Під час формування прийдеться користуватися пофарбованим гіпсовим розчином. Для цього знадобиться синька - порошок ультрамарину. Можна застосовувати й іншу (не анілінову) терту суху фарбу, наприклад охру або мумію.
Пінка знадобиться як арматура в гіпсі - для міцності і легкості відливу. Пучки пінки розщеплюють на більш дрібні (приблизно на палець товщиною), ріжуть на шматки довжиною 15 см, заготовлюючи кружки, плоскі тампони діаметром 20-25 см. Пінку можна замінити волокнами мотузки. Використовують і клаптики, якщо її волокна досить довгі і міцні. Застосовують також мішковину, марлю, прибережника й ін.
Глиняні смужки потрібні для обкладки навколо скульптурної моделі і створення необхідних бордюрів, а також для окремих розмежувань. Смужки роблять з добре промнутої глини. Попередньо заготовивши глиняний прямокутний брус, ріжуть його тонким дротом або струною на смужки потрібного розміру.
2.3 Робота над моделлю у пластиліні
Створивши у своїй уяві образ і добре його промалювавши в ескізах, можна приступати до роботи над етюдом у пластиліні. Попереду кропітка робота. На цьому етапі не має виникати жодних запитань. Відсутня розмитість думок, о характерно для ескізів. Нарешті, пора звернути увагу н гармонію загальних форм і деталей роботи.
Для того, щоби перейти до роботи, потрібна дошка відповідного розміру, яка й буде основою для майбутнього рельєфу. Оскільки розмір рельєфу досить великий, відповідно й маса пластиліну, що піде на нього буде чималою. Щоб утримати її на площині дошки в майже вертикальному положенні і уникнути сповзання, на дошку треба набити дерев’яні планки в тих місцях, де рельєф буде найвищим.
Тепер можна набирати плінт, тобто фон для рельєфу. На пластилінову поверхню гострим кінцем стеку наносимо загальний контур моделі, знайдений в ескізах, причому спрямовуємо свої зусилля так само, як у малюнку, на те, щоби цей контур не пасивно повторював обриси моделі, а був результатом побудови її форм як у круглій скульптурі.
При цьому не треба забувати відходити від свого станка, щоби перевірити на відстані цільність та злагодженість, схожість, виразність та анатомічну правильність виконуваного малюнку.
Після уважної перевірки малюнку приступимо до накладання рельєфу. Найдоцільніше починати накладання пластиліну з найближчої до працюючого точки натури. Накладаючи пластилін для заповнення найвищої частини барельєфу, ми таким чином визначаємо міру найбільшої його висоти, яку ми не повинні порушувати у процесі роботи.
Коли модель з пластиліну вже доведена до того стану, що добре читається анатомія з витриманим рельєфним скороченням, її можна „одягнути в одежу” - проробити складки тканин.
Під час усієї роботи, від самого початку і до кінця не можна забувати про загальну композицію, визначену темою, потрібно проробити всі деталі композиції. Пересвідчившись у тому, що все розташовано гармонійно, як та кажуть „не додати, не відняти”, можна переходити до форм модель.
2.4 Зняття форм
Як ми вже знаємо, першим матеріалом для скульптурних робіт є глина. Висихаючи, глина не тільки зменшується в об’ємі, але змінюється і надана їй форма, адже зсихання глини йде нерівномірно. Тому скульптори мусили знайти й використати такий матеріал, який міг би легко і точно зафіксувати форму і зберегти її у незмінному стані. Таким матеріалом став гіпс.
Гіпс має бути обов’язково дрібно помелений, мати властивість більш-менш повільно „схоплюватись” і мати максимальну сухість.
Перед початком формування модель з глини легко обприскують чистою холодною водою з пензля чи зі спринцівки, щоби глина не вбирала в себе рідкий розчин гіпсу. Після цього готують гіпсовий розчин. В дерев’яний ківш, пластмасовий таз або відро, наповнені на дві третини водою, повільно насипають гіпс, щоби він поступово утворював конус, який своєю вершиною виступав би з води.
Формувальною лопаткою розмішують гіпс у воді до одержання рівномірно насиченого розчину, яким і укривають з лопатки глиняну модель. Таку котрформу називають чорновою. Для того, щоб легше відрізнити гіпс контр форми від гіпсу відлитої моделі, воду, в якій розводиться гіпс трішки підфарбовують водяною фарбою – вохрою, чи умброю, чорнилом або тушшю.
При формуванні рельєфу модель зразу „оприскують” всю разом рідким шаром гіпсу; чим більша величина моделі, тим товстіше має бути шар гіпсу. Для одержання повної товщини гіпсової форми після першого оплеску потрібно ще два заливання гіпсом, що необхідно для того, щоб форму можна було не боячись зняти з глиняної моделі. При доброякісному гіпсі форму можна зняти через невеликий проміжок часу, не більше ніж через півгодини.
2.5 Формування роботи в гіпсі
Після зняття чорнової форми, її за допомогою пензлика промивають холодною водою до повного очищення її від глини, що пристала, та, давши їй трішки підсохнути, змащують попередньо підготовленою змазкою. Остання готується наступним чином. Розплавляють стеарин у залізні посудині на несильному вогні, після того, знявши посудину з вогню вливають до неї гасу у кількості, яка вдвічі або втричі перевищує стеарин, і ретельно розмішують, у результаті чого утворюється напіврідка суміш.
Після цього розводять необхідну кількість гіпсу й заливають ним форму, не допускаючи утворення повітряних кульок, які перешкоджали б рівномірному покриттю гіпсу усіх закрутів і западин форми.
Після першого покриття до свіжого гіпсу приставляють заготовлений залізний каркас і, як то кажуть, „приморожують” каркас до моделі. Наявність каркасу дуже важлива. Оскільки робота велика за формою, при необережному транспортуванні вона може поламатись. Щоб уникнути цього виготовляється каркас. Також велику роль відіграватиме каркас при вмонтуванні роботи. При його виготовленні на задню зовнішню форму майбутньої роботи виводять кріпильні елементи.
Каркас складається з грубого дроту що змотується, або металевого прута (арматури). Перед тим, як встановити каркас у форму, де вже зроблений перший оплеск, його покривають лаком, щоби уникнути іржі, яка потім переходить на гіпсову відливку і псує гіпсову модель.
Тільки після того, як каркас встановлено, форма заливається до кінця. Давши затвердіти залитому у форму гіпсу, переходять до сколювання так званої чорнової форми, що покриває гіпсовий оригінал. Сколювання здійснюється напівгострими стамесками відповідної ширини й дерев’яним молотком; роблять це обережно, щоби не пошкодити звільнену модель і очищують її від дрібних залишків чорнової форми. В разі якихось подряпин до або незначних відколів їх обережно „заправляють” напіврідким гіпсом, спеціально для цього розведеним. Невелика підчистка відповідним, ледь зігнутим інструментом – і гіпсова модель з глиняного оригіналу постає перед вашими очима в майже закінченому вигляді.
На сам кінець стамескою потрібно вирізати текст вислову і свій підпис. Ось нарешті робота дійсно закінчена.
2.6 Фарбування і патинування роботи
Кожен знає, що сумлінно закінчена скульптура, виконана і представлена у глині, створює сприятливе враження. Але кожен у подальшому переконується, що скульптура, відформована у гіпсі, багато втрачає, робиться сухіше, позбавляється життєвої привабливості, яка була в най присутня. Ніби то хтось її спростив при формуванні, вбив у ній живий зміст, ніби знекровив роботу.
На жаль, це не випадкове, а закономірне явище. Така властивість гіпсу. Причина полягає у тому, що гіпс не відбиває, а поглинає промені світла, що падають на нього. Тому всі ударні частини твору, наголошені у глині, стають при переведенні у гіпс рядовими, звичайними, середніми, а через це й робота в цілому втрачає свою яскравість, робиться якоюсь рівною, без наголошення тих деталей, які, за замислом скульптора, мали особливо сильно „звучати”.
Для того, щоб уникнути цього мертвущого фактору, скульптори застосовують тонування та патинування гіпсової моделі.
Найпростіший спосіб тонування гіпсу без застосування якихось барвників полягає в наступному. Невеликий шматочок м’якої ліпної глини кладуть у банку, небагато розводять водою і потім за допомогою щетинистого пензля укривають цією глиною гіпсову модель. Гіпс має бути добре просушений, тоді можна одержати більш стійкий загальний тон. Після цього глину осипають тальком, користуючись користуючись простою ватою або м’яким пензлем, а потім протирають ганчіркою виступаючі місця, щоби вони більше блищали. В такий спосіб можна досягти досить доброякісної імітації полірованого каменю, а дешевизна і простота цього способу робить його доступним для всіх.
Один із найпростіших способів патинування гіпсу під бронзу полягає в наступному. Гіпсову скульптуру натирають шелачним спиртовим лаком, змішаним з дрібно стовченим графітним порошком. Потім по підсохлому лаку за допомогою щітки гіпс натирають графітом. Після цього скульптуру ще раз укривають тим самим лаком без графіту, але з домішкою того чи іншого кольорового порошку. Залежно від кольору порошку можна досягти більшої різноманітності в тоні: від старої бронзи з зеленню до темно-зеленої, брунатної з зеленню зовсім темного тону й чистого золотисто-металевого. Найпростіші прийоми імітації гіпсу під слонову кістку (особливо ця імітація удається на невеликих речах – статуетках і рельєфах). Для цього розтоплюють у металевому посуді потрібну кількість воску, а потім обережно доливають скипидару. Ретельним перемішування здобувають однорідний рідкий розчин, до якого за бажанням додають трохи паленої сієни (фарби). Одержану рідкувату суміш рівномірно наносять пензлем на гіпсову скульптуру і потім обмежено втирають змащеною чи просто м’якою ганчіркою. Паленої сієри беруть, за бажанням, більше чи менше, залежно від чого можна одержати світлий чи темний тон слонової кістки.