Дипломна роботи на тему:
ЗМІСТ
ВСТУП
І. ОСНОВНА ЧАСТИНА:
1.1 Історія портрету
1.2 Рельєф
1.3 Творчий шлях Василя Семеновича Стефаника
ІІ. ТЕХНІЧНА ЧАСТИНА:
2.1 Глина як матеріал скульптури та її замінники:
а) походження глини;
б) пластичність глини;
в) пластичні замінники глини.
2.2 Інструменти і матеріали
2.3 Робота над моделлю в пластиліні
2.4 Зняття форми
2.5 Формування роботи в гіпсі
2.6 Фарбування і патинування роботи
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Скульптура – об’ємно-просторовий вид мистецтва, вона за своєю природою є образотворчою. Скульптор відтворює реальний світ у матеріально відчутних обтяжних формах, що перебувають в оточенні реального простору та освітлення. Головною темою скульптури завжди була людина, через зовнішній дотикальний вигляд якої розкривається її внутрішній повний світ, високі почуття, великі пристрасті, сильні характери, складний психологічний стан. Особливості круглої, обробленої з усіх боків скульптури виявляється в тому, що образ людини може сприйматися з різних точок зору, які породжують нові враження, розкривають модель в її багатогранних аспектах, в силуетах, що безупинно змінюються. Пластична виразність набуває переходів світла і тіні, що міняються залежно від часу дня й стану природи. Таким чином, скульптура ніби вступає в реальне оточення й може бути сприйняте у просторі і часі в усьому своєму різноманітті.
Крім круглої скульптури, існує рельєф, який може бути високим (горельєф), низьким (барельєф) і врізаним. Він володіє трьохмірністю скульптури і одночасно стелиться, як малюнок, по площині. Рельєф дає можливість розкрити теми, пов’язані із зображенням великої кількості людей, їх дій, що відбуваються в пейзажі чи в інтер’єрі.
Мова скульптури зрозуміла народам різних країн і часів. Твори її живуть у віках, вражають і хвилюють людей усіх епох. Минули тисячоліття з того часу, як у місцевості Гізе на межі мертвої пустині давньоєгипетські майстри з цілої скелі вирізьбили величезну статую сфінкса. Багато царств розквітло і загинуло з того часу, як на території Єгипту, сотні поколінь замінили одне одного, змінилося їх життя, але й досі єгиптяни пишають цією скульптурою. Тисячі туристів з різних континентів прагнуть подивитися Нагізехського сфінкса. На фоні неба вимальовується величезний силует лева з головою фараона Хефрена, що правив Єгиптом ще в третьому тисячолітті до нашої ери. Глядача мимоволі охоплює відчуття величі зображеного. І краще ніж будь-коли ми розуміємо, якою могутньою зброєю скористався фараон, щоб утвердити свою владу, переконати народ у своїй величі і божественному походженні.
З плином часу значні скульптурні твори не втрачають свого глибокого змісту, свої дієвої сили навіть тоді, коли зовсім змінюються умови життя людини, її погляди на світ.
Стародавні греки закарбували в своїх скульптурах чудові портрети своїх сучасників: філософів, мудреців, і цим увіковічили їхню пам'ять. Римські скульптори для того, щоб звеличити своїх полководців і імператорів, увіковічували їх у камені лавровими вінками.
Монументальне мистецтво завжди впливало на думки і почуття, викликало відповідні емоції і переживання.
Стародавні греки у своїх легендах передавали своє захоплення мистецтвом скульптури, яке здатне вдихнути життя в мертвий матеріал - глину, камінь, дерево, метал. Сама природа, в якій каміння і дерево іноді набирають таких примхливих форм, що нагадують живі істоти, ніби підказувала людині можливість різьблення з цих матеріалів. І сама назва цього виду мистецтва пішла від латинського слова sculppere, що означає - різьбити, висікати. Природні якості глини навели людей на думку, що із неї можна відтворити те, що здавалося їй важливим у житті, - виліпити людину, тварину. Отже, поряд з деревом, каменем, кісткою, як матеріал для скульптури, почали використовувати й глину. З неї різьбили і ліпили. І тому стародавні греки назвали це мистецтво пластикою (від грецького рlasire – ліплення). Цей термін тепер вживають, як рівнозначний терміну скульптура. У творах скульптури людина втілювала свої думки і почуття, виявляла в них своє розуміння навколишнього світу і, зрештою, усвідомлювала своє місце в ньому. Тому скульптура зайняла чільне місце в житті людського суспільства, набула загальнолюдського значення. Її покликання в тому, щоб увічнювати значні історичні події, уславлювати видатних людей, діяльністю яких може пишатись людство, доносити провідні ідеї свого часу до широких мас.
Скульптура має говорити людям про щось важливе і значне для всіх. При цьому, як у промові, звертанні до багатьох слухачів, мова скульптури має бути гранично чіткою й виразною, піднесеною, здатною відразу оволодіти увагою людей, а, отже, промовистою, лаконічною, змістовною. Саме такі завдання повинен ставити перед собою художник.
Ще одне завдання, яке має ставити художник, працюючи над портретом - це детальне вивчення розвитку портретної пластики від найдавніших часів до сьогодення.
1.1 Історія портрету
Найкращим початком в зображенні людини в історії мистецтв можна назвати період Єгипту. Невід'ємну частину храму і гробниць являють статуї фараонів. Виконані в рамках чітких канонів. Люди зображались в однакових, спокійних, нерухомих позах, ніби застигли навіки. Не дивлячись на те, що канони обмежували пози портретів, майстри зуміли в них внести життя. Часто в гробницях зустрічаються сімейні портрети (Рахотепа і його дружини Нофрет перша пол. З тис. до н. е.). Портрети фараонів, стоячих в середині гробниць і храмів, вражають життєвою силою, сповнені могутністю, строгістю і розуму. Пози їх канонічні. Ліва нога виставлена вперед, ніби вони здійснюють свій перший крок в вічність. Сидячі статуї, побудовані за принципом симетрії і рівноваги, наповнені внутрішньої напруги (фараон Хефрен перша пол.З тис. до н. е.).
В період Грецької Класики скульптури охарактеризовувались реалістичністю. Основна тема робіт - міфи. На відміну від Єгипетського періоду, греки володіють пластикою тіл і драперій, заявляється більш виражений настрій (Поліклет „Доріфор" сер. 5 ст. до н. е., Лєохар „Аполон Бельведерський" біля 340 р. до н. е., Пракситель „Гермес з Діонісом" біля 330 р. до н. е.).
Рим, на відміну від Єгипту І Греції, в жанрі портрету зробив великий крок вперед. Портрет як самостійний жанр прослідковується з 1 ст. до н. е. В Римі виникло нове розуміння цього жанру. Римські художники детально вивчали обличчя конкретної людини з її неповторимими рисами. В портретному жанрі найбільш яскраво проявляється побутовий реалізм, гостра спостережливість, історична чуттєвість римлян і їхнє вміння узагальнити в ясній і стислій формі. Люди, зображенні в портретах, стримані, серйозні, в обличчях відображене життя думок і пристрастей (портрет Каракали біля 211-217рр. н. е., Люція Цецілія Юкунда друга пол. 1 ст. н. е., портрет сіріянки друга пол. 2 ст. н. е.).
З готичним зодчеством нерозривно пов'язаний розвиток пластики, їй належало перше місце в образотворчому мистецтві того часу. Вона підсилювала емоційність і яскравість готичної скульптури. Готична скульптура - органічна частина архітектури собору. Вона включається в архітектурну конструкцію, входить в склад функціональних елементів побудови.
Скульптура в епоху середньовіччя в стані повної залежності від архітектури, в епоху Відродження знову набирає самостійного значення. Як рівноправний компонент вона входить в архітектурні ансамблі на основі співдружності, але не підлягає їй. Звільняючись від тісних критеріїв релігійно-мистецького сенсу, вона звертається до життя, до проблем дійсності людини. Поряд з образами, які збереглися ще з християнської міфології і античності, об'єктом зображення скульпторів є тепер і живі люди, герої сучасності. Розвиток отримує жанр портрета, створюються кінні статуї, які прикрашали площі міст. Значно змінюється і характер рельєфа, образні можливості якого розширились в зв'язку з використанням живописного прийому перспективи, і нових матеріалів, а саме поліхромної кераміки. Майстри, які творили в той час, - Донателло (біля1386-1466 рр.); „Давид", кінна статуя „Гаттамелати", Верроккьо: яскравимпредставником тої епохи був Мікеланджело (1475-1564 рр.)„Давид", „Гробниці Джуліано і Лоренцо Медічі", „Брут".
В XX ст. реалістичне мистецтво втрачає свій сенс, в монументальних пам'ятниках, розрахованих на масове зацікавлення, реалістичний метод залишився до другої світової війни. Великий перелом реалістичної пластики XIX ст. належить Франції, де в не офіціальній академічній традиції звучання скульптури набирає глибину думки, динаміку, відображення стрімкого ритму сучасного життя. Великими майстрами 1880-х рр., були Роден, Бурдель, Майоль, Деспіо, які поклали новий етап в розвитку французької скульптури XX ст., затвердивши в ній нове уявлення особистості, наділеної могутнім інтелектом, здатної до активної, перетворюючої світ діяльності.
Сучасний стан скульптури набув великих змін, ідеї вимагають узагальнення форм, сам матеріал стає надзвичайно різноманітним.
1.2 Рельєф
Класичний рельєф посідає певною мірою проміжне місце між скульптурою і живописом. За матеріалом і технікою, за значенням для нього дотикального сприйняття рельєф належить скульптурі. Разом з тим він має спорідненість із живописом, оскільки пов’язаний із площиною, зі стіною, схильний до розповіді, до багатофігурної композиції, до розгортання руху повз глядача. Проте було б помилкою вважати рельєф деякою комбінацією, сумішшю скульптурних та живописних елементів: рельєф не є ні напівзрізаною скульптурою, ані живописом, перевтіленим у реальні тіла. Рельєф являє собою цілком самостійне мистецтво зі своїми принципами та своєю, значною мірою своєрідною концепцією простору.