Борзенко О. І., Сподарець М. П.
Біографії українських письменників
Вектор В. В. Круглов Технічний редактор В. І. Труфен Коректор О. Г. Неро
ТОВ «Веста». Свідоцтво ДК № 2540 від 26.06.2006. 61064 Харків, вул. Бакуніна, 8А.
З питаннями та пропозиціями звертатися за тел.: (057) 719-48-65, 719-58-67. Для листів: 61045, Харків, а/с 3355, «Ранок». Адреса редакції: 61145, Харків, вул. Космічна, 21а.
З питань реалізації звертатися за тел.: у Харкові — (057) 712-91-44, 712-91-46, 712-91-47; у Києві — 495-14-53, 241-40-20; у Дніпропетровську — 43-46-95; у Донецьку — 345-98-24; у Житомирі — 41-35-98; уЛьвові — 233-53-39; у Сімферополі — 29-94-14.
ІВАН ВИШЕНСЬКИЙ
Іван Вишенський народився в 30— 40-х роках XVI ст. в м. Судова Вишня на Львівщині. Вірогідно, там здобув початкову освіту. Проживав у Луцьку та в Острозі. У 70— 80-х рр. переселився в Грецію на Афон, де прожив майже сорок років. Помер у 20-х рр. XVII ст., усамітнившись у печері-келії над Егейським морем.
Іван Вишенський — видатний український письменник-полеміст, автор багатьох трактатів і послань. Його діяльність була пов'язана з полемічним протистоянням між католицькою та православною церквами в Польській державі. Полеміка загострилася після Берестейської церковної унії, яку ухвалив православний церковний собор 1596 р. Тоді частина православних єпископів визнала юридичну зверхність католицької церкви. Прихильників унії почали називати уніатами, або греко-католиками. Деякі православні єпископи не визнали унії. Спираючись на підтримку православних братств, вони виступили за збереження попереднього статусу церкви. Церковний розкол і пов'язане з ним протистояння зумовили пожвавлення полемічного руху, де кожна сторона обґрунтовувала виправданість власної позиції. Полеміка мала значний суспільний резонанс, що нерідко виходив за межі релігійної та церковної проблематики.
Творчість Івана Вишенського тісно пов'язана з церковним життям. У церковній полеміці він виступив як послідовний прихильник збереження давніх традицій українського православ'я. Серед його послань і трактатів особливою силою викривального пафосу відзначається «Послання до єпископів», де автор засуджує церковних владик, які виступили ініціаторами Берестейської унії. Полеміст звинувачує їх у нехтуванні євангельських заповідей та церковних традицій. Унія для Івана Вишенського — логічний наслідок моральної деградації церковних ієрархів, що поставили користолюбство вище за скарби духовного вдосконалення. Полеміст дає церковним владикам надзвичайно гострі негативні характеристики, застерігає їх від подальших непродуманих вчинків, закликає до покаяння й виправлення.
Усі полемічні твори Івана Вишенського вражають силою духу, енергією слова та емоційною напругою. їх стиль образний і яскравий, позначений виразною печаткою авторської індивідуальності.
СЕБАСТІАН ФАБІАН КЛЕНОВИЧ (1545-1602)
Себастіан Фабінович Кленович народився близько 1545 р. у м. Каліші. Навчався у Кракові. Писав польською та латинською мовами. Відомий як автор латиномовної поеми «Роксоланія», в якій оспівав природні багатства, міста та людність українських земель.
Лазар (світське ім'я — Лука) Баранович народився 1620 р. (за іншими даними — 1615 р.). Навчався в Київській братській школі, у школах Вільна й Каліша. Викладав поетику, риторику, філософію в Києво- Могилянській колегії, був її ректором. Пізніше служив єпископом та архієпископом чернігівським. Помер 1693 р., похований у Чернігові.
Лазар Баранович був центральною постаттю Києво-Чернігівського культурного осередку, активно сприяв розвиткові українського книгодрукування. В історію української літератури увійшов як автор богословських трактатів, проповідей, барокових поезій. Більшу частину творчої спадщини Лазаря Барановича складають польськомовні вірші.
ІВАН ВЕЛИЧКОВСЬКИЙ (р. н. невід. — 1701)
Іван Величковський народився в 40-х — 50-х рр. на Чернігівщині. Навчався в Києво-Могилянській колегії. Упродовж певного часу належав до Києво-Чернігівського культурного осередку. Служив
священиком у Полтаві, де й помер у 1701 р.
В історію української літератури Величковський увійшов як поет, теоретик і практик фігурного віршування.
Климентій Зиновіїв народився в середині XVII ст. Рано осиротів. Одержавши освіту, став священиком. Овдовівши ще молодою людиною, вступив до монастиря як ієромонах. Багато мандрував. На схилі життя уклав книгу своїх поезій, відобразивши в них багаторічні спостереження над життям різних верств українського народу. Помер Климентій Зиновіїв не раніше 1712 р.
Біографічних даних про Семена Климовського майже не збереглося. Він був козацького роду, походив з Харківщини. Помер близько 1730 р.
Климовський увійшов в історію української літератури як поет. Його вважають автором тексту популярної в народі пісні «Їхав козак за Дунай», що є яскравим зразком любовної лірики.
Феофан (світське ім'я - Єлеазар) Прокопович народився 1681 р. у Києві. Навчався в Києво- Могилянській колегії. Удосконалював освіту в європейських школах. Викладав у Києво-Могилянській академії поетику, риторику, філософію. Був ректором академії. 1816 р. переїхав до Петербурга. Пізніше служив єпископом псковським та архієпископом новгородським. Помер у 1736 р. в Новгороді.
В історію української літератури Феофан Прокопович увійшов як талановитий поет і драматург.
ІЛЛЯ ТУРЧИНОВСЬКИЙ (1695 - р. н. невід.)
Ілля Турчиновський народився 1695 р. у містечку Березані в сім'ї сотника. Здобувши початкову освіту, навчався в Києво-Могилянській академії. Через родинні обставини був змушений залишити навчання. Близько семи років вів мандрівне життя, сповнене різноманітних пригод і митарств. Потім повернувся до рідної Березані, став священнослужителем. Помер у похилому віці парафіяльним священиком. Історію свого життя письменник виклав у автобіографічній повісті «Моє життя і страждання...». У читача викликає захоплення яскрава індивідуальність автора й водночас складається уявлення про досить поширений у XVIII ст. соціальний тип мандрівного студента. Такі студенти називалися ще мандрівними дяками, бурсаками, спудеями, іноді - пиворізами. Під час шкільних канікул або більшої перерви в навчанні вони мандрували по селах і містечках, шукаючи випадкових заробітків. Заробляли на життя, розважаючи людей виконанням віршів, співів, театральних вистав. Дехто з таких студентів так і не повертався до школи, влаштувавшись на посаду сільського дяка або писаря. У своєму творі Турчиновський розповідає про власне мандрівне життя. Автор створює колоритний портрет «маленької людини», яка поринула у сповнений небезпек, але водночас такий цікавий для її допитливого розуму світ. Історія життя мандрівного студента розповідається просто й водночас майстерно. Значну роль в оповідній манері відіграє елемент авторської самоіронії, завдяки якому досягається ефект невимушеного спілкування автора з читачем.
ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА (1722-1794)
Григорій Савич Сковорода народився 3 грудня 1722 р. в с. Чорнухах на Полтавщині. Походив з
козацького роду. Здобувши початкову освіту, вступив до Київської академії. Повного академічного курсу не закінчив, залишивши навчання «студентом богословських наук». Був співаком придворної капели в Петербурзі, входив до складу російської місії в Угорщині. Працював домашнім учителем, викладав у Харківському колегіумі. Через конфлікт з керівництвом колегіуму був змушений залишити посаду. Останні двадцять п'ять років життя, не маючи власної домівки, провів у мандрах. Помер Сковорода 29 жовтня 1794 р. в с. Іванівці, що на Харківщині.
Сковорода — автор літературних і філософських творів. їх ідейний зміст підпорядкований пошуку смислу життя людини та визначенню шляхів до щастя. Розуміючи філософію як науку життя, письменник, аби найточніше виразити свої погляди, поступово переходив від літературних до філософських жанрів - діалогів, трактатів, притч. Свою поетичну діяльність Сковорода розпочав ще в 50-х рр., а в 70— 80-х об'єднав раніше створені поезії у збірку «Сад божественних пісень». Це духовно-філософська лірика, навіяна переважно релігійними переживаннями автора. Найбільшої популярності набула десята пісня збірника «Всякому місту — звичай і права», де вічні людські чесноти — чисте сумління й мудрість
протиставляються марноті щоденних спокус. У вісімнадцятій пісні «Гей ти, пташко жовтобоко» письменник виявив високу майстерність у філософському осмисленні фольклорного матеріалу. У пісні двадцятій «Чистий можеш буть собою» автор підносить душевну чистоту як найбільший людський скарб, що не боїться злих наклепів і ворожих підступів. Значна частина поезій Сковороди залишилася поза збірником. Серед них становить інтерес вірш «Ле ІіЬегїаїе» («Про свободу»), у якому автор визначає особисту свободу людини як одну з найбільших життєвих цінностей.
Сковорода увійшов в українську літературу як талановитий байкар, автор збірки «Байки харківські». Частину творів він написав ще наприкінці 60-х рр., частину — 1774 р. У своїх байках письменник звертається переважно до морально-філософських аспектів життя людини й суспільства. У збірці байок однією з найголовніших є проблема індивідуального самопізнання та визначення людиною свого природного шляху. У байках «Бджола та Шершень», «Зозуля та Дрізд» автор обґрунтовує ідею «сродної праці», засуджуючи людей, які легковажать своїми природними нахилами. У байці «Собака і Вовк» письменник звертається до з'ясування тих чинників, які сприяють утвердженню душевної спорідненості й дружніх стосунків між людьми.
Серед філософських праць Сковороди складною побудовою та смисловою глибиною відзначається діалог «Алфавіт, чи Буквар світу». Автор звертається до важливих питань самопізнання, визначення людиною своїх природних нахилів, розглядає проблеми «сродної праці» та людського щастя.