Проте не слід забувати, що за жанром дана п'єса є трагічною комедією. Нічого однозначно серйозного, пройнятого одноманітним трагічним пафосом у ній, за задумом драматурга, бути не може. Навіть загибель Іля за всієї своєї «монументальності» позначена відбитком двозначності. Дюрренматт з цього приводу говорив: «Вона водночас осмислена й безглузда». Осмислена ця загибель тією мірою, якою вона пробуджує в герої людяність і покору перед судом власної совісті. Безглузда ж вона тому, що за межами Ілевої свідомості така кара й справді позбавлена сенсу, котрий їй штучно приписується ззовні, як акція «встановлення справедливості» вона є фарсом. Адже хоч би що там говорила стара дама, смерть Іля залишається жорстоким за задумом й огидним за виконанням убивством. І, як би не запевняли себе ґюленці у власній правоті, вони стратили Іля не за його старі гріхи (бо ж і самі були винні перед Клер) і не заради суспільного добробуту, а з міркувань особистої матеріальної вигоди кожного з них. Однак, купивши процвітання ціною злочину, чи не повторюють вони усі разом давню помилку Іля, а відтак - чи не «програмують» у майбутньому черговий візит якоїсь «старої дами», котра з'явиться вже по їхні душі? Це питання-пересторогу драматург адресує своїм глядачам.
У «Гостині старої дами» митець піддає критиці суспільство, в якому цінність грошей переважає цінність людського життя, а гуманістичні ідеали утворюють лише тонкий шар цивілізованості, що ледь приховує хижацькі інстинкти й варварську жорстокість. Водночас на прикладі Іля, який проходить еволюцію від «сну совісті» до усвідомлення своєї провини й потреби її спокутувати, драматург демонструє, як крізь «бруд» життя пробивається чисте джерело людяності. На пробудження у глядача співчуття до цього героя почасти спрямований і «найгірший» варіант розв'язки сюжету.