Життя і творчість Миколи Некрасова (стр. 1 из 3)
РЕФЕРАТ
Життя і творчістьМиколи Некрасова
План
1. Дитячі роки.
2. Навчання в гімназії.
3. Петербург. Початок літературної творчості.
4. Знайомство з Белінським.
5. Другий вчитель Некравоса.
6. Початок “Современника”
7. Творчість Некрасова в 50-ті роки.
8. Розпад “Современника”
9. Журнал “Отечественные записки”
10. Тема “Кому на Руси жить хорошо”
11. Тема декабристів у творчості Некрасова.
12. “Последние песни”. Хвороба і смерть поета.
Микола Олексійович Некрасов є одним з тих славних діячів російської літератури, що ними законно пишається світова література.
Діяльність Некрасова тривала близько сорока років та була надзвичайно різноманітна: він був редактором видатних російських журналів ХІХ століття – “Современник” і “Отечественные записки”, невтомним видавцем, талановитим журналістом, прозаїком, геніальним поетом.
“Сестрою народу” називав Некрасов свою музику. Глибока правда цього самовизначення стверджується не тільки творчістю Некрасова, що була одним з найбільших досягнень російської літератури, але й усім життям поета – демократа, сповненим горіння й боротьби за справу народу. Народився Микола Олексійович Некрасов у містечку Юзвині Вінницького повіту, Подільської області, 10 грудня 1821 року. Його батько, Олексій Сергійович, небагатий поміщик, служив в той час в армії капітаном. Коли хлопчикові було близько трьох років, він вийшов у відставку оселився в родовому маєтку Грешневі, Ярославської губернії, на Волзі. Тут, в селі поет провів своє дитинство.
Біля будинку був старий, запущений сад, обгороджений глухим парканом. Хлопчик зробив в паркані отвір і в той час коли батька не було вдома, скликав до себе селянських дітей.
Діти зібрались в сад і накидались на яблука, груші, смородину, вишні.
Але треба було тільки няні крикнути: “Барин, барин іде” – як вони миттю зникали.
Звичайно, міському сину не дозволялось дружини з дітьми кріпаками. Але маючи вільну хвилину, хлопчик тікав через той же отвір до свої сільських друзів, йшов з ними в ліс, купався з ними в річці Самарка.
Їхній будинок стояв біля самої дороги, а дорога в той час була багатолюдною й гамірною. Хлопчик, щоб ніхто не бачив, забирався через огорожу саду, знайомився на дорозі з робочим народом: з малярами, з ковалями, пічниками, землекопами, які проходили з села в село з міста в місто в пошуках роботи.
Через багато років, уже відомим поетом, Некрасов згадував про своє дитячі враження:
Под наши густые, старинные вязы,
На отдых тянуло усталых людей.
Ребята обступят: начнутся рассказы
Про Києв, про турку, про чудных зверей…
Рабочий расставит, разложит снаряды –
Рубанки, подпилки, долота, ножи:
«Гляди, чертенята!» А дети и роды,
Как пилишь, как лудишь – им все покажи.
На все життя зберіг поет любов до волзької природ. Любов до лісів, полів своєї вітчизни, до її весняного “Земного шуму”, також зродилася в його ранні дитячі роки. Він палко захоплювався рідною природою, красою її зелених просторів.
Одного разу, повернувшись із закордонної поїздки, поет відмітив в одному із рукописів, що природи Грешнева йому наймиліша за інші прославлені заморські краї: Я посещал Париж, Неаполь, Ниццу,
Но я нигде так сладко не дышал,
Как в Грешневе.
Не знати чи зміг би поет створити безсмертні пісні про природу, якби не зріднився з нею з перших літ свого життя.
Дитячі спогади Некрасова зв’язані з Волгою, якій він потім присвятив стільки ніжних і повних захвату віршів. “Благсловння река, кормилица народа!» - говорив він про неї.
“Проте тут, на цій “благословенной реке” йому довелося випробувати перше глибоке горе.
Він бродив по березі в жарку погоду і раптом почув стогін, він побачив бурлаків, які брели вздовж ріки,
Почти пригнувшись головой
К ногам, обвитым бечевой.
Вони стогнали від тяжкої роботи. Зляканий хлопчик довго біг вслід за ними. Коли бурлаки зупинилися для відпочинку, він наблизився до їхнього вогнища. Він почув слова – хворого, замореного тяжкою працею чоловіка, який говорив товаришам, кабы к утру умереть, так лучше было бы еще”.
Його слова розхвилювали Некрасова до сліз.
О, горько, горько я рыдал,
Когда в то утро я стоял
На берегу родной реки,
И в первый раз ее назвал
Рекою рабства ми тоски!
В хлопчика рано проявилася та “страстность к чужому страданию”, яка зробила його великим поетом.
Жвавий, здається безтурботний дворянський хлопчик став уже в ті ранні роки задумуватися над жорстокістю життя. Рано відкрилося йому видовище бід народних, до якого інші діти не були такими чутливими.
По дорозі, яка проходила поряд з двором Некрасових, гнали в Сибір арештантів, закованих в кайдани. Майбутній поет на все життя запам’ятав “печальный звон – кондальный звон”, який розносився на цій “проторенной цепями” дорозі.
Ще одне горе бачив Некрасов – горе в рідній сім’ї. Його мати, Олена Андріївна мрійлива, високоосвічена, культурна жінка, дуже страдала в заміжжі. Чоловік у н був жорстокий і грубий. Цілими днями вона залишалася в садибі одна, а чоловік постійно роз’їжджав по сусідніх поміщиках: його улюбленими розвагами були карти, випивка, собаче полювання на зайців. Бували такі дні коли мати цілими днями грала на роялі і плакала, співала про свою важку долю. “Вона була співачкою з чудовим голосом” – згадував пізніше поет.
З повагою відносилася вона селян-кріпаків, які належали її чоловікові, і нерідко заступалася за них, коли він погрожував їм розправою. Але спроби заступитися за кріпаків не завжди були вдалими. Були випадки, що чоловік накидався і на неї з кулаками. Можна тільки уявити, як ненавидів у ці хвилини син свого батька!
Олена Андріївна добре знала світову поезію і часто переказувала малолітньому сину ті уривки із творів великих письменників, які були зрозумілі для його віку. Через багато років, уже старшою. Людиною, він згадував у вірші “мать”. И голос твой мне слышался впотьмах,
Иполненный мелодии и ласки,
Которым ты мне сказывала сказки
О рыцарях, монахах, королях.
Потом, когда читал я Данта и Шекспира,
Казалось, я встречал знакомые черты:
В моем уме напечатлела ты.
Здається, не було такого поета, який так часто, із такою любов’ю підносив образ матері в своїх віршах. Цей трагічний образ назавжди увіковічений Некрасовим в таких віршах “Родина”, “Мать”, “Рицар на час”, “Батюшки – баю”, “Нестастные” і інші. Задумуючись в дитинстві про її сумну долю, він вже в ті роки навчився співчувати всім безправним, пригніченим жінкам.
Некрасов запевняв, що саме страждання матері пробудили в ньому протести проти пригнічення жінки (“Тройка”, “Мороз”, Красный нос” і ін.)
Навіть у хлопчачих справах і затіях проявилася його сильна воля.
Одного разу, пізньої осені, підстрелив на Печельському озері дику качку. Озеро біля берегів було покрите льодом. Собака, злякавшись холодної води, не стрибнула за здобиччю. Десятилітній мисливець, довго не думаючи, стрибнув у льодяну воду, поплив за качкою і віднайшов її.
“Це коштувало йому хворобою, але від полювання не відмовився” – писала сестра Некрасова в статтях про нього.
Семирічним хлопчиком, почувши від няні, начебто вночі в саду гуляють чорти, він в ту ж ніч пішов у темній сад – на одноборство з чортами. Йому було страшно до безтями, але він не вернувся додому, поки не обійшов всі кущі і дерева.
Сошла мне даром эта ночь,
Но если б друг какой иль враг
Засел в кусты и закричал,
Иль даже, спугнутая мной,
Взвилась сова над головой, -
Наверно б, мертвый я упал!
Настирливість і хоробрість були його головними рисами характеру. Навчаючись верхової їзди, він те і робив, що падав.
Був день, коли він вав вісімнадцять разів. Але в результаті став хорошим вершником. З того часу, як згадувала його сестра він уже не боявся ніякого коня, і сміливо сідав на скаженого жеребця.
Добиватися своєю ціною будь-якого подвигу любої праці стало з дитинства для Некрасова законом.
У 1832 році майбутній поет разом з своїм братом Андрієм поступив в перший клас Ярославської гімназії. Єдиний спогад який залишився в його поезії від гімназійних років вмістився в два віршовані рядки:
...придешь бывало в класс
И знаешь: сечь нагнут сейчас.
Батько не хотів платити за науку сина, сварився з його вчителями, які були поганими неввічливими, вимогами тупої зубрили. Звичайно, хлопець не любив своєї школи, і відвідував з великим небажанням. На щастя, в ці роки він полюбив читання. Читав, що попало, головним чином журнали. Велику увагу привернула революційна ода Пушкіна “Вольность”, а також поема Байрона про свободолюбного і хороброго корсаря (так в старовину називалися морські розбійники).
Там в гімназії виявився в ньому талант сатирика: хлопчик почав писати епіграми на вчителів і друзів .
В липні 1837 року Некрасов покинув гімназію.
Батько вирішив відправити його в Петербург, в Дворянський полк – так називалася військова школа, яка славилася жорстокою муштрою.
Можливість поїздки в столицю захопила Некрасова, так як він уже декілька років таємно писав вірші і мріяв надрукувати їх в столичних журналах.
В кінці липня 1838 року шістнадцятилітній підліток приїхав в Петербург з рукописами роману, з зошитом віршів і декількома рублями в кишені.
Ще в селі, коли він тільки збирався в Петербург, його мати бажала, щоб син став освіченою людиною, не раз говорила йому що він повинен поступити в університет.
В Петербурзі Некрасов відшукав земляків, які вчилися разом з ним у Ярославській гімназії, і вони нарадили його виконати бажання матері. Некрасов став готовитися до здачі екзаменів в університет, і навіть не зробив спроби поступити, в те військове училище куди направив його батько. Дізнавшись про це, батько розсердився і написав грізний лист, де сповістив непослушного сина, що не буде висилати гроші, якщо він порушить батьківську волю.