У кінці березня 1858р. Шевченко приїхав до Петербурга. Літературно-мистецька громадськість столиці гаряче зустріла поета. В останні роки життя він бере діяльну участь у громадському житті, виступає на літературних вечорах, стає одним із фундаторів Літературного фонду, допомагає недільним школам в Україні (складає і видає для них "Букварь южнорусский"), зустрічається з М. Чернишевським, В. і М. Курочкіними, М. Михайловим, І. Тургенєвим, Я. Полонським, М. Щербиною, А. Майковим, М. Лєсковим та ін., з діячами польського визвольного руху - 3. Сераковським, Е. Желіговським, Я. Станевичем, Й. Огризком та ін. У ці ж роки спілкується з українськими літераторами Петербурга - Марко Вовчком, М. Костомаровим, П. Кулішем, Д. Каменецьким, В. Білозерським, Д. Мордовцевим та ін., бере участь у виданні альманаху "Хата" та підготовці до видання журналу "Основа". Проте для Шевченка були неприйнятними буржуазно-ліберальні погляди Куліша і Костомарова (особливо на селянське питання). Справжня ідейна й особиста дружба встановилася між Шевченком і Марко Вовчком, якій він присвятив вірш "Марко Вовчку".
Влітку 1859р. Шевченко відвідав Україну. Зустрівся в Кирилівці з братами й сестрою. Мав намір оселитися на Україні. Шукав ділянку, щоб збудувати хату. Та 13 липня біля с. Прохорівка його заарештували. Звільнили через місяць і запропонували виїхати до Петербурга.
У ці роки Шевченко багато працював як художник, майже повністю присвятивши себе мистецтву офорта, багато в чому збагативши його художньо-технічні засоби (в 1860р. Рада Академії мистецтв удостоїла його звання академіка гравірування). До активної поетичної творчості Шевченко повернувся не відразу: В 1858р. у Петербурзі написав лише два вірші, в 1859р. - 11 і велику поему "Марія", а в 1860р. - 32. Ще в 1858р. почав клопотатися про дозвіл на друкування творів (після повернення з заслання окремі його поезії з'являються в російських журналах, переважно без підпису автора). Сподівався видати зібрання творів у двох томах, другий том якого включав би твори, написані після арешту 1847р., однак домігся дозволу цензури лише на перевидання давніх своїх поезій. У січні 1860р. під назвою "Кобзар" вийшла збірка, яка складалася з 17 написаних до заслання поезій (з них тільки цикл "Давидові псалми" повністю опубліковано вперше). У цьому ж році вийшов "Кобзарь" Тараса Шевченко в переводе русских поэтов". А в 1859р. у Лейпцігу видано (без участі поета)
Пам'ятник Кобзарю на Тарасовій горі у Каневі.
збірку "Новые стихотворения Пушкина и Шевченко", де вперше надруковано шість нелегальних поезій Шевченка, зокрема "Кавказ" і "Заповіт". Видання "Кобзаря" 1860р. було сприйняте передовою громадськістю як визначна літературно-суспільна подія загальноросійського значення (рецензії М. Добролюбова, М. Михайлова, Д. Мордовцева та ін.). Заслання підірвало здоров'я Шевченка. На початку 1861р. він тяжко захворів і 10 березня помер. Незадовго до смерті написав останній вірш - "Чи не покинуть нам, небого". На похорони поета прибув ледь не весь літературно-мистецький Петербург (зокрема, М. Некрасов, М. Михайлов, Ф. Достоєвський, М. Салтиков-Щедрін, М. Лєсков, М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш, Г. Честахівський). Його було поховано на Смоленському кладовищі. Через два місяці, виконуючи заповіт поета, друзі перевезли його прах на Україну і поховали на Чернечій (тепер Тарасова) горі біля Канева.
Смерть Шевченка в розквіті творчих сил була величезною втратою не тільки для української літератури, а й для всього вітчизняного письменства і визвольного руху. Та його поезія жила, діяла, поширювалася в списках та російських і закордонних виданнях (празьке видання "Кобзаря" 1876р. включало більшість позацензурних творів поета). З 60-х рр. XIX ст. з'являються перші закордонні праці про його життя і творчість та переклади творів різними мовами світу. Шевченкова поезія і після смерті поета залишається могутнім чинником українського літературного процесу.
Важко переоцінити також роль Шевченкової спадщини в розвитку не тільки естетичної, а й соціальної і національної свідомості українського народу. Творчість Шевченка стала новим етапом у розвитку естетичного мислення українського народу. Вона визначила на десятиліття вперед подальший поступ української літератури (не тільки поезії, а й прози і драматургії), прискорила український літературний процес. Шевченко, ім'я якого стоїть нарівні з іменами Пушкіна, Лєрмонтова, Байрона, Міцкевича, підніс українську літературу до рівня найрозвиненіших літератур світу.
Великий вплив мала творчість Шевченка на літератури слов'янських народів (болгарського, чеського, польського та ін.), який був виразно помітним уже в другій половині XIX ст.
Шевченкова поезія стала етапом і в розвитку української літературної мови. Шевченко завершив процес її формування, розпочатий ще його попередниками (Котляревський, Квітка-Основ'яненко, поети-романтики та ін.), здійснивши її синтез з живою народною мовою і збагативши виражальні можливості українського художнього слова.
Список використаної літератури
1. Енциклопедія українознавства. В 6-ти томах. – К., 1994-1996.
2. Історія світової та української культури. – К., 2000.
3. Лекції з історії світової та вітчизняної культури. – Л., 1994.
4. Лосєв І.В. Історія і теорія світової культури: Європейський контекст. – К., 1995.
5. Любимов Л. Искусство Западной Европы. – М., 1986.
6. Основи художньої культури. Ч.1.: Теорія і історія світової художньої культури. – Х., 1997.
7. Полікарпов В.С. Лекції з історії світової культури. – Х., 1999.
8. Теорія та історія світової та вітчизняної культури: Курс лекцій. – К., 1992.
9. Літературна енциклопедія. – К., 1996.
10. Огієнко І. Історія української літературної мови. — К., 1995.
11. Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст.: В 3 кн. — К., 1994.