Насамкінець треба особливо звернути увагу на те, що й формування з глини, і патинування вимагають великої наполегливості, терпіння і уваги; тому, щоби домогтися задовільної техніки, не треба бентежитися першими можливими невдачами і зривами в роботі.
ВИСНОВКИ
Класичний рельєф посідає певною мірою проміжне місце між скульптурою та живописом. За матеріалом і технікою, за значенням для нього дотикального сприйняття рельєф належить скульптурі. Разом з тим він має спорідненість із живописом, оскільки пов’язаний з площиною, зі стінкою, схильний до розповіді, до багатофігурної композиції, до розгортання руху повз глядача. Проте було б помилкою вважати рельєф деякою комбінацією, сумішшю скульптурних та живописних елементі: рельєф не є ні напівзрізаною скульптурою, ані живописом, перевтіленим у реальні тіла. Рельєф являє собою цілком самостійне мистецтво зі своїми принципами та своєю, значною мірою своєрідною концепцією простору.
Для того, щоб ясно уявити собі своєрідність рельєфу, треба подивитися на рельєф збоку. Тоді стає видно, що рельєф – це незвичайний скульптурний об’єм і не живописна площина, а перевтілений, деформований, сплющений об’єм, водночас і реальність і удаваність, деяка уявлювана арена дії, затиснута між двома площинами. Саме відношення до цих двох основних площин і відрізняються головні види, типи, й стилі рельєфу.
На жаль, в наш час більшість скульпторів, через ті чи інші причини, відійшли від оповідальних завдань скульптури та втратили зв’язок з технічними та стилістичними проблемами рельєфу.