Трагедія Есхіла “ Прометей закутий “( 470 р. до н. е. ) є одним з найвідоміших і не забутих до нашого часу творів драматичної поезії еллінсьої епохи. Відомо, що ця трагедія входила до трилогії. Власне, трагедія “ Прометей закутий “ – це ще не драма в сучасному розумінні, а радше, цілісний епізод героїчної легенди, дещо статичної та декламаційної, розробленої у високому стилі. Драматичній дії відведено тут дуже скромну роль. Драматургія Есхіла ще міцно пов’язана , з одного боку, з гомерівською епічною поезією, з іншого- із традиціями хорової лірики.
Дія знаменитої трагедії відбувається в Скіфії, де прикутий до скелі Прометей страждає через свою безкорисливу любов до людей. Титан виступив на захист людей, яких бог- громовержець Зевс, заволодівши усім світом, прирік на тваринне існування. Люди блукали у темряві “ціле життя без просвіту “ , нічого не знаючи ні про себе, ні про світ довкола. Прометей викрав для них з Олімпу вогонь, показав, де сходить і заходить сонце, винайшов науку чисел і відкрив таємницю письма, приручив диких тварин, запріг коней у колісниці і пустив солоним морем вітрильні човни. Він знайшов для людей цілющі трави і навчив їх медицини. Із надр землі Прометей видобув цінні метали і навчив людей їх обробляти.
А коротко сказати, то довідайтесь:
Від Прометея- всі в людей умілості.
Гордо каже про себе титан. Проте найголовніше те, що Прометей подарував людям надію, збудив у них дух боротьби, дав їм владу над природою.Дари Прометея людям символізують початок цивілізації, яка, з погляду автора, була б неможлива без потягу до творчості та волелюбності. Тому Прометей Есхіла – бунтар і мислитель, який понад усе ставить силу розуму.
Титан Прометей мав чарівну здатність передбачення і знав, яка кара чекатиме на нього, якщо він наважиться піти наперекір волі володаря Олімпу.
“ … Усе це добре наперед я знав. Свідомий гріх, свідомий, не зрікаюсь…”- заявляє Прометей. Хор, співчуваючи йому, сподівається, що титан все ж таки звіниться від кайданів, а тоді й “ перед Зевсом міццю не поступиться “. Але Прометеєві відомо інше:
Всевладна Доля вирок не такий дала.
Ще безліч муки й катувань ще тисячі
Я перетерплю, поки з пут цих визволюсь:
Безсила вмілість перед Неминучістю.
Есхілів Прометей втілює розум і силу духу, велич подвигу в ім’я щастя людей.
Поет часто застосовує прийом трагічного мовчання. Коли Гефест, Влада і Сила пішли, Прометей, лишившися на самоті, звертається до природи. Швидкокрилі вітри, незліченні морські хвилі, всевидюще сонце і прамати Земля будуть свідаками його страждань. Провидець Прометей передбачив свої муки, він не кається.
В шумуванні шаленім хвилі морськи
Хай сплетуться з шляхами небесних світил.
В вировому коловертні долі нехай
Закинуть в Тартара чорну глибінь
Моє знесилене тіло- на смерть
Ніколи мене не вбити!
Громадянський смисл трагедії легко доступний для сучасного читача. Прометей дарує людям небесний вогонь, чим допомагає їм подолати дикість і побудувати культуру. Він мужньо терпить від Зевса жорстоке покарання: його, прикутого до скелі, терзає орел. Прометей мовчить, тоді Зевс у нестримному гніві обрушує скелю з титаном в підземне царство.
Людям я рятунок дав,
Щоб їм, розбитим громами Кроніона,
На чорне дно Аїда не спускатися.
За це ось муки зазнаю такої я,
Що й глянуть страшно, а не то, що стерпіти.
Почуття і поведінка Прометея відповідали образу ідеального громадянина. Він жертвує собою заради суспільної користі і мужньо терпить муки.
Щоправда, Есхіл не зміг створити драму гострих конфліктів та динамічної дії, психологічного розкриття живих і багатогранних характерів; його мова була часом “затемнена” й метафорично ускладнена. Проте, незважаючи на це, його творчість підготувала грунт для класичної трагедії майбутнього.
Серед трагедій Есхіла, які дійшли до нас, найбільший інтерес становлять також “Перси” та трилогія “Орестея”.
П’єса Есхіла “Перси” ( 472 р. до н.е.) – його єдина драма, створена на історичному, а не на міфологічному матеріалі. В ній ідеться про події, в яких поет брав особисту участь, - про греко-перську війну. П’єса має незвичну форму. По суті, це голосіння персів з приводу своєї поразки. Основне місце у трагедії все ще належить хорові. Події відбуваються в основному на площі перед палацом Ксеркса у тодішній перській столиці Сузах. До сумліних передчуттів хору долучається сон цариці Атосси- матері Ксеркса, де у прозорих символах пророкується тяжка поразка перського війська. І, дійсно, після всіх цих призвісток з’являється реальний вісник, який і повідомляє про поразку персів при Саламіні. В останній сцені з’являється сам Ксеркс, і тут розпочинається спільний плач царя з хором, що супроводжується бурхливими рухами й схвильованими танцями.
Трагедія “ Перси “, яка постала з ритуального плачу над померлими і є з усіх п’єс Есхіла найбільш архаїчною за формою, прислужилася в нові часи багатьом митцям.
Твори Есхіла справили могутній вплив на європейську драматургію. Есхілів Прометей став символом борця проти гнобителів, що жертвує собою заради щастя народу.
На відміну від трагедії “ Прометей закутий “, дещо статичної й декламаційної, дія в трилогії Есхіла “Орестея” розвивається динамічніше. За основу сюжету “Орестеї“ ( 458 р. до н. е. ) взято добре відомі міфи про Троянську війну. Стародавні міфи набувають в Есхіла політичного звучання. “Орестея“ – складний за філософською та естетичною проблематикою твір. В “Орестеї“ кількість акторів зростає, з’являється власне дія. “Орестея“ пройнята людяністю, насичена роздумами про взаємозв’язок подій, війну і мир, злочин і покарання, про те, що таке справедливість, що є закон, а що – беззаконня. Ми поринаємо у світ ідей, які хвилюють людство понині.
Такий же біль, гість лихий, ввірвавсь у Дім.
Така печаль, - може й лиховісніша,-
В усіх домах еллінських,
Що мужів - за море шлють.
Нема кутка, де журба день при дні
Серця б не з’їдала:
Виряджаєм опору
Дому - рідного мужа -
Зустрічаєм - печаль свою:
Жменьку пороху в урні.
Есхіл один із перших у світовій літературі висловив в “Орестеї“ думку, що правда живе в курних хатах і тікає із золотих палаців. Ніякими статками не відкупитися, коли топчешь ногами святу правду, - ці слова хору містять не тільки моральний, а й соціальний заряд. Хор не радіє так довго очікуваній перемозі. Люди згадують, якою ціною заплатили за неї.
Щастя скромне б я вибрав, -
Щоб ні міст руйнувати,
Ні в полоні ярмо тягти
Під бичем я не мусив.
“Батько трагедії” Есхіл тяжіє до епічного стилю. Його герої – величні й монументальні. Урочиста й піднесена мова трагедій Есхіла пересипана афоризмами, які стали крилатими виразами.
Стиль Есхіла має багато спільного з сучасним йому образотворчим мистецтвом V ст. до н.е. Моральні ідеали епохи скульптори й поети втілюють в образах героїв стародавніх міфів. Есхіл звертався до міфів, а писав твори злободенні, що не загубили свого значення й дотепер. Есхіл увійшов до світової літератури як поборник розуму й свободи.
Софокл - великий мораліст “золотого віку Перікла”
Другий великий класик античної драми, Софокл (496-406 р. до н.е.) вступив на літературне поприще у період найвищого розквіту афінської рабовласницької демократії й був водночас свідком початку її кризи. В юності Софокл став свідком блискучих перемог греків над персами, і якщо “ батько трагедії “ Есхіл був безпосереднім учасником славних походів і воєнних успіхів еллінів, то Софокл їх прославляв. Коли в Афінах святкували перемогу над перським флотом у битві біля острова Саламін, шістнадцятирічний Софокл заспівував у хорі хлопчиків, вшановуючи героїв- переможців. Вихований в атмосфері патріотичного піднесення, яким була охоплена Еллада, Софокл через усе життя проніс палку любов до батьківщини і пишався тим, що його рідне місто Афіни об’єднало греків у боротьбі проти ворогів. Добу, за якої жив Софокл , називають “ золотим віком Перікла “.То був період найвищого розквиту афінської рабовласницької демократії. Софокл був другом Перікла, відомого політичного діяча Афін, і сам обіймав відповідальні державні посади, зокрема був одним із десяти стратегів, скарбником Афінського морського союзу. Про причетність Софокла до державних справ збереглося свідчення його сучасника, поета Іона з Хіоса, який повідомляє, що у 411 році до н. е., після антидемократичного заколоту, драматург брав активну участь у перегляді афінської конституції.
Авторитет, політична й економічна могутність Афін після перемоги в греко-перській війні швидко зростали. Проте “золотий вік Перікла” закінчився ще за життя Софокла, він став свідком занепаду афінської демократії. Колись могутні Афіни зазнали низки жахливих поразок у братовбивчій Пелопоннеській війні. Голод і чума довершили лихо. Під тиском цих обставин падіння Перікла стало неминучим.
Міфологічний світогляд, навіть у добу Софокла, ще мав чинність закону. Коли в Афінах спалахнула епідемія чуми, а військо афінян зазнало нищівної поразки, Перікла, який до того був улюбленцем народу, звинуватили в тому, що його рід не догодив богам і за це вони наслали лихо на квітучі Афіни. Він був усунутий від влади і невдозі помер від чуми, що лютувала в Афінах.