні дати добре відчути ідеал читачеві, у художній майстерності й щирому бажанні боротися за торжество цього ідеалу і полягає велика життєстверджуюча сила творчості Остапа Вишні.
Павло Михайлович був письменником багатогранним, дуже широкого діапазону. В його великому літературному доробку представлено різноманітні жанри малої прози. Ми зустрічаємо тут гострі політичні памфлети і комедійні п'єси, фейлетони - різновид сатиричного, викривального жанру на актуальні теми, оповідання для дітей. Також Остап Вишня ввів в українську літературу й утвердив у ній новий різновид гумористичного оповідання, назвавши його усмішкою.
Актуальність теми. Сьогодні багато хто захоплюється творчістю Остапа Вишні. Адже, всі його твори надзвичайно цікаві, веселі, повчальні. Їх проймають тонкий гумор і любов до людей. Тому важливо дослідити жанрову своєрідність творчості письменника, засоби вираження комічного у його творах. Спроба з’ясувати ці питання розширить кругозір читача про творчість видатного гумориста, дасть змогу порівняти його манеру письма із особливостями творення комічного іншими представниками.
Об’єктом дослідження є малі прозові гумористичні твори Остапа Вишні.
Предмет дослідження – засоби творення гумору та сатири у творах Остапа Вишні.
Мета дослідження – дослідити жанрову своєрідність творів Остапа Вишні, визначити засоби і прийоми творення комічного до яких вдається автор.
Реалізація поставленої мети передбачає виконання таких завдань:
- розглянути історію виникнення та розвитку гумористично-сатиричних жанрів;
- виявити засоби творення гумору та сатири, які використав Остап Вишня;
- дослідити жанрову своєрідність творчості митця;
- проаналізувати засоби творення комічного у творах видатного гумориста.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що його матеріал може бути використаний при вивченні творчості Остапа Вишні на уроках української літератури у школі, у курсі історії української літератури як навчального предмету філологічних факультетів.
Розділ 1. Гумор і сатира – яскраво виражене явище в українській літературі к. ХІХ ст. – поч. ХХ ст.
Було б марною справою прагнути чіткого окреслення межі в літературі між XIX і XX ст.- література становить єдиний творчий організм, тематика, художні концепції, проблеми, порушувані й осмислювані митцями в минулому столітті, знаходять своє природне продовження на порозі віку XX ст. і в подальшому, в нові десятиліття.
Разом з тим час накладає свої ознаки на розвиток письменства, - зокрема й час революційного передгроззя, загострення соціальних конфліктів у суспільстві, рішучого виявлення громадянських позицій особистості, - спричинює з'яву нових вимірів і критеріїв у художній творчості.
Певна річ, на ці зміни чутливо реагує і такий «одверто соціальний жанр», як сатира та гумор. Спираючись на плідні традиції українського мистецтва сміху XIX ст. (досить назвати лише імена І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Є. Гребінки, Л. Боровиковського, Т. Шевченка, С. Руданського, І. Франка та інші), сатира поринає у вир суспільно-політичних подій і пристрастей, пов’язаних із боротьбою демократичних сил суспільства проти соціального упослідження людини, приниження її національних інтересів, національної гідності. Гумористика не лише художньо відтворює чи інтерпретує події, соціальні конфлікти - вона стає голосом протесту проти зневаження прав українства і закликом до боротьби.
Спалах громадсько-політичної активності в українському суспільстві на початку XX ст. (тоді ж у Києві було засновано ряд українських газет і журналів, зокрема, сатиричний журнал «Шершень») викликав творче піднесення і в українській сатирі. Не випадково до зброї цього оперативного жанру звертаються, здавалось би, «чисті» прозаїки й поети: Леся Українка, Олександр Олесь, Микола Вороний, Микола Чернявський, Михайло Коцюбинський, Архип Тесленко, Степан Васильченко, Осип Маковей, Лесь Мартович (наприклад, повість «Забобон» останнього належить до видатних художніх здобутків тієї доби). На цей час припадає розквіт сатиричного таланту поета й прозаїка Володимира Самійленка, сатира якого розкривала зловорожість великодержавницької царської машини, піддаючи осудові політику пригнічення й нищення національної свідомості в Україні, лицемірство державної бюрократії, хижацьку репресивну систему, жорстокі заходи коронованого «батога» тощо.
Українська сатира була істотним чинником суспільного життя, діючи в річищі загальнонаціональної боротьби проти імперсько-шовіністичної політики російського царизму. А проте царські цензурні обмеження й заборони, що були дещо послаблені з виходом жовтневого маніфесту 1905 р. знову посилюються, паралізуючи дію й без того куцих політичних свобод. У сатирико-гумористичному жанрі й потому з'являються твори, але вже не помітно недавнього ентузіазму, передчуття бажаних перемін у житті української суспільності. Знову необхідно було чекати на благодатні зміни й працювати задля їх наближення.
1.1Гумор як постійно діюча форма вияву комічного
В довготривалій боротьбі за свою національну ідентичність український народ виявляв не лише героїзм та волю до перемоги, а й розвивав критичне світосприймання. Це було своєрідним засобом духовного утвердження і самозахисту. Національна специфіка гумору є історично змінною, вона обумовлена постійними зрушеннями в соціально-політичному та економічному житті народу.
Почуття гумору - здатність людини розуміти гумор. Воно надає людині впевненості в собі й оптимізм. У крайніх випадках викликає почуття зверхності і влади над об'єктом приниження. Жарти добре розкривають вдачу людей. Про це вдало сказав славетний давньогрецький філософ й історик Плутарх. У своєму життєписі Олександра Македонського він писав «часто, слово чи жарт краще розкривають вдачу людини, ніж битви».
Гумор - 1. Доброзичливо-глузливе ставлення до чого-небудь, спрямоване на викриття вад. Фізична або вербальна дія, яка має на меті розсмішити.
2. Художній прийом у творах літератури або мистецтва, заснований на зображенні чого-небудь у комічному вигляді, а також твір літератури або мистецтва, що використовує цей прийом.
3. Психічний стан; настрій людини. У доброму гуморі - у доброму настрої. Не в гуморі - у поганому настрої.[16; 8-9].
Існують різні форми гумору: іронія, оксюморон або гра слів, пародія, сатира, сарказм, анекдот, жарт, каламбур і так далі. Особливий видом гумору є чорний гумор (може бути також представлений в графічному вигляді - карикатура, шарж та ін.). Інструмент гумору - це жарт. Зазвичай вдало вигаданий жарт знімає напругу, смуток або страх. Однак, жарт може викликати не тільки радість, а й бути актом агресії, оскільки людина може побачити в ньому зловмисну образу і приниження. Отже, для створення гумору потрібен не аби який талант. Слід продумувати всі тонкощі і ситуації, які можуть виникнути.
Слово гумор має давньогрецьке коріння. В античній медицині стан людини описувалося співвідношенням чотирьох рідин - крові, лімфи, жовтої та чорної жовчі - які вони називали «гумор ». Співвідношення і гармонія цих рідин визначали здоров'я і самопочуття людини. Вперше у вітчизняній традиції світ сміхової культури можна спостерігати у відомій пам’ятці періоду Київської Русі «Молінні Данила Заточеника». Це унікальне першоджерело ХII століття дає нам можливість вивчення витоків формування українського гумору, його місце в духовній культурі середньовіччя.
Пізніше в литовсько-польську добу української історії об’єктом народного гумору стало панство, яке заради багатства відмовлялося від своєї національності. На рубежі XVI- XVII століть сатиричні стріли на адресу цієї верстви суспільства посилав Іван Вишенський. У своїй «Книжці» він висміював тих, хто «грошолюбивий» і «цукролюбивий», але не піклується про духовний бік життя. Проти грошолюбства та лицемірства було спрямоване і сатиричне перо Івана Пастелія, попередника Григорія Сковороди.
Більш відомі культурному загалу гумор і сатира Григорія Сковороди. Класикою гумористичного жанру є вірш Г. Сковороди «Всякому городу нрав і права». У цьому вірші Г. Сковорода розмірковує над тим, що багато людей перебувають у полоні своїх згубних пристрастей, марно витрачають життя, обманюють інших, наживаються за їхній рахунок. У ліричного ж героя поезії є одна турбота, один клопіт - як прожити життя чесно, по совісті. Але смерть нікого не пощадить - ні царя, ні мужика, і постати перед нею спокійно може лише «той, в кого совість, як чистий кришталь». У творі багато перелічень, порівнянь, дотепних висловів, які характеризують марнославство людей. А цикл його байок «Олениця і кабан», «Голова і тулуб», «Бджола і шершень», «Баба та гончар» є однією з вершин українського народного гумору. Багато байок та іронічних афоризмів Сковороди базуються на народних прислів’ях та приказках. Особливий акцент варто зробити на таких: «Якби не був свинуватий, то не був би і багатий», «Пан не любить правди, як пес мила», «Нема гіршої долі, як жити без волі», «Яка пташка, така й пісня», «Не той козак, що за водою пливе, а той, що проти».