Таким чином, письменник використав сюжетну модель казки, зокрема, коли прагне відтворити найсуттєвіші моменти становлення людини, зберігаючи при цьому одноепіцентричність, за висловом В.Фащенка, і структурованість новеліст. композиції. Варто згадати і про велику роль природи у цьому творі.
Саме природа є своєрідним каталізатором бажання, вона намагається розбудити кохання між головними героями. Проте завжди істинною емблемою природи є коло, бо воно - схема зворотного руху, "вічне повернення", яке робить можливим стійке буття. Природа народжує незліченно і так само легко жертвуватиме, відповідно смерть у ній - наслідок вічного і завжди молодого її життя, яке виявляє себе через безперервний процес творення.[**]
В оповіданнях також подається проекція на смерть як надлишок, розкіш. Молодість у природі - її найглибша творча суть і водночас основа смерті.
Ще з часів романтизму в літературі домінує метафора природи як винятково жіночої сфери, а культури - як сфери чоловічої. Натомість у оповіданнях Винниченка саме жінка береться за вирішення питання про сенс культури, нерозривної з природою, поверненої до неї. Природний інстинкт вона стверджує як елемент розвитку індивідуальності.
"Персонажі у творах В.Винниченка появляються вже сформованими, а їхній характер вимальовується ступенево, відповідно до його вияву в поведінці та вчинках. Вони рівновартісні, але не рівнозначні. Останнім найбільше приковується увага читача"[††]. Прикладом до судження С.Погорілого може служити головна героїня оповідання "Зіна". Своєю емоційністю вона дуже захоплює. Всі інші у порівнянні з нею виглядають тьмяно і невиразно.
Зіна не в тільки позитивною або тільки негативною особою в оповіданні. Хоча спочатку вона може не сподобатись своєю самовпевненістю, потім виявляється, що всі й індивідуальні риси є необхідними для вирішення проблеми, що згодом постане перед нею. І те, що вона вважає, ніби все робить легко, головним чином і допомагає їй.
Зіна з легкістю вирішує, що для неї зараз важливіше: народ чи коханий, з легкістю отримує все, що їй потрібно. Ця легкість органічно сплелася з її ставленням до життя. І зовнішність цієї дівчини така ж хвилююча, як і її внутрішній світ. Такі люди мають сильну чисту душу, вони здатні бути лідерами. Іншого враження героїня не залишає.
Цікаво, що автор коментує найменший порух Зіни, коли хоче підкреслити, що саме відчуває дівчина. І ці рухи, разом узяті, а також найменші зміни у виразі її обличчя, особливо очей, створюють неповторні моменти в оповіданні, які кожен читач сприймає, мабуть, по своєму.
Найголовнішими рисами портрета будь-якого героя творів Винниченка є, на мій погляд, уста та очі. "Вони часто зображують душевний стан, зокрема очі - щілини, просвіт до душі і серця персонажів".
Взагалі очі - невід'ємна частина портрета людини. По очах можна побачити, як змінюється внутрішній стан персонажа, коли настає критичний момент. У кожного з героїв при цьому змінюється вираз перш за все очей: в Зіни - вони потемніли, завмерли. І в момент розв'язки критичної ситуації знову ж таки очі персонажа вказують на його душевний стан. Найкраще це видно у Зіни: ціла буря йде з очей її. По очах можна багато чого дізнатися про саму людину, її психологічний стан. Очі, як просвіт до душі, безпомилково вказують на справжнє людське єство.
При несподіваному вирішенні кризової ситуації людина мимоволі відкриває себе. Виявляється справжній, внутрішній портрет - суть цієї людини, її духовне обличчя.
Мабуть, з усіх інших найбагатшою духовно виявилася Зіна. У тій бурі, що знялася з її очей, кожному була передана часточка захоплення, потенціал якого вона зберігала в собі. На якусь мить люди з цілого натовпу стали єдиною істотою, яка неначе народилася з Зіни. Відбулася еволюція людини, її злет. А еволюція духовного світу завжди супроводжується змінами зовнішнього вигляду людини. Принаймні, так думаєш, коли перед нами постають герої В.Винниченка.[‡‡]
В ході роботи мною були зроблені такі висновки:
- бачимо, що мала проза Володимира Винниченка містить чимало фактів із життя письменника, віддзеркалює його політичні переконання та моральні критерії. Імпульсивність натури, багатий досвід автора сприяють цікавості творів та їх популярності;
- домінуючою думкою творчості Володимира Винниченка є необхідність подолати інерцію вітчизняної культури, стати на рівні з кращими зразками світової літератури. Роздуми В.Винниченка сповнені розуміння тяжких історичних обставин і гострої національної самокритики. Ці два мотиви в нього тісно переплітаються, не раз набираючи особистого характеру;
- запальний та енергійний Винниченко намагається майже у всі твори "внести свої риси". Впізнаємо його і в Андрієві ("Краса і сила"), і в інших героях;
- у творах Винниченка дуже багато "ніцшеанства" та запозичень від інших письменників;
- Винниченко прихильник реалізму, модернізму та багатьох інших напрямків;
- Він виявляв інтерес до соціального чинника в коханні. Стосунки між статями він розглядав в загальному контексті моральної проблематики. Кохання невіддільне від питань про індивідуальну свободу і її взаємозв'язок з існуючими суспільними приписами ("Раб краси", "Заручини" та інші). Володимир Винниченко відзначався неабиякою чутливістю до подібних конфліктів, він не раз ставив в центр своїх роздумів "проблему статі";
- естетичні орієнтації письменника пов'язувалися із європейським художнім досвідом. Лінія творчої поведінки молодого Винниченка зумовлювалася його "контроверсійністю", духом противенства, установкою на бунт;
- його герої є сильними особистостями, проте несуть в собі всі ознаки деградації, нігілізму та цинізм;
- новели Володимира Винниченка займають важливе місце у його творчості, саме у них він намагається проникнути в сутність людини, з’ясувати сенс життя.
- твори Володимира Винниченка можна говорити багато - це талант, вміло використаний досвідченим літератором. Це не письменник, що керується виключно емоційними. Кожна річ, написана ним, є результатом титанічної праці. Попри звинувачення в аморальності, дегенерації та зайвій амбітності, український читач не може не оцінити того величезного обсягу роботи, виконаної Винниченком;
- ми можемо пишатися, що в українській літературі був Володимир Винниченко. Навіть попри його огріхи в письмі, напади феміністок та політичні переконання. Він - майстер своєї справи. Цим сказано усе.
1. Арнаудов М. Психология литературного творчества.- М.: Прогрес, 1970.- 647с.
2. Астаф'єв О. Інтертекстуальність як літературна стратегія // Дивослово, 2000.- § 2.- С.5-7.
3. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества.- М., 1979.- 444с.
4. Винниченко В.К. Краса і сила.- К.: Дніпро, 1989.- 752с.
5. Винниченко Розалія. Як писав свої літературні твори Володимир Винниченко // Україна.- 1992.- § 11.- С.15-20.
6. Галаган М. З моїх споминів.- Львів: Червона калина, 1930.- Т.1.- 216с.
7. Гнідан О.Д., Дем'янівська Л.С. Володимир Винниченко. Життя, діяльність, творчість.- К.: Четверта хвиля, 1996.-252с.
8. Гиршман М.М. Литературное произведение: теория и практика анализа.- М.: Высшая школа, 1991.- 159с.
9. Гинзбург. О психологической прозе. Советский писатель. Ленинградское отделение.- 1971.- 19с.
10. Гречанюк С. На тлі ХХ ст. Літературно-критичний нарис.- К., 1990.- 187с.
11. Гомбрович В. Щоденник. У 3-х томах. Т.1. 1953-1956.- К.: Основи, 1999.- 414с.
12. Гомбрович В. Щоденник. У 3-х томах. Т.3. 1961-1969.- К.: Феміна, 1995.- 688с.
13. Єфремов С. Історія українського письменства.- К.: Феміна, 1995.- 688с.
14. Ігнатенко М.А. Генезис сучасного художнього мислення.- К.: Наукова думка, 1986.- 287с.
15. Камю А. Миф о Сизифе; Бунтарь.- Минск: ООО "Попури", 2000.- 532с.
16. Клочек Г. Поетика і психологія.- К.: Знання, 1990.- 64с.
17. Гамсун К. Пан // Вибрані твори.- Львів: Літопис, 2000.- 396с.
18. Левидов А.Н. Автор - образ - читатель.- Л.: Издательство ЛГУ, 1977.- 359с.
19. Літературознавчий словник-довідник / за редакцією Гром'яка Р.Т., Коваліка Ю.І. та ін. - К.: ВУ "Академія", 1997.- 741с. Методология анализа литературного произведения / Отв. ред. Ю.Б.Боров.- М.: Наука, 1988.- 348с. Гомбрович В. Щоденник. У 3-х томах. Т.3. 1968-1969.- К.: основи, 1999.- С.43.
20. Ніцше Ф. Так казав Зарастустра; Жадання влади.- К.: Основи, Дніпро, 1993.- 415с.
21. Ніцше Ф. Воля к власти; Посмертные афоризмы: Сборник.- Мн.: ООО "Попури", 1999.- 464с.
22. Огородник І.В., Огородник В.В. Історія філософської душки в Україні. Курс лекцій.- К.: Вища школа: Т-во "Знання", КОО, 1999.- 543с.
23. Панченко В. Енергія пошуку.- К.: Радянський письменник, 1983.- 66с.
24. Панченко В. Творчість В.Винниченка. 1902-1920рр. та художні течії. // СІЧ, 2000.- № 7.- С.9.
25. Панченко В. рання проза Винниченка. (1902 - 1907рр.) Ст.2 // Дивослово, 1995.- № 4, С.5-9.
26. Сартр Ж.-П. Слова / Сартр Ж.-П. Нудота. Мур. Слова.- К.: Основи, 1993.- 464с.
27. Скрипник А.П. Библейский миф о грехопадении и проблема происходжения нравственности зла. / Этическая мысль: Науч. публицист. чтения. 1991 / общ.ред. А.А. Гусейнова.- М., 1992.- 446с.
28. Фащенко В. Із студій про новелу.- К.: Радянський письменник, 1971.- С.3-66.
29. Фащенко В. Новела і новелісти.- К.: Радянський письменник, 1968.- С.3-29.
30. Шпенглер О. Закат Європи: Очерки морфологии мировой истории. Т.2. Всемирноисторические перспективы.- Мн.: ООО "Попури", 1999.- 720с.
31. Щербата О. Зовнішність героїв В.Винниченка як вияв їхньої духовності // Українська мова і література в школі, 2000.- № 3.- С.78.
[*] Виноска: Панченко В. Енергія пошуку.- К.: Радянський письменник, 1983.- 66с.
[†] Винниченко Володимир. Контрасти /Винниченко Володимир. Краса і сила.- К.: Дніпро, 1989.- с.43.
[‡] Фащенко В. Із студій про новелу.- К.: Радянський письменник, 1978.- 66с.
* Фащенко В. Новела і новелісти.- К.: Радянський письменник, 1968.- 25с.
[§] Фащенко В. Із студій про новелу.- К.: Радянський письменник, 1971.- 84с.
[**] Бодрийяр Ж. Символический обмен и смерть.- М., 2000,- С.269.
[††] Щербата О. Зовнішність героїв В.Винниченка як вияв їхньої духовності. // Укр.м. і літ. в школі, 2000.- § 3.- С.78.
[‡‡] Погорілий С. Деякі особливості поетики Винниченка // Дивослово, 1995р.- § 9.- С.14.