І все ж Гобсек не романтичний виняток, а типовий образ. Автор доводить це, показуючи або називаючи інших лихварів - Жірара Пальму, Вертруста, Жигонне. Їхня спільнота – таємна, могутня й жорстока – золотою сіткою обплутала все суспільство. « А хіба можуть відмовити в чомусь тому, в кого в руках мішок із золотом? – розмірковує Гобсек. – Я досить багатий, щоб купувати совість людську, керувати сильними міністрами через їхніх фаворитів… Чи не влада це? Я можу, якщо побажаю, мати найкрасивіших жінок і купувати найніжніші пестощі. Чи не насолода це? А хіба влада й насолода не є суттю нашого суспільного ладу? Таких, як я, в Парижі чоловік десять; ми володарі ваших доль – тихенькі, нікому не відомі. Що таке життя , як не машина , яку приводять в рух гроші ?..Як і я , мої спільники усім втішились і люблять тепер лише владу і гроші заради самого володіння владою і грішми». (1,с.45 )
Отже , узагальнення Бальзака йде ще далі : Гобсек і йому подібні – основа цієї держави,не лише її творіння, а й творці. Дервіль розповідає,що під час ліквідації справ французьких підданих на Гаїті Гобсек був призначений членом комісії, тобто лихвар виступав вже не як приватна особа, а як представник уряду.(«В цій великій афері Гобсек був ненаситним удавом»).[1,c.28].
Типовість образу Бальзак підкреслює неодноразовими нагадуваннями про те,що герой схожий на статую,тим самим надаючи образові своєрідної символічності. «Цей висохлий стариган раптом виріс в моїх очах, став фантастичною постаттю, втіленням влади золота».[1,c.50].
Яким бачать Гобсека його клієнти? Для них він людина без серця , яка використовує будь-які засоби для збагачення. Гобсек він є Гобсек, живоїд:лихвар не вміє тримати слова . Доказ?Пообіцявши пані де Ресто прийти за грошима наступного дня вже через кілька хвилин він шантажує її присутності чоловіка і отримує діамант, коштовність якого значно перевищує суму боргу .Відсутні у Гобсека і родинні почуття,адже він ніяк не відреагував на смерть своєї найближчої родички - Чарівної Голландки.
У першу пору їхнього знайомства уявляється він Дервілю людиною-автоматом, людиною-векселем. Ось слова самого адвоката з цього приводу: «Якщо людяність,спілкування між людьми вважати своєрідною релігією, то Гобсек можна було назвати атеїстом».
Отже, повністю негативний образ .Але що це:Дервіль заявляє, що у випадку своєї смерті не бажав би для дітей кращого опікуна, ніж цей живоїд .А хіба нормальна людина побажає щось погане своїм дітям? Той самий Дервіль дає, принаймні, не негативну оцінку Гобсекові у розмові з графом де Ресто: «У ньому живуть дві істоти: СКНАРИ ТА ФІЛОСОФ, ІСТОТА ПІДЛА ТА МИСЛЯЧА».У фіналі повісті Дервіль майже ніжно називає лихваря «старим немовлям», у котрого іграшки-діаманти. Але й це наближення до Гобсека не робить його привабливішим для читача: «старе немовля» бере з Дервіля високі проценти та ще й називає себе його другом, отримуючи, крім того, право на обіди та безкоштовне ведення справ. Зображення товарів,що гниють у будинку Гобсека, довершує картину моральної та духовної деградації героя.
Але э ще точка зору самого Гобсека,якого не лише Дервіль,а й граф де Ресто називають філософом . Чи не занадто висока оцінка для лихваря , у якого тільки один Бог - нажива? [1,C.18]
Гобсек саркастично каже Дервілю: «У мене принципи змінювалися згідно з обставинами, - доводилося змінювати їх у залежності до географічних широт. Те, що у Європі викликає захоплення, у Азії карається. Те, що в Парижі вважають пороком, за Азорськими островами визнається за необхідне. Нема на землі нічого міцного, є тільки умовності, і у кожному кліматі вони різні. Для того, хто волею-неволею пристосувався до всіх до всіх суспільних мірок, усілякі ваші моральні правила та переконання – порожні слова. Непорушне лише одне єдине почуття, закладене у нас самою природою: інстинкт самозбереження. У державах європейської цивілізації цей інстинкт іменується особистими інтересами. Ось поживете стільки, скільки я, тоді дізнаєтесь, що з усіх живих благ тільки одне досить надійне, щоби було людині варто гнатися за ним. Це золото. У золоті зосереджені всі сили людства».(1,с.32) Як бачимо, золото для Гобсека не тільки засіб та мета збагачення як вважають оточуючі ті,хто його оточує. Адже сам він живе для скромного .Справа у тім,що для циніка Гобсека золото є засобом отримання незалежності, адже у ньому «все міститься візуально-все воно дає реально» Старий продовжує : «…А хіба влада та насолода не є сутністю вашого нового суспільного ладу ? Що таке життя, як не машина , яку приводять у рух гроші? Золото – ось духовна сутність усього теперішнього суспільства». [1,c.33] Оце так старий скнара! А як тонко сам Бальзак відчував глибинну сутність нового суспільного устрою, недаремно ж він сам себе називав «доктором соціальних наук».
Сам Гобсек називає себе помстою, доктором сумління . Він любить бруднити «черевиками килими у багатих людей – не через дрібне самолюбство, а щоб дати відчути пазурі на лапі Невідворотності». [1,с.34] На запальну звинувачувальну промову схожий внутрішній монолог Гобсека у будинку Анастезі де Ресто: «Для охорони свого майна багатії придумали трибунали, суддів, гільйотину, до якої, як метелики на смертельний вогонь, самі летять дурні. Але для вас, для людей, які на шовкові сплять і шовком укриваються, існує дещо інше: докори сумління, скрегіт зубовий, який ховається за посмішку, химери з лев’ячими пащами, які впиваються пазурами вам у серце». [1,с.41] Гобсек і його колеги, як вони вважають, і виконують функції вищої справедливості, Правосуддя. Невипадково кафе, де вони збираються і діляться планами й таємницями, називається «Феміда»( в еллінів – богиня правосуддя). Гобсек порівнює себе з Верховним Суддею – Богом: «У мене погляд, як у Господа Бога: я читаю у серцях. Від мене ніщо не сховається».[1,с.43]
Але в тім-то сила і секрет повісті, що Гобсек, який чудово розумівся у владі грошей над людьми, сам не міг протистояти їхньому згубному впливові: в кінці твору ми бачимо вже не філософа, а жалюгідну істоту, агонізуючу у пустому будинку, повному золота і продуктів, що гниють.
Може здатися, що ніякі людські почуття не притаманні лихвареві. Але чи це так? Він сам розповідає, як сподобалась йому Анастезі де Ресто, як замилувався він Фанні Мальво.
Невипадково автор дає не біографію героя, а, сказати б, штрихи до неї. Мати Гобсека – єврейка, батько – голландець. Своєї національності він не відчував, відпливши з батьківщини юнгою на кораблі у десятирічному віці. Потім довго мандрував, аж доки остаточно не зупинився у столиці світу – Парижі. Отже, Гобсек – істота над- чи позанаціональна. Нам невідомо, чи був Гобсек релігійною людиною, але він молився на золото. Невідомо також, як він прийшов до ідеї обожнювання грошей. З тексту відомо, що він знався з багатьма видатними людьми своєї епохи, боровся за незалежність Америки, пізнав багато розчарувань. Достеменно невідомо, яким чином він нажив свій капітал, чим торгував: «чи то товаром, чи то людьми, чи то державними таємницями».[1,с.46]
Та й «жорстокість» Гобсека пояснюється не лише прагненням будь-що отримати свій прибуток. Критики звинувачують Гобсека у тому, що він не допоміг безкоштовно Дервілю, а взяв з нього високий процент. Але послухаймо самого лихваря : « Я беру за кредит по-різному, щонайменше п’ятдесят відсотків, сто, двісті, а коли й п’ятсот».[1,с.48] Тобто п’ятнадцять відсотків, що він їх взяв з Дервіля, можна розглядати як ощадливість. А яку роль відіграв Гобсек у долі Фанні Мальво? Лихвареві необхідно було особисто побачити дівчину. Яскрава опозиція, два векселі – дві боржниці. Одна – Анастезі де Ресто, яка витрачає, на думку Гобсека, тільки на прання дві тисячі франків на рік, легко могла б знайти і гроші, щоб погасити вексель. А друга – бідна дівчина, швачка, її вексель, швидше за все, мав бути безнадійним. Але саме він і оплачений. Без сумніву, Гобсека, котрий «читав у людських серцях», зацікавила настільки шляхетна у фінансових справах персона. Чим же закінчився для Фанні візит Гобсека? Весіллям з Дервілем, після якого вони стали щасливим подружжям.То кому ж зобов'язана ця пара своїм щастям? Живоїду? Оnже його правосуддя не тільки карає, але й нагороджує.
Гобсек жорстоко поводить себе у спальні графині де Ресто в присутності її чоловіка. Але чи тільки прагнення до наживи зумовлює таку поведінку? Ні. Вже тоді він ніби передбачає подальшу долю жінки, яка все більше заплутується у тенетах своїх брудних зв’язків з коханцем: «Цей білявий красень, холодний, бездушний гравець, розориться сам, розорить її чоловіка,розорить дітей, промотавши їхню спадщину, та й у інших салонах зробить розгром сильніше, ніж артилерійська батарея у ворожих військах».[1,c.17] Але урок не пішов на користь: що графиня не лише заклала діаманти, а й цинічно нишпорила у постелі щойно померлого чоловіка, шукаючи жадані документи про спадщину.
Здавалося б, Гобсек нагороджений за вексель графині повністю і навіть більше. Ціна діаманта значно перевищує борг. До речі, колишній володарці коштовного каменя і не спало б на думку висувати перед лихварем які-небудь претензії з цього приводу. Але … Гобсек повертає боржниці зайві двісті франків . Як же тут бути з ідеєю збагачення будь-якими засобами? Згодом Гобсек , привласнивши маєток де Ресто, повністю виправдовує характеристику живоїда. Але в фіналі твору ми дізнаємося, що Ернест де Ресто отримав безсумнівні документи, які дозволили йому вступити у володіння майном покійного батька. Звідки вони взялися? Володар цих паперів - Гобсек. Але чому він вичікував, а не віддав їх молодому графові зразу? Не бажав розпрощатися бодай з найменшою часткою своїх багатств? Ні, просто він вважав молодого де Ресто не готовим володіти такими великими грішми: «У нещасті він багато чого навчиться, пізнає ціну грошам, ціну людям – і чоловікам,і жінкам. Хай поплаває по хвилям паризького моря. А коли стане вправним лоцманом, ми зробимо його капітаном».[1,c.15] Морська лексика море , лоцман , капітан : колишній юнга у Гобсекові не помер.