39. Своєрідність героїв та конфлікту в драмі Гауптмана “Ткачі”. При підготовці матеріалу для драми Гауптман, що виріс в місцях, де відбувалося повстання, ретельно вивчив історичні передумови, документальний матеріал, що стосувався повстання. У драмі вражає надзвичайна а зображальності. З безлічі подробиць складається картина нелюдської експлуатації ткачів. Фабрикант грубий з ними, їх постійно обманюють, знижують розцінки. Повстання можна назвати стихійним, але не є випадковим. Ткачі бачать реальну дійсність, де церква і поліція перебувають на службі у багатіїв. Серед ткачів знаходяться свідомі люди, що здатні висловити відповідні ідеї і закликати товаришів до дії: ткач Беккер та Єгер, що повернувся до села з солдаччини. “ліпше вмерти, ніж жити по-старому”. Ткачі мають агітаційну пісню “Кривава розправа”, що викриває фабрикантів, які бісяться, чуючи в ній свої імена. Ткачі, попри всі намагання заспокоїти їх, звільняють Єгера, руйнують будинок фабриканта Дрейсигера і вирушають збурювати інші села. Симпатії Гауптмана повністю на боці робітників, він показує їхню боротьбу як справедливу. Художна тенденція драми особливо відбивається в епізоді зі старим Гільке, який хоче лишитися осторонь боротьби, проповідує покору та християнське терпіння. Тим часом з вулиці випадкова куля вбиває цього проповідника, а ткачі проганяють солдатів. Це кінець драми. Вона написана на силезькому діалекті, далекому від літературної мови, а затим перероблена. Ткачі неодноразово були заборонені німецькою цензурою.
40. Жанрова своєрідність драми Гауптмана “Потоплений дзвін”. Драматична казка в віршах “Потоплений дзвін”, написана в 1896 році, вдало використовує образи народної поезії: тут діють гноми та ельфи, лісовики та водяники, стара чаклунка Віттиха та юна прекрасна фея Раутенделейн. Це світ природи, в якому все природно і вільно. В гори, де немає законів християнського аскетизму, люди тягнуть важкий дзвін, який має закликати до покори. Але гірські дузи скидують дзвін вниз, в озеро, а майстер-ливар Генріх зірвався у прірву. Раутенделейн, що побачила і полюбила його, повертає майстрові сили та потяг до творчості. Він розуміє, що дзвони, що він робив раніше, звучали тільки в долинах, і мріє побудувати храм у горах, створити дивну гру дзвонів, що уславлювали б народження дня і сонце. Але Генріх не зміг до кінця дотриматися високих прагнень, йому бракує міцності духу: він проклинає фею, кидається назад у долину. Його дружина топиться в озері, діти лишаються сиротами, а звук дзвону, що потонув в озері, вражає його сумління. Генріх помирає. П'єса відзначається високими поетичними якостями, її композиція чітка, засновується на антитезах. В центрі її - суперечка Генріха з пастором з питань світогляду. Вірш винятково мелодійний. В сценах, що змальовують казковий світ природи, автором вдало винайдені характерні звуконаслідування. Це символістський твір , його зміст алегоричний, автор прагне до широких філософських узагальнень, ставить проблему відносин між художником та суспільством. В образі Генриха звучить осуд ніцшеанської “надлюдини”. Генріх - людина декадансу, він позбавлений душевної ясності, не здатний служити людству, але й світ людей, протиставлений Генріхові, відштовхує своєю вузькістю, міщанським застоєм.
41. Творчий метод Т. Гарді в романі “Тесс з роду д'Ербервілів”. В цьому романі Гарді досяг виняткових висот критичної думки.У якості позитивної героїні він обирає просту селянку, що згрішила до одруження, мала позашлюбну дитину, відновила позашлюбні стосунки, вбила свого коханця і була страчена за це. При цьому він називає її "чистою жінкою".Це був виклик усім основам вікторіанської моралі. Гарді скрупульозно досліджує всі обставини долі Тесс, зважує всі причини,об*єктивні і суб*єктивні, мотиви її вчинків,розкриває душу героїні, і стає ясно, що вона, попри осуд з боку суспільства, є чистою і високоморальною людиною,що є доказом не на користь суспільства.Тесс по батькові належить до колись могутнього роду,але родина її живе в жахливих злиднях.Тому вона мусить служити в багатій родині, що купила ім*я її роду, віддатися хазяїну Алеку. Будучи звабленою, вона йдек з дому Алека і знову працює на фермі, проте ганьба псує життя її сім*ї.Любов до джентльмена - сина священника Енджела Клера стає для неї джерелом страждань.Вважаючи своїм обов*язком бути чесною з Енджелом, вона зізнається йому, і він, хоч і пишається своїм "вольнодумством", не може побороти забобони і кидає Тесс.Голодна, всіма покинута, вона все одно любить Енджела і не вважає себе в праві жити на його гроші.Тоді в її житті знову з*являється Алек. Всі обставини схиляють її до відновлення зв*язку з ним,і після смерті батька вона мусить піти на це.Коли Енджел повертається, вже запізно. Вбивство Алекса було продиктоване не просто бажанням помститися людині, що двічі спаплюжив її життя, або бажанням показати Енджелу міру свого кохання, це протест жертви проти постійного знущання.В цьому вчинку виражається бажання Тесс помститися суспільству за постійне насильство над собою.
42. Проблематика і поетика роману Уайлда “Портрет Доріана Грея”. Цей роман (1891) був задуманий, за словами автора, як апофеоз мистецтва, що стоїть над життям, як гімн гедонізму.В передмові Уайлд викладає свою концепцію: "художник - той, хто створює прекрасне", "мистецтво - дзеркало,що відбиває того, хто в нього дивитися, а не життя".Доріан Грей жертвує душу заради вічної молодості і краси.Здійснюється його мрія: замість нього старіє портрет, а він, повіривши проповідям циніка лорда Генрі про всесильність краси, віддається насолодам, падаючи в безодню розпусти та злочинів.За багато років він не міняється, проте на портреті відбивається його брудна брехлива душа.Доріан застромлює в портрет той самий ніж, яким він убив художника Безіла, його автора.І на підлозі залишається потворний труп, в якому важко впізнати Доріана, а на портреті він стає юним і прекрасним.Роман не є реалістичним, автор не намагався створити багатогранні характери, кожен його герой - втілення однієї ідеї : Доріан - прагнення до вічної юності, лорд Генрі - культ філософії насолоди,Безіл - відданість мистецтву.Основна увага приділяється не діям, а тонкій грі розуму лорда Генрі, в чиїх сміливих парадоксах втілені думки самого автора, і яка вражає уяву Доріана. Слова для Уайлда набагато важливіші за факти.Новий гедонізм лорда Гері близький до філософії Ніцше.Ніхто, крім Безіла, не намагається спростувати його,не наважується змагатися з його тонким кокетством розуму.Він всією душею проти самообмеження.Перетворивши Доріана на об*єкт спостереження, він робить експерименти над його душею, повністю підкорюючи собі.Любов Доріана до Сибілли Вейн свідчить про неспроможність цієї філософії.Доріан виявився нездатним на звичайне людське почуття, закохуючись не в дівчину, а в мистецтво, якому вона віддавалася,люблячи в ній її ролі.І відштовхує її, коли вона, стверджуючи, що любов вища за мистецтво, стає з актриси просто люблячою жінкою і перестає займати його уяву.Доріан вважає, що повне самовизначення людини можливе тільки в мистецтві. Своє життя він мріє перетворити на найбільше мистецтво, любить себе понад усе і не піклується про інших.Сибілла - перша жертва, вона кінчає життя самогубством, що він вважає егоїстичним вчинком. Дружба з Доріаном виявляється згубною,він заражує всіх жадобою насолоди, і люди або кінчають життя самогубством, або скочуються на дно. Він змушує совість замовкнути, для нього ницість та злочини - лише послідовність дивовижних переживань, після яких він занурюється в атмосферу мистецтва. Вбивши Безіла, він віддається читанню віршів.Почергово він віддається різним видам мистецтва, виганяючи з нього все людське.Уайлд хотів уславити героя, що приніс душу в жертву красі та мистецтву, але художня правда виявилася сильнішою.Він показав, що Доріан забрунився, що краса, позбавлена людяності , стає потворністю.Намагаючись убити свою пристрасть, він вбиває себе.В його долі розкрита трагедія реальної суперечності: насолода, що стала самоціллю,породжує не радість, а муки.
43. Жанрова своєрідність драми Шоу “Професія місіс Уоррен”. Ця п*єса була заборонена цензурою як "антиморальна".Героїня - місіс Уоррен, колишня проститутка, стала хазяйкою публічних будинків в найбільших містах Європи.Про те, яким чином вона заробила гроші, мало хто знає, а багатство дає їй можливість стати шанованою в англійському суспільстві.Причини її колишнього падіння - небажання повторити життєвий шлях своєї злиденної родини - розкриваються Шоу як цілком нормальні в умовах буржуазного суспільства.Сміливість викриття полягає не тільки в тому, що героїнею є така людина: всією логікою розвитку дії та характерів дійових осіб він доводить думку про те, що вона нічим не гірша за решту членів суспільства. І якщо її можна виправдати, то інших - її компаньйона Крофтса з ідеологією работорговця, Френка Гардвінга, що веде паразитичний спосіб життя, архітектора Преда, байдужого до всього в світі, крім свого мистецтва, пастора Гарднена, шо марно намагається викликати в усіх повагу - аж ніяк.З цинічною відвертістю про джерела прибутків буржуазії говорить Крофтс, аристократ за походженням, що живе на прибутки з борделів. Основний конфлікт п*єси полягає в зіткненні місіс Уоррен, її поглядів на життя, з поглядами її дочки Віві, яка отримала виховання в закритому пансіоні і поселилася в домі матері. Їй стає відома її таємниця, і вона, чесна і прямолінійна, не може миритися з цим брудом, вирішує не мати нічого спільного з матір*ю. Кинувши дім, вона починає самостійне життя, працюючи в конторі, відкритій на власні кошти. Образ Віві - перша спроба Шоу створити образ позитивного героя, що протистоїть розпусному світу розрахунку та наживи.Її тверезий практичний розум та енергія шукають застосування в практичній діяльності.
44. Жанрова своєрідність роману Уеллса “Машина часу”. Проблема недосконалості світоустрою поставлена в першому романі Уеллса "Машина часу". Цей твір приніс авторові миттєвий шумний успіх, що пояснюється не тільки своєрідністю його форми, а передусім актуальністю змісту. Роман містить актуальні елементи епохи, нагадує про кричущі суперечності буржуазного суспільства.Час дії роману віднесений в далеке майбутнє - в дев*яте тисячоліття нашої ери. Герой, від особи якого ведеться оповідь, здійснює незвичайну пригоду - політ у часі: він переміщується з теперішнього в майбутнє. Під час польоту він малює у мріях картини життя людей цього далекого майбутнього.Проте побачив він зовсім іншу картину. Люди майбутнього розділені на два табори, що ворогують. На поверхні землі живуть маленькі, легкі, граційні істоти - елої, вони ведуть бездумне існування, не займаючись нічми. Елої користуються всіма благами життя. А в цей часий час глибоко під землею працюють мавпоподібні істоти - марлоки. Вони ввддають сві свої сили елоям, забезпечуючи їхній комфорт, в минулому вони теж жили на землі і були слугами елоїв, а тепер їх витіснили під землю.Там вони продовжують трудитися, втративши схожість із людьми, втративши розум і зір.Елої також не є подібними на людей, залежачи від марлоків, які, вилізаючи по ночах з дір, харчуються кров*ю елоїв.Відносини їхні - то доведені до межі соціальні суперечності між експлуататорами та експлуатованими. Про необхідність соціальної боротьби не йдеться.Що ж чекає людство в майбутньому? Невже саме елоями і марлоками йому судиться стати? Уеллс ввадає, що так. Роман не містить жодних рекомендацій щодо вирішення проблем, він песимістичний.