Дворник вора колотит – попался!
Гонят стадо гусей на убой;
Где-то в верхнем этаже раздался
Выстрел – кто-то покончил с собой…
Анафора, алітерація, гармонія голосних, анапест з поверхсхемним зайвим наголосом керують прозовим матеріалом, передають катастрофічність світовідчуття ліричного оповідача. Сам факт порушення метричного малюнку, додавання або втрата наголосу часто свідчать про спрямованість вірша до прози. У даному вірші перевтілений анапест підкреслює трагізм того, що відбувається, і у той же час створює відчуття вільно-прозової розповіді про це.
У ліриці Некрасова виникає підтекст, якого письменнику не вистачало у неліричній раціональній прозі і який був необхідним для цього митця як миттєва відповідна реакція тексту.
Одним із найважливіших для некрасівської лірики є питання про суб’єктну організацію, яка відрізняється використанням великої кількості форм: власне автор, автор-оповідач, ліричний герой, рольовий герой. Роман «Тонкий человек, его приключения и наблюдения» залишився незавершеним з багатьох причин, і одна з найбільш суттєвих – відсутність чіткої ієрархії суб’єктів мовлення, що не дозволяло створити струнку систему оповіді, не забезпечило взаємопроникнення її рівнів. Інша справа у поезії. Некрасов, носій сильного ліричного світовідчуття, зміг вмістити голоси героїв своїх віршів до сфери свідомості автора, що створило небачено складну, багатоголосу поетичну систему. Авторську оцінку неоднозначного ставлення суб’єкта мовлення до зображуваних об’єктів можна спостерігати у віршах «Вор» (1850), «Гробок» (1850) та ін.
Лише у зрілій ліриці некрасівська художня свідомість звернулася до того цілісного сприйняття і зображення світу, в яких поєдналися громадянська пристрасність, народне світовідчуття та інтимна сповідь. Некрасівська раціональна проза не могла збагачувати головну рису творчості цього митця – потребу у стражданні. Однак не можна забувати про те, що письменник, який виправдав лірику і підняв її на новий рівень, не лише починав як прозаїк і написав декілька томів оповідань, повістей, фельєтонів, романів, але і збагатив поезію за допомогою прози, помістивши її у свої вірші.
У даному розділі нами було проаналізовано теми, мотиви та образи культурно-історичного та морально-етичного зрізів у творчості М. Некрасова. Предметом художнього опрацювання у його прозі було багато культурно-історичних явищ, однак наскрізними є лише три з них – тема літературно-журнального життя, світська тема і тема народу. Рух Некрасова до його вершинних творчих досягнень розпочався саме з опанування теми літературно-журнального життя. Обрання героя, введення до тексту творів натяків на обставини сучасного йому літературно-журнального життя і створення персонажів, що нагадують відомих літераторів, літературних та театральних критиків, говорить про свідому установку Некрасова на зображення саме цього прошарку суспільства. Активно поєднується із даною темою у прозі Некрасова і мотив письменництва, змістом якого є усвідомлення літературної діяльності як такої, що рівноцінна службі на державному місці.
Представники світського життя у прозі Некрасова протиставлені простій людині і змальовані сатирично. Письменник зображує згубність їх бездіяльності, негативний вплив грошей на їх сімейне життя та виховання дітей.
Тема народу у спадщині Некрасова є основною. Розробляючи тему народу на протязі усього творчого шляху, письменник вперше звертається до неї у романі «Жизнь и похождения Тихона Тростникова», що став творчою лабораторією, у якій розроблялися теми і образи, що отримали розвиток у інших творах.
У освоєнні Некрасовим проблем морально-етичного зрізу визначається його близькість до одних і тих самих людських історій, а його симпатії залишаються за своєю сутністю глибоко демократичними. Постійно звертаючись до теми смерті у своїх творах, Некрасов, з одного боку, наслідує народнопоетичні традиції, з іншого – у прозових творах окреслилася прихильність автора до принципів натуральної школи, що досліджувала визначену сторону людського життя, зрікалася естетизму та слідувала принципу максимально правдивого зображення дійсності.
До морально-етичного зрізу належать також тема грошей та поєднаний з нею мотив гри, а також тема особистого щастя і мотив сирітства.
Визначення культурно-історичних та морально-етичних сталих дозволяє окреслити місце художньої прози у творчій спадщині Некрасова і показати, що вона не була чимось другорядним, малохудожнім, написаним поспіхом чи за необхідністю. Починаючи творчий шлях зі створення прозових творів, автор знаходив свої майбутні теми, розробляв образи та мотиви, що увійшли до його поезії та склали його славу як поета. Деякі аспекти такого міжродового функціонування наскрізних тем та образів у творчості Некрасова розглянуто у третьому параграфі даного розділу.
Висновки
В ході дослідження ми дійшли наступних висновків:
1. Проза М. Некрасова є малодослідженим аспектом творчості письменника. Це обумовлено тим, що написані ним повісті і романи не належали до високохудожніх творів з точки зору літературної критики, яка вважала, що вони посідають другорядні позиції, знаходяться на периферії творчості письменника. Сам Некрасов, як і його сучасники, не мав чітко визначеної позиції щодо своїх прозових творів. Письменник не вважав можливим сприймати їх як художнє досягнення або ж пишатися ними. Читачі ж сприймали його прозу з цікавістю, наголошуючи на захоплюючій інтризі та майстерності у окресленні характерів. Літературна критика прозові пошуки Некрасова сприйняла як невдачу, а у 70‑і рр. ХІХ ст. віднесла їх до масової літератури, спрямованої виключно на розважання читачів.
2. Рання проза Некрасова є, безумовно, явищем вторинним по відношенню до високохудожньої літератури, однак більш детальне її вивчення, що піднімається над рівнем елементарного читацького сприйняття, показало, що вона являє собою унікальний матеріал для дослідження. У результаті аналізу оповідань, повістей та нарисів молодого Некрасова ми дійшли висновку, що їм властиве поєднання елементів поетики класицистичного, романтичного художніх методів; до того ж, у творах прослідковується прагнення до описів, що за своєю специфікою належать до проявів використання методів «натуральної школи».
3. Роман «Жизнь и похождения Тихона Тростникова» також є еклектичним, однак йому властиве єдине начало, що обумовлене постійною авторською увагою до сучасності, її соціальних та моральних проблем. Художній пошук тут формував новий світогляд Некрасова, який вже тяжів до естетики реалізму. Щодо визначення жанрової приналежності даного твору, то, з нашої точки зору, раціональним є віднесення його до жанру авантюрного роману, хоча його фабульна динаміка і є дещо ослабленою. Однак елементи поетики вказаного жанру активно використовуються Некрасовим під час написання «Жизни и похождений Тихона Тростникова».
4. Жанрові особливості прози Некрасова кінця 1840‑х – початку 1850‑х рр. нами було розглянуто на прикладі романів, написаних у співавторстві з А. Я. Панаєвою: «Три страны света» та «Мёртвое озеро». Ці два твори відносимо до масової белетристики. Роман «Три страны света» містить нерівноцінні у художньому відношенні частини. Це роман-фельєтон, що імітує велику епічну форму та характеризується різноманітним тематичним матеріалом. «Мёртвое озеро», хоча і вважається одним із найслабших творів Некрасова, однак є вагомим у процесі дослідження еволюції письменника. Тут, зокрема, по-новому співвідносяться жанрові компоненти Романа і оповідання, з’являються нові варіанти поєднання рис поетики романтизму, «натуральної школи» та наївного реалізму.
5. До культурно-історичних сталих художньої прози Некрасова належать: теми літературного життя та народу, мотив письменництва, образи письменників та людей з народу. Тема літературного життя та пов’язані з нею мотиви та образи найбільш яскраво представлені у другій частині роману «Жизнь и похождения Тихона Тростникова» - «Похождения русского Жилблаза», оскільки саме образ Тростникова відображає зміни, що відбулися у особистості письменника. Цей же роман, де Некрасов вперше звертається до центральної у його творчості теми народу, став творчою лабораторією, у якій ця тема розроблялася. До тем морально-етичного зрізу належать: тема смерті, тема грошей та тема особистого щастя.
6. Виявлення наскрізних тем та образів художньої прози Некрасова дає можливість визначити її місце у діалектиці творчої особистості письменника. У літературі він сприймав себе передусім як прозаїка і в повістях та романах апробував теми, які надалі стануть провідними у його поетичній творчості. У ліриці Некрасов зробив те, чого не зміг досягти у епосі, однак до його віршів увійшов досвід, набутий у процесі створення оповідань, повістей, фельєтонів, романів.
7. Хоча Некрасову так і не вдалося створити вершинні зразки роману, його белетристика виконала усі три властиві їй функції: у ній знайшли своє відображення найбільш важливі проблеми, що пізніше були розвинуті у російському романі; використовувались деякі шаблони, однак було знайдено і нові рішення, а також прокладено шляхи для закріплення та розвитку в літературі того, що вже було досягнуто.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Архипов В. А. Поэзия труда и борьбы. Очерки творчества Н. А. Некрасова. – М.: Наука, 1973. – 259 с.
2. Баевский В. С. Психологический параллелизм в поэтическом миросозерцании Некрасова // Н. А. Некрасов и его время. Межвузовский сборник. – Калининград, 1981. – Вып. 3. – С. 25‑37.
3. Баталова Т. П. Федянова Г. В. Военная лирика Некрасова 1854-1856 в контексте русской журнальной поэзии // Литературные мелочи прошлого тысячелетия: К 80‑летию Г. В. Краснова. – Коломна, 2001.- С. 115-123.
4. Бахтин М. М. Литературно-критические статьи / Сост. С. Г. Бочаров и В. В. Кожинов.- М.: Худ. лит., 1986. – 542 с.