3. Правопорядок та мораль у діяльності державного службовця
Професійна діяльність державних службовців з одного боку чітко регламентована правовими нормами, які охоплюються правопорядком, з іншого – вимагає дотримання моральних принципів та норм, які регламентують поведінку та діяльність держслужбовців не виходячи з конкретної ситуації, а відповідно до загальнозначущого характеру моральних вимог та цінностей у суспільстві та в обраній професійній діяльності.
Проте, якщо моральна норма передбачає конкретні вчинки та дії, які як правило, закріплені в правових документах (уставах, наказах, інструкціях), то моральні принципи відображають моральні вимоги в гранично узагальненому вигляді (гуманізм, відповідальність, вимогливість, принциповість тощо).
Своєрідність моральних принципів полягає у формі їх прояву в той чи іншій професійній діяльності. Так, гуманізм державних органів – це не абстрактне людинолюбство, а захист інтересів добропорядних («законослухняних») громадян та нетерпимість до правопорушень. Справедливість може забезпечуватисялишеу рівностіусіх перед законом, у верховенстві закону.
Таким чином, аналізуючи специфіку прояву загальнозначущих моральних цінностей та вимог моралі до тієї чи іншої професійної групи, професійна етика не лише представляє теорію професійної моралі, але й розробляє практичні рекомендації, що підвищують ефективність службової діяльності, що сприяє моральному вихованню (самовихованню) працівників, зміцнення зв’язку органів державної влади з населенням, їх авторитет та високий соціальний статус.
Моральная культура державного службовця знаходиться у тісному зв’язку з культурою естетичною, проте, якщо перша відображає внутрішню культуру особистості, то друга, як правило, розглядається як культура зовнішня. Без сумніву, внутрішня культура людини відіграє визначальну роль в її діяльності та поведінці. Разом з тим, неможна недооцінювати зовнішню культуру та її вплив на культуру внутрішню. Так, форменний одяг, навіть його стиль та якість, самі по собі здійснюють вплив (інодісуттєвий) на поведінку державного службовця.
Державні службовці повинні бути наділені визначеними моральними якостями, бути нравствено вихованими, їх повинні відрізняти глибока повага до закону, вірність кожній його літері, стійкість та непіддатливість сторонньому впливу, самостійність в судженнях та пильність. Вони мусять бути вимогливими до себе та до людей, працьовиті, чесні та непідкупні, скромні та ввічливі, мужні та рішучі.
Кожного дня державні службовці мають справу з великою кількістю самих різних життєвих ситуацій, вчинків, мотивів, людських характерів. У всьому цьому різноманітті необхідно розібратися оперативно, всебічно, повно та глибоко. Яке б не було при цьому велике емоційне та розумове напруження, зрив тут неприпустимий, в той же час як неприпустимими є загрози, грубість, обман, брехня, якими б благими намірами та причинами вони не пояснялися. Від державного службовця вимагається бути максимально видержаними, тактовними, коректними зібраними хладнокровними та спокійними у відношенні до кожної людини та ситуації.
Дотримання зазначених вимог моралі є яскравим проявом необхідних морально – психологічних якостей працівників державної служби. Зазначені моральні якості, будучи професійно необхідними для державних службовців, самим безпосереднім способом здійснюють вплив на зміцнення та підищення престижу органів державної влади, на ефективність реалізації своїх функцій.
Висновки
За результатами вивчення проблематики цієї роботи можна зробити наступні висновки.
Мораль та право в процесі реалізації своих функцій “підтримують один одного у впорядкуванні суспільних відносин, формування у громадян належної юридичної та нравственої культури, правосвідомості”[8].
В той же час система мораліта нравственостіє в більшій мірі суб’єктивною, ніж система правових норм, яка об’єктизована у законі.
Взаємодія мораліта права реалізується у процесі формування пріоритетів правової системиза допомогою моральних цінностей. Право, у свою чергу, такожвпливає на мораль. Справедливо організований правопорядок, що забезпечує формальну рівність, створює умови для нормальної життєдіяльності суспільства та є умовою реалізації моральної незалежності.
Професійна діяльність державних службовців з одного боку чітко регламентована правовими нормами, які охоплюються правопорядком, з іншого – вимагає дотримання моральних принципів та норм, які регламентують поведінку та діяльність держслужбовців не виходячи з конкретної ситуації, а відповідно до загальнозначущого характеру моральних вимог та цінностей у суспільстві та в обраній професійній діяльності.
Державні службовці повинні бути наділені визначеними моральними якостями, бути нравствено вихованими, їх повинні відрізняти глибока повага до закону, вірність кожній його літері, стійкість та непіддатливість сторонньому впливу, самостійність в судженнях та пильність. Вони мусять бути вимогливими до себе та до людей, працьовиті, чесні та непідкупні, скромні та ввічливі, мужні та рішучі.
Дотримання норм права зазначених вимог моралі є яскравим проявом необхідних морально – психологічних якостей працівників державної служби. Зазначені моральні якості, будучі професійно необхідними для державних службовців, самим безпосереднім способом здійснюють вплив на зміцнення та підищення престижу органів державної влади, на ефективність реалізації своїх функцій.
Список використаноїлітератури
1. Конституція України. – К., 1996.
2. Закон України “Про дисциплінарний статут митної служби України» від 06.09.2005 № 2805-IV.
3. Агешин Ю.А. Политика, мораль, право. М., 1982. С. 52.
4. Букреев В.И., Римская И.Н. Этика права. М., 1998. С. 307.
5. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. – К., 1999.
6. Комаров С.А. Общая теория государства и права. М., 1997. С. 213.
7. Краткий философский словарь / Под ред. А.П. Алексеева. М., 1997. С. 189.
8. Нерсесянц В.С. Философия права. М., 1997.
9. Общая теория государства и права. Академический курс / Под ред. М.Н. Марченко. М., 1998. Т. 2. С. 78.
10. Ожегов С.И. Словарь русского языка. М., 1987. С. 291, 339.
11. Політологія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів/ За ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка.–К.: Видавничий центр “Академія”, 1998.–368 с. (Гаудеамус).
12. Правознавство / За ред. М. Настюка.–Львів: Світ, 1994.–272 с.
13. Теория государства и права. Курс лекций/ Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. М., 1997.
14. Философский энциклопедический словарь / Ред.-сост. Е.Ф. Губский и др. – М.:Инфра-М,2003.
[1]Букреев В.И., Римская И.Н. Этика права. М., 1998. С. 307.
[2]Ожегов С.И. Словарь русского языка. М., 1987. С. 291, 339.
[3] Краткий философский словарь / Под ред. А.П. Алексеева. М., 1997. С. 189.
[4]Комаров С.А. Общая теория государства и права. М., 1997. С. 213.
[5] Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. М., 1997.
[6] Общая теория государства и права. Академический курс / Под ред. М.Н. Марченко. М., 1998. Т. 2. С. 78
[7]Агешин Ю.А. Политика, мораль, право. М., 1982. С. 52.
[8] Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. М., 1997.