3. Артюр Рембо - символ свiтового поетичного авангарду
"Безпрецедентною пригодою в iсторiї мистецтва" схарактеризував творчий шлях Артюра Рембо Стефан Малларме. Усе коротке його життя (тридцять сiм рокiв) було постiйним духовним експериментом у поезiї й авантюрою в особистому життi. Уже в 15 рокiв вiн почав писати вiршi, що засвiдчили його поетичний талант. З дитинства ненавидiв своє рiдне мiсто Шарлевiль, з якого тiкав 4 рази, потiм ворожо ставився до Францiї, а зрештою i до Європи, яка здавалася йому надто старою i маленькою. Разом з Полем Верленом вiн блукає пiвнiчною Європою. Пiсля сварки Верлен поранив з пiстолета Рембо i опинився у в'язницi. Вiдтодi поети йшли рiзними шляхами.
Рембо створював вiршi лише протягом трьох рокiв. Доробок поета зовсiм невеликий: кiлька десяткiв поезiй i двi збiрки вiршiв у прозi - "Осяяння" i "Сезон у пеклi". Але те, що було ним зроблено, без перебiльшення можна вважати революцiєю в поезiї. Рембо був послiдовним бунтiвником i рiшуче вiдмовлявся вiд усiх форм цивiлiзацiї, яку вiн оголошував втiленням буржуазностi. Поет вiдкидав усе: релiгiю, мораль, суспiльнi цiнностi та прагнув радикального оновлення не тiльки поетичної, а й звичайної людської свiдомостi. Поезiя була для нього засобом здiйснення цiєї революцiї. Традицiйна поезiя не могла виконати таку роль, ось чому Рембо намагався створити зовсiм нову поетичну унiверсальну мову, за допомогою якої сподiвався вивiльнити людський дух. "Я кажу, що треба стати ясновидцем, - викладав вiн програму свого духовного експерименту поетовi П. Деменi. - Поет робить себе ясновидцем тривалим, безмежним i послiдовним розладом усiх нечуваних i несказаних речей: прийдуть новi жахаючi трудiвники; вони почнуть вiд тих горизонтiв, де знесилено впав попередник". Цi принципи наявнi також у його поезiї, сповненiй образностi, надзвичайно смiливих метафор i словосполучень. Рембо - один з перших у тогочаснiй французькiй поезiї почав писати верлiбром.
Пiсля смертi до поета прийшла всесвiтня слава. Його iм'я стало символом свiтового поетичного авангарду. Без ясновидiння Рембо не було б великої поетичної революцiї Г. Аполлiнера, французьких сюрреалiстiв, iнших поетiв. Його творчiсть привертала увагу i українських поетiв. Значний iнтерес до неї виявляли Юрiй Клен i Василь Бобринський. Його поезiї також перекладали М. Терещенко, Г. Кочур, М. Лукаш, Дм. Павличко, В. Стус, В. Ткаченко, М. Москаленко та iн.
В блакитнi вечори стежками йтиму я;
Колотиме стерня, траву почну топтати:
Вiдчує свiжiсть пiль тодi нога моя,
Я вiтру голову дозволю овiвати.
Це один з перших вiршiв поета "Вiдчуття", i уже в ньому виявилися такi наскрiзнi теми творчостi, як блукання свiтом, прагнення необмеженої волi.
А у вiршi "П'яний корабель" вiдчувається символiчне вiдображен ня духовної авантюри поета, який хоче жити за принципами нової свiдомостi. Цей вiрш безпосередньо пов'язаний з теорiєю i практикою ясновидiння:
За течiєю Рiк байдужним плином гнаний,
Я не залежав бiльш од гурту морякiв:
Зробили з них мiшень крикливi Iндiани,
Прибивши цвяхами до барвних стоякiв.
У поезiї "Голосiвки" помiтнi iнтенсивнi шукання Рембо унiверсальної мови поезiї:
А чорне, бiле Є, червоне I, зелене
У, синє О, - про вас я нинi б розповiв:
А - чорний мух корсет, довкола смiтникiв
Кружляння їх прудке, дзижчання тороплене.
Поезiя Рембо - незвичайна, вона вражає динамiчнiстю та строкатiстю.
А. Рембо усвідомлював свій шлях у поезії як «вічне блукання й поривання у нетрях духу». Усе, що йде ззовні (узвичаєні норми моралі або універсальні «закони розуму», «здоровий глузд» тощо) він сприймав як нестерпні пута, що заважають порухам його душі й тіла.
Наприкінці 1871 року Рембо переходить на позиції символізму. Він вважає, що завдання поета полягає в тому, щоб бути провидцем, пророком, посередником між людьми та позареальним світом. Щоб стати таким посередником (медіумом), почути і передати потойбічні голоси, Рембо намагається звести до мінімуму участь розуму в процесі творчості. Він наполягає на тому, що поет повинен бути Прометеем. Поезія мусить активно втручатися в життя, йти попереду його. Будувати «матеріалістичне майбутнє» може лише той митець, який досяг «стану віщуна, провидця». На його думку, висловити невисловлюване, виразити ірреальні таємниці буття можна було лише образами-символами — туманними, багатозначними і завжди незрозумілими.
Яскравими зразками символістської лірики Рембо є вірші «П'яний корабель» (1869-1871) і «Голосівки» (1871).