Урочистість, перебільшення у всьому – такий зовнішній бік стилю, що народжується не в одній тільки Італії, але і в інших країнах, що були в культурній залежності від Рима протягом цієї епохи, наприклад в Австрії. Противником цього стилю називали його словом бороко, тобто дивний, нестримний, химерний (від португальського perolabarroca – “перлина химерної форми”).
В історії мистецтв слово бароко залишилося для позначення складного, суперечливого, порою трагічного мистецтва, що панувало в Європі, і насамперед в Італії, з кінцяXVI до серединиXVIII століття.
Найбільш характерні риси італійської архітектури ціле. У римській архітектурі бароко з’явилися типи храму, міської площі і палацового ансамблю.
Першим зразком стилю бароко можна вважати церкву Іль – Джезу, зведену в Римі в 1975р. архітекторами Джакомо Бароцці та Віньйола (1507 – 1773) і Джакомо делла Порту (приблизно 1537 – 1602) для чернечого ордена єзуїтів. Автор основної частини проекту Віньйола звернувся до форми купольної базиліки. Центральний неф церкви тут коротший і ширший, ніж ми купольної базиліки. Центральний неф церкви тут коротший і ширший, ніж в попередніх спорудах подібного типу, а замість бічних нефів з двох боків розташовується капели (каплиці).
Інтер’єр храму, оформлений могутніми колонами і пілястрами, численними скульптурами прикрасами, на вигляд дуже урочистий. Велика кількість деталей притягує до себе увагу тих, хто ввійшов в церкву, ніби навмисно утруднюючи рух до купола, де його чекає просторовий прорив в гору. Все це нагадує духовний шлях людини до спілкуванням з Богом – через подолання пристрастей і вад.
Цікава композиція фасаду Іль – Джезу, виконана Джакомом делла Порту. Майстер розділив величезну площину стін на два горизонтальних яруси, оформивши кожен з них ордером. Вужчій верхній ярус обрамований по краях спіральовидними деталями – волютами (итал. voluta – завиток) і немов перетікає вниз. Це додає фасаду складного і виразного вигляду.
В Італії XVII століття прославився скульптор Лоренцо Берніні (1598 – 1680), виключно обдарований майстер. Берніні став центральною фігурою серед художників стилю бароко. Берніні працював в Римі, він здобував тут загальну пошану, був придворним майстром римських пап і французького королівського двора. Вже одна з перших його статуй “Давид” (1623, музей і галерея Боргезе, рим) наочно показує відмінність нового мистецтва від мистецтва епохи Відродження. “Давид” Берніні, створений більше ніж 100 років, зображений в динаміці – в момент кидання каменя з пращі: він весь у русі, в напруженні, в гніві, навіть прикусив губу. Якраз всі ці риси і характерні для стилю бароко, який прийшов на зміну простому і суворому стилю Ренесанс. Для бороко зовнішнє вираження пристрасть і хвилювання стало важливішим за самі людські почуття.
Берніні протягом свого довгого життя створив безліч портретних бюстів і статуй. Його скульптура завжди поєднувала з архітектурою і природними умовами. Прикладом може бути знаменитий фонтан Чотирьох рік на площі Новона в Римі (1648 – 1651). У гробниці Медичі, створеній Мікеланджело у Флоренції, чотири фігури, що втілюють день, ніч, ранок і вечір, були повні глибокого загально людського значення. Чотири фігури в фонтані Берніні повині були просто зображати чотири великі ріки світу: Ганг (Азія), Ніл (Африка), Дунай (Європа) і Ріо дела Плата (Південна Америка). Ця скульптурна група, увінчала вивезеним з Єгипту давнім стовпом – обеліском, в поєднанні з реальними каскадами води, частинами скель і додатковими декоративними фігурами справляє неповторне, незабутнє враження.
Берніні став засновником стилю бароко в архітектурі.
У 1657 – 1663 рр. Берніні спорудив по боках величезної поощі перед собором Св. Петра в Римі – перед найбільшою і найвищою будівлею в той час у всій Європі – дві грандіозні заокруглені галереї. Вони створюють ніби дві руки, що обіймають масу людей, які рухаються до собору.
Інший великий архітектор Італії XVII століття – Франческо Борроміні (1599 - 1667) створив ряд споруд, палаців і храмів, які відрізняються характерною виключно для бароко великою кількістю прикрас, криволінійними контурами обрамлень дверей і вікон. Він ввів в оздоблення фасадів скульптурні фігури, цілі групи, поєднував найрізноманітніші будівельні матеріали.
Для архітектури стилю бароко характерні грандіозні споруди. В основному це були палаци королів, князів і світської знаті, а також церкви і монастирі. Фасади будівель прикрашалися і деталями, що багато разів повторюються, чергуються, нагромадженнями різних форм. У внутрішніх приміщеннях споруд стилю бароко все розраховане на ефект освітлення: поєднання таємничої напівтемряви і яскравого світла. Архітектори бароко широко використали живопис, позолоту, всі види декоративного мистецтва. Особливо характерним став розпис стель найскладнішими багатофігурними картинами, які ніби розширюють внутрішній простір до нескінченності.
Завдяки сукупності різноманітних художніх приймів мистецтво бароко справляло дуже сильне враження на глядачів, приголомшуючи їх своєю величчю і грандіозністю.