Суб'єктивна сторона злочину включає в себе дві обов'язкові ознаки: вину і мету. Вина виражається в прямому умислі, при якому свідомістю винного охоплюються як приналежність потерпілого до числа представників іноземної держави або міжнародної організації, так і характер скоєних проти нього насильницьких дій. Метою застосування насильства є провокація міжнародних ускладнень або війни. До міжнародних ускладнень можуть бути віднесені: розрив дипломатичних відносин, введення економічних санкцій проти країни, виключення країни з міжнародних організацій і т.п. За відсутності спеціальної мети насильство по відношенню до представника іноземної держави або міжнародної організації кваліфікується як відповідний злочин проти особистості. [21, c. 352]
Напад на заклади, які користуються міжнародним захистом закріплений кримінальним законодавством всіх держав. Безпосереднім об'єктом злочину є мир, якщо винний має на меті спровокувати війну, або мирне співіснування держав, якщо метою є провокація міжнародних ускладнень.
Предметом злочину є службові або житлові приміщення, а також транспортні засоби установ, що користуються міжнародним захистом. Установи, про які йде мова при кваліфікації даного злочину, перераховані в різних міжнародних правових актах.
Об'єктивна сторона складу злочину утворюється вчиненням активних дій, які визначені як напад і спрямовані на насильницьке захоплення відповідних приміщень або транспортних засобів. Напад може бути скоєно як на будівлю або комплекс будівель, так і на окремі приміщення будівель, супроводжуватися вторгненням (проникнення всередину) і не супроводжуватися вторгненням у приміщення або транспортні засоби (блокування). Загальна тривалість нападу не має значення для кваліфікації.
Напад може супроводжуватися насильством над особами, що знаходяться в приміщеннях або транспортних засобах. У цьому випадку питання про кваліфікацію дій винного залежить від того, хто є потерпілим і яке до нього застосовано насильство. Якщо потерпілим є представник іноземної держави або міжнародної організації, то незалежно від тяжкості насильства відповідальність додатково настає за терористичний акт проти представника іноземної держави. Коли ж потерпілими виявляються інші особи, то застосування до них насильства, не більш небезпечного, ніж менш тяжкі тілесні ушкодження, охоплюється іншими складами цього злочину.
Злочин вважається закінченим з моменту нападу безвідносно до того, чи вдалося винним здійснити захоплення і встановити контроль над приміщенням або транспортним засобом (формальний склад). Не впливає на відповідальність винного і досягнення чи недосягнення мети цього злочину. Місце вчинення злочину не є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу даного злочину.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і метою провокації міжнародних ускладнень або війни.
Суб'єкт злочину загальний, відповідальності підлягають особи, які досягли на час вчинення злочину шістнадцятирічного віку.
Кваліфікований склад злочину, передбачає здійснення аналогічного дії, але вже призвело з необережності смерть людини або заподіяння йому тяжкого тілесного ушкодження або сполученого з умисним знищенням майна або важливих документів.
Заподіяння смерті з необережності може бути результатом нетяжкий фізичного насильства, або наслідком пошкодження або знищення майна. Суб'єктивна сторона в цьому випадку характеризується складною виною, а злочин в цілому буде визнаний умисним.
Умисне знищення майна або важливих документів у процесі нападу може бути здійснено будь-яким способом (механічне пошкодження, підпал і т.п.). Розмір матеріальних збитків не впливає на кваліфікацію і враховується лише при визначенні міри відповідальності. Якщо винні мали намір здійснити напад з умисним знищенням майна або важливих документів, але проти своєї волі не змогли здійснити їх знищення, то відповідальність повинна наставати за замах на напад, поєднане з умисним знищенням майна або важливих документів. [16, 864]
3. Злочини, які посягають на регламентовані міжнародним правом засоби і методи ведення війни в державах-учасницях СНД
Порушення законів та звичаїв війни закріплено в кримінальному законодавстві всіх держав-учасниць СНД. Міжнародно-правовими джерелами даного злочину є Гаазькі конвенції 1899 і 1907 років, Женевські конвенції про захист жертв війни 1949 р. і Додаткових протоколах І та II до них 1977 p., Санкт-Петербурзька декларації про відміну застосування вибухових і запалювальних куль 1868 p., Женевський протокол про заборону застосування на війні задушливих, отруйних та інших газів і рідин та бактеріологічних засобів 1925 p., Конвенції про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї 1981 р. та інші документи. [15, c. 833]
Безпосереднім є регламентовані міжнародним правом засоби і методи ведення війни. Додатковим об’єктом даного злочину є залежно від форми злочину життя та здоров'я особи, власність.
З об'єктивної сторони злочин характеризується переважно діями, в окремих випадках закони і звичаї війни можуть порушуватися шляхом бездіяльності. Формами цього злочину є:
1) жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, тобто: завдання смерті чи поранення ворога, який здався в полон, використання, щодо цивільного населення та військовополонених тортур, мордування, піддавання їх медичним та науковим дослідам. При цьому військовополонений – це особа, яка перебуває у складі збройних сил, ополчення, та ін.. військових загонах і була захоплена у полон ворогом, а цивільне населення – це всі люди, що не входять до складу збройних сил та інших військових загонів;
2) вигнання цивільного населення для примусових робіт – це такі, під час яких цивільне населення без його добровільної згоди примушується брати участь у військових операціях, роботи, які виконуються за межами окупованої території, де знаходиться це населення, які не оплачуються чи оплачуються несправедливо, які явно не відповідають фізичним чи інтелектуальним здатностям працівників, до яких залучаються особи, що не досягли 18-річного віку, а так само роботи, пов'язані з мобілізацією працівників в організацію, що має військовий чи напіввійськовий характер, крім дій прямо дозволяються Конвенцією про захист цивільних осіб під час війни. До примусових не належать також роботи, виконання яких звичайно вимагається під час ув'язнення, призначеного відповідно до встановленої законом процедури, а також інші роботи, перелічені у ст. 4 Європейської конвенції з прав людини;
3) розграбування національних цінностей на окупованій території. Міжнародні акти прямо забороняють захоплювати власність ворога, крім випадків воєнної необхідності, віддавати на пограбування міста і місцевості, розграбовувати громадську чи приватну власність;
4) застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, тобто застосування певних вдів зброї (нейтронної зброї, лазерної збої, що осліплює, зброї, що ранить осколками, які не можна виявити тощо), використання зброї штучно викликаних явищ природи (землетрусів, цунамі тощо), використання присутності чи пересування цивільного населення для захисту певних пунктів чи районів від військових дій, або використання голоду серед цивільного населення, оголошення про те, що нікому не буде дано пощади, бомбардування незахищених сіл, міст, осель, будівель тощо, піддавання нападу об’єктів, які необхідні для виживання цивільного населення. Проте порушення законів і звичаїв війни, як застосування забороненої зброї масового знищення, кваліфікується за іншою складом і статтею;
5) віддання наказу про вчинення таких дій під ним слід розуміти пряму, обов'язкову для виконання вимогу начальника про вчинення підлеглими певних дій по службі, відповідно до яких вони повинні жорстоко поводитися з військовополоненими або цивільним населенням, виганяти цивільне населення для примусових робіт, розграбовувати національні цінності на окупованій території, застосовувати засоби ведення війни, заборонені міжнародним правом, вчиняти інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами;
6) інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана державою;
Склад злочину є формальним і не може настати відповідальність за порушення звичаю війни, який не отримав юридичного закріплення у відповідному міжнародному договорі. [16, c. 872-874]
Суб'єкт злочину загальний, особа, що досягла 16 років. В шостій формі спеціальний: ним є службова особа, яка за своїми повноваженнями може віддавати накази, які стосуються права війни. Накази про ті чи інші порушення законів та звичаїв війни можуть віддаватися не тільки військовим, а й політичним керівництвом країни. Але висновками Нюрнберзького, Токійського і Гаазького трибуналів підтверджено, що провідну роль під час війни чи збройного конфлікту відіграють саме представники військового командування. Це пояснюється централізацією керівництва, єдиноначальністю та військовою дисципліною.
У разі віддання військовою службовою особою наказу про порушення законів та звичаїв війни, вчиненого в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, її дії слід кваліфікувати як перевищення службових повноважень, а якщо такі дії були поєднані з умисним вбивством – додатково, як віддання злочинного наказу поєднане з умисним вбивством.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Психічне ставлення до умисного вбивства також характеризується прямим умислом.[19, c. 899-900]
Ще одним злочином, який посягає на встановлені закони та звичаї війни є найманство. Міжнародно-правовими джерелами даного злочину є: додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), Міжнародна конвенція про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців 1989 р. (не є чинною, оскільки ратифікована лише сімома державами замість необхідних двадцяти двох). Цей злочин закріплений в кримінальному законодавстві усіх державах-учасницях СНД.