Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України
Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького
Реферат
На тему: Заходи процесуального примусу
Студента 3 б курсу
Заочного навчання
ННІ ”Економіки і права”
спеціальність “Правознавство”
Тютюнника Тараса Петровича
Черкаси 2011
План
Вступ
1. Поняття та характеристика засобів процесуального впливу
1.1 Попередження та видалення із залу судового засідання
1.2 Тимчасове вилучення доказів для дослідження судом
1.3.Привід
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Цивільним процесуальним правом регулюється здійснення правосуддя в цивільних справах, тобто визначається порядок судового захисту матеріального права, забезпечується обов’язковість норм матеріального права, їх примусове здійснення у випадках невиконання та визнання при оспорюванні. Регламентуючи діяльність суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин, норми цивільного процесуального права забезпечують умови, які дозволяють суду повно і об’єктивно з’ясовувати дійсні обставини справи, права і обов’язки сторін і на підставі цього правильно застосовувати норми матеріального права, правильно вирішувати справу по суті. Саме тому в теорії цивільного процессуального права зазначається, що чим повніше деталізується діяльність суду, чим повніше регламентуються права і обов’язки учасників процесу, чим більше гарантій здійснення правосуддя тим краще можуть бути виконані завдання суду щодо охорони суб’єктивних прав .Одним із видів гарантування здійснення процесуальної діяльності є застосування заходів процесуального примусу. Відповідно до ч. 1 ст. 90 ЦПК України заходами процесуального примусу є встановлені процесуальні дії, що застосовуються судом до осіб, які порушують встановлені в суді правила або протиправно перешкоджають здійсненню цивільного судочинства.
Правова природа заходів процесуального примусу мало досліджена в теорії цивільного процесуального права. Сьогодні чітко прослідковується два основних підходи в дослідженні цього правового явища. Сутність одного підходу полягає в тому, що заходи процесуального примусу розглядаються як міра цивільної процесуальної відповідальності. Зокрема, С.В. Васильєв зазначає, що цивільна процесуальна відповідальність це застосування судом мір процесуального примусу або інших санкцій до учасників цивільного судочинства та інших осіб за умов та в порядку, передбаченому ЦПК
Інші дослідники вважають, що у ЦПК України 2004 р. законодавець відійшов від концепції наявності цивільної процесуальної відповідальності як особливого виду юридичної відповідальності, що була реалізована в попередньому ЦПК України 1963р. Вони вважають, що чинний ЦПК України закріплює в своїх нормах лише заходи процесуального примусу, які не встановлюють додаткових обов’язків осіб. Заходи ж відповідальності, що передбачають покладання на правопорушника нового обов’язку (наприклад, відшкодувати збитки, сплатити штраф, відбути адміністративний арешт), повністю винесені за межі норм цивільного процесуального законодавства
Основний зміст дискусії слід розглядати в площині — по-перше, чи існує цивільна процесуальна відповідальність; по-друге, чи є заходи процесуального примусу складовою цієї самої цивільної процесуальної відповідальності.
1. Поняття та характеристика заходів процесуального примусу
Процесуальним примусом слід вважати застосування судом передбачених ЦПК заходів впливу до порушників процесуальної дисципліни. Ознаками процесуального примусу є те, що це різновид державного примусу (застосовується судом - органом державної влади); заходи його передбачені законом і застосовуються до осіб, визначених законом; заходи застосовуються до осіб, що порушують певні нормативні установлення; заходи застосовуються у процесуальній формі та ін. Заходами процесуального примусу є процесуальні дії суду відносно осіб, які порушують: 1) встановлені у суді правила або 2) протиправно перешкоджають здійсненню цивільного судочинства. Заходи процесуального примусу застосовуються негайно після вчинення порушення шляхом постановления ухвали.
Відповідно до стаття 91 ЦПК заходами процесуального примусу є:
- попередження;
-видалення із залу судового засідання;
-тимчасове вилучення доказів для дослідження судом;
-привід свідка
1.1 Попередження та видалення із залу судового засідання
Порушення встановлених у суді правил, протиправне перешкоджання здійсненню судочинства може полягати у порушенні порядку під час судового засідання або невиконанні розпоряджень головуючого. Такі дії або бездіяльність осіб є підставою попередження, а у разі повторного вчинення - підставою видалення із залу судового засідання. Зазначені заходи процесуального примусу можуть застосовуватися як до учасників цивільного процесу (осіб, які беруть участь у справі, й інших учасників процесу), так і до осіб, присутніх у залі судового засідання, і, як уявляється, лише на дане судове засідання, а не весь процес по даній справі. Застосування зазначених заходів примусу, на нашу думку, повинно здійснюватися шляхом постановления ухвал, не виходячи до нарадчої кімнати. Зазначені у пункті 1 коментаря даної статті цього Кодексу дії чи бездіяльність перекладача повторно, тобто після попередження, тягнуть видалення його, але не з судового засідання, а з судового процесу по даній справі. Тому ця дія суду повинна здійснюватись мотивованою ухвалою у вигляді окремого процесуального документа.
1.2 Тимчасове вилучення доказів для дослідження судом
У випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов’язаний витребувати такі докази. Особи, які не мають можливості подати доказ, який вимагає суд, взагалі або у встановлені судом строки, зобов’язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п’яти днів з дня отримання ухвали (ч.1, ч.4 ст. 137 ЦПК України). Якщо суду повідомлені причини, з яких доказ не може бути поданий і суд погодився з їх поважністю, то підстав для тимчасового вилучення доказів не має. Тимчасове вилучення доказів полягає у вилученні зазначених в ухвалу письмових або речових доказів з місця їх знаходження в осіб, які ними володіють та передачі їх суду для долучення до матеріалів справи.
Дана стаття встановлює додаткові вимоги до ухвали про тимчасове вилучення доказів. В ній повинно бути зазначено: ім’я (найменування) особи, у якої знаходиться доказ, її місце проживання (перебування) або місцезнаходження, назва або опис письмового чи речового доказу, підстави проведення його тимчасового вилучення. Ухвала оформляється як окремий документ в нарадчій кімнаті і оскарженню не підлягає. До виконання ухвали суду про тимчасове вилучення доказів розгляд справи не може бути завершено..
1.3 Привід свідка
Свідок зобов‘язаний з‘явитися до суду на його вимогу. Цей обов‘язок забезпечується можливістю застосування приводу. Коментована стаття містить положення про механізм приводу в суд належно викликаного свідка, який без поважних причин не з’явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки.Свідок вважається належно викликаним, якщо у справі є розпика про одержання судової повістки.Підставою для приводу свідка є неявка в судове засідання без поважних причин. Тому якщо свідок повідомив про причину неявки, його викликають повторно, але привід не застосовують.Законодавець визначив вичерпний перелік осіб, які не підлягають приводу в суд. Одні з них – це особи, які не підлягають допиту як свідки, інші – це особи, яких не можна примусити з‘явитися до суду в силу прямої вказівки закону: малолітні та неповнолітні особи, вагітні жінки, інваліди І і ІІ груп, особи, які доглядають дітей віком до 6 років або дітей-інвалідів.Інші особи, крім свідка, примусовому приводу не підлягають. Процесуальним документом, на підставі якого здійснюється примусовий привід свідка, є ухвала, в якій зазначаються необхідні для її виконання реквізити, передбачені цією статтею. Ухвала оформляється окремим документом, апеляційному оскарженню не підлягає і виконується негайно.Питання про привід свідка суд вправі вирішити як з власної ініціативи, так і за клопотанням осіб, які беруть участь у справі. Привід виконується органом внутрішніх справ і, як правило, за місцем фактичного проживання особи, яка ухиляється від явки за викликом. Якщо особа, яка підлягає приводу, проживає чи фактично знаходиться за межами України (країн СНД), привід її здійснюється відповідно до міждержавних угод. Запити чи доручення, що надсилають в інші держави, а також документи, які до них додаються, виконуються мовою, передбаченою цими угодами, і належним чином засвідчуються.Постанова (ухвала) про привід розглядається начальником органу внутрішніх справ, який повинен невідкладно забезпечити її точне виконання. За відсутності начальника органу внутрішніх справ постанова (ухвала) про привід розглядається його заступником.Працівник міліції, який призначений для виконання приводу, на підставі наявних у постанові (ухвалі) даних (прізвище, ім'я, по батькові, рік народження і місце проживання) зобов'язаний достовірно встановити особу, по відношенню до якої вона винесена. Якщо в постанові (ухвалі) відсутні окремі дані, що не дозволяють установити цю особу або місце її перебування, і вияснити їх неможливо, орган внутрішніх справ негайно сповіщає про це прокурора, слідчого, орган дізнання або суд, що винесли постанову (ухвалу) про привід.Після встановлення особи, яка підлягає приводу, працівник міліції оголошує їй постанову (ухвалу) про привід під розписку. Відмова від підпису із зазначенням мотивів відзначається в постанові (ухвалі) і затверджується виконавцем приводу.Якщо в особи, яка підлягає приводу, відсутні поважні причини неявки, їй оголошуються строки прибуття чи виїзду (згідно з розкладом руху транспорту) до місця виклику, роз'яснюються порядок і правила оплати витрат, наслідки ухилення від явки.Якщо особа, яка підлягає приводу, виявила бажання добровільно слідувати до місця виклику, від неї береться письмове зобов'язання про явку в зазначений строк, яке начальником органу внутрішніх справ негайно надсилається прокурору, слідчому, в орган дізнання чи суд, що винесли постанову (ухвалу) про привід.Працівник міліції, призначений для виконання приводу, в такому випадку зобов'язаний: