Шлях, який рано чи пізно пройде кожен. Цю невідворотність усвідомлює розум і відмовляється з нею миритися серце. Особливо, якщо сьогодні на цей шлях став десятирічний хлопчик, хворий на лейкемію, що доживає свій короткий вік у лікарні. Його звати Оскар, він — герой роману «Оскар і Рожева пані» сучасного французького драматурга Еріка Еммануеля Шмітта.
Тема смерті — одна з ключових тем мистецтва і цей роман — це не спроба розповісти про медичну проблему, це привід для роздумів. Привід, треба зауважити, виявився досить жорстоким, безжальним і прицільним. Кого залишить байдужим історія хлопчика, що помирає і знає про це? Але Ерік Еммануель Шміт розповів її так , щоб ті, хто читатимуть цю історію, гостріше відчули життя, його прекрасність і швидкоплинність.
«Оскар не списаний з конкретної дитини, — пояснював у одному з інтерв'ю Ерік Еммануель Шмітт. — Це списано з усіх дорослих, яких я проводжав в останній шлях. Головне — розуміти цей момент і розуміти, що він невідворотний. Я вклав слова про смерть у вуста дитини тому, що спостерігав у лікарні різницю між тим, як ставляться до смерті дорослі й діти. Діти не ховають від себе поняття хвороби та смерті. А дорослі бояться зізнатися навіть собі» [53].
Чарівність «Оскара і Рожевої дами» - в пафосі терпимості. Немає протиріч і агресивності між людьми, що належать до різних національностей та релігій. Є можливість вибору – віри, друзів, навіть сім’ї. Є мудрість прийняття всього. Виявляється, повноцінне життя можна прожити і за десять днів, що тобі залишились. Звичайно, якщо вірити… і тут Шміт з властивою йому вправністю балансує на тонкій грані: ще трошки і можна закінчити сентиментальністю. Рятує інтонація – дуже проста, без будь- якої емоційної забарвленості, і ще гумор.
Таким чином, головною особливістю індивідуального стилю Еріка Еммануеля Шміта являється вміння майстерно поєднувати серйозні, філософські проблеми із простою інтонацією, гумором та розмовною лексикою. Автор ставить перед читачами проблеми та не дає їх вирішення.
РОЗДІЛ 2 «ОСКАР І РОЖЕВА ДАМА» - РОМАН У ЛИСТАХ
2.1. Епістолярний роман, як об’єкт лінгвістичного дослідження
У вітчизняній лінгвістиці епістолярний роман як специфічний жанр художнього тексту, який походить від сполучення певної форми вираження – листа – та літературного жанру – роману, досі залишається недослідженим. Композиція епістолярного роману виявляє характеристики свого подвійного походження: з одного боку, форма листа зобов’язує до особливої комунікативної структури, а жанр роману, з іншого боку, модифікує його зміст і значення шляхом інтроспекції та пошуку вірогідності твору [31, с.56]. Можна було б стверджувати, що роман в листах походить із перетину форми листа та жанру роману, але, насправді, виявляється, що неможливо розділити ці два явища, до того ж їхні складники та їх поєднання формують епістолярний роман як жанр [33, с.132].
Незважаючи на те, що проблема статусу епістолярного мовлення досліджується вже досить давно, цілковитої єдності поглядів на його місце у системі функціональних стилів досі не існує. Думки вчених діаметрально протилежні. Так, деякі лінгвісти, зокрема І.Чередниченко, С.Єрмоленко, О.Гвоздєв та ін., не виділяють епістолярний стиль [33, с.52].
І.Чередниченко кваліфікує його як різновид або писемну форму розмовно-побутового стилю, зважаючи на те, що він досить точно фіксує і відбиває активні зміни в усно-розмовному мовленні і зауважує, що “...невимушеність і безпосередність у доборі засобів мовного спілкування, характерні для розмовно-розповідної мови, властиві також мові неофіційного листування. Отже, в загально стилістичному плані немає підстав виділяти особливий епістолярний стиль” [40, с.46].
Прихильники іншого погляду (В.Наєр, Т.Радзієвська, С.Гіндін та ін.) пропонують визначити епістолярне мовлення як “міжстильове явище, здатне існувати в рамках чи на базі того чи іншого функціонального стилю, або поза їх межами” [25, с.45]. Свою думку В.Наєр мотивує тим, що епістолярна форма писемного мовлення наявна в усіх стилях мови, зокрема, ділове листування – в офіційно-діловому, науковий лист – у науковому, листування на шпальтах преси – в публіцистичному. При цьому епістолярні тексти в мовному плані відповідають вимогам цих стилів, а у структурно-композиційному – зберігають властиву їм сталу форму [25, с.32].
Листи, які стоять поза будь-яким функціональним стилем, “підпорядковуються в цілому і головному (за певних відмінностей у частковому) одній інваріантній композиційній моделі і, таким чином, об’єднуються в єдиній формі мовленнєвої варіативності” [25, с.45], яка є специфічною ознакою епістолярного жанру.
Поділяючи погляди Т.Винокур, М.Кожиної, Л.Кецби на статус епістолярного мовлення, С.Комарова [16, с.78] визначає його як гібридний чи синтетичний функціональний різновид мови, що займає особливе проміжне місце серед інших функціональних стилів і характеризується певною функціонально обумовленою лінгвістичною структурою, високим рівнем проникливості й комунікативною спрямованістю.
Поряд із думкою про те, що епістолярний стиль не виокремлюється серед інших стилів, все більшого поширення набуває погляд про виділення епістолярного стилю в системі функціональних стилів (С.П.Бибик, С.Я.Єрмоленко, Л.М.Кецба, О.Г.Тодор) [31, с.145].
Крім того, епістолярний стиль визначається специфічними позамовними факторами, до числа яких відносяться віддаленість комунікантів у часі та просторі, бажання встановити контакт за допомогою листа, сфера письмового особистісного спілкування, та мовними факторами, серед яких виділяється наявність композиційної рамки, використання лексики, пов’язаної з процесом письмової комунікації, синтез розмовних та книжних конструкцій. Усе це свідчить про те, що епістолярний стиль є окремим різновидом літературної мови, що дозволяє виділити його в системі функціональних стилів. У текстах, що належать до епістолярного стилю, реалізуються комунікативна, когнітивна, емотивна та фатична функції мови.
Ми вважаємо, що епістолярне мовлення належить до міжстильових жанрів, що передбачає змішування стилістично різнорідних елементів. М.Бахтін, основоположник теорії мовленнєвих жанрів, виділяє три компоненти, що породжують стійкі типи висловлювань (тобто жанри), які обумовлюються специфікою певної сфери спілкування – це тематичний зміст, стиль і композиція [1, с.428]. Оскільки мовленнєвий жанр є явищем передусім структурно-композиційним, то і листування має набір специфічних мовних засобів та стандартизованих формул, у яких відбився процес становлення й розвитку публіцистичного та офіційно-ділового стилю, частково – наукового й художнього і, звичайно, усного мовлення. До того ж кожен лист складений за відповідними правилами написання епістолярних текстів.
Таким чином, усе це дає підстави говорити про те, що епістолярне мовлення не варто розглядати в межах розмовно-побутового стилю чи як окремий функціональний різновид мови, доцільніше виділити епістолярний жанр, що сформувався на основі різностильових елементів, вибудуваних за відповідними структурно-композиційними моделями.
2.2. Стуктурно-композиційні та семантико-прагматичні особливості епістолярного роману.
Усі епістолярні тексти позначені певними структурно-композиційними, комунікативними та змістово-тематичними особливостями. На підставі аналізу наукової літератури, присвяченої дослідженню будови та мовного наповнення листа (С.Антоненко, В.Кузьменко, Н.Журавльова, Л.Вашків, С.Богдан, Е.Вєтрова та ін.), ми зробили висновок, що його загальну структуру визначають такі компоненти: 1) специфічні стандартизовані формули звертань, початку і кінця епістолярного утворення, що надають йому вигляду цільнооформленої одиниці, різноманітні побажання, поздоровлення; 2) директивна спрямованість; 3) наявність питальних та окличних речень; 4) повідомлювані формули; 5) викладення змісту від першої особи та залучення займенників і дієслів другої особи, звернення до конкретного адресата. Складові листів сталі за зовнішніми ознаками, але засоби оформлення початку і кінця тексту досить різноманітні .
Залежно від кількості персонажів епістолярного роману, які перебувають у ситуації епістолярної комунікації, нами створена типологія, що ґрунтується на відношеннях між джерелом та ситуацією висловлювання. Ми розрізняємо монофонічні епістолярні романи, романи з діалогом голосів та поліфонічні романи :
Монофонічний епістолярний роман базується на одноголоссі. У творі даної форми представлені листи одного персонажа, адресанта, який надсилає їх своєму постійному адресатові.
Діалог голосів. У даній формі епістолярного роману присутні два персонажі, які листуються між собою. Така форма є найбільш природною для власне листування, хоча досить рідкою для епістолярного роману.
Поліфонічний епістолярний роман базується на багатоголоссі. Особливість поліфонічної форми епістолярного роману, де представлено листи різних персонажів, полягає не в кількості учасників листування, а в багатстві сплетінь та комбінацій листувань. У поліфонічному листуванні не всі суб’єкти мають однакові ролі, пишуть ту саму кількість листів.
Роман «Оскар і Рожева пані» складається з 14 листів різного розміру, з яких 13 підписані ім’ям Оскар, а останній – Рожевою мамою, і всі написані до одного адресата. Або, відповідно до театральної постановки цього роману, всі ці листи знаходяться в руках Рожевої мами, єдиного персонажу роману, яка їх озвучує і, яка являється їх натхненницею і охоронницею. Ось в чому полягає оригінальність роману.