Курсова робота
з теми: Судова реформа 1864 року в Україні
План
Вступ
1. Дореформений суд
2. Передумови і суть судової реформи
3. Учасники судового процесу (суд присяжних, адвокатура, прокуратура)
Висновки
Список використаних джерел і літератури
Вступ
Старий дореформений суд вже не відповідав буржуазному розвитку Російської імперії. Він знаходився в повній залежності від адміністрації, яка по-суті вирішувала замість суду ті чи інші справи, які часто тягнулися по декілька років. Окрім втручань державних органів на той постійно поставала проблема корупції в судах. Це викликало невдоволення широких суспільних мас, потрібно було вводити щось нове. Тому постала гостра необхідність проведення судової реформи 1864 р.
Тема судова реформа 1864 р., хоча і відбувалася 2,5 століття тому, але є дуже актуальною в наші часи, це можна обґрунтувати такими положеннями:
1) процес розбудови незалежної, суверенної, соціальної, демократичної, Української держави у сучасний період неможливий без створення цілісної системи надійного державного захисту прав і свобод громадян, загальногромадянських інтересів;
2) практика державного будівництва в Україні свідчить, що для створення основ правової держави і громадянського суспільства, формування реальної демократичної системи особливе значення має судова реформа;
3) Для належного правового забезпечення дійової судової системи, створення її наукових основ важливим і актуальним є узагальнення та вивчення історичного досвіду реформування судової системи другої половини ХІХ ст., коли в суспільстві також відбувалися кардинальні зміни;
4) Світове співтовариство визначило низку основних принципів незалежності судової влади, зокрема: рівноправні повноваження трьох гілок влади, довічне призначення суддів на посади, неприпустимість зниження їх заробітної плати, контроль за судовою діяльністю тільки з боку суддів та інші. Деякі з цих принципів сьогодні вже реалізовані, а окремі, хоча й проголошені та закріплені в Конституції і законах України, залишися поки що декларацією;
5) В період кінця ХІХ – початку ХХ умови були подібними до теперішніх соціально-економічних процесів.
Водночас треба зазначити, що, з одного боку, пряме перенесення досвіду минулої історичної епохи на сьогоднішні реалії є неприйнятним, з іншого – ігнорування цього величезного досвіду породжує важкі наслідки, спричиняє повторення помилок і вибір хибного шляху до майбутнього.
Мета даної курсової роботи розкрити зміни судової системи, які відбулися в Україні і структуру судів.
Працюючи над курсовою роботою, були поставлені такі питання і завдання: визначити причини реформи і структуру дореформеного суду , дослідити організацію діяльності судів, визначити їх структуру, учасників судового процесу, розглянути їх і описати у післяреформений період.
Курсова робота складається з таких питань:
1. Дореформений суд
2. Причини і суть судової реформи
3. Учасники судового процесу (народні засідателі, адвокатура, прокуратура)
В роботі були використані праці таких авторів: Чайковського А.С., Іванова В.М., Тація В.А., Рогожина А.Й., Шевченка О.О., Кульчицького В.С., Тищика Б.Й., Музиченко П.П., Смолія В.А., Гончаренка В.Г., Субтельного О.Р., Шевчука В.Г., Тараненко М.Г.
1. Дореформений суд
В Україні на початку ХІХ ст. існували різні судові системи. Суди на українських землях будувалися за становим принципом. Їх діяльність сприяла зміцненню політичного й економічного становища дворянства.
У Слобітсько-Українській, Катеринославській, Херсонській, Таврійській губерніях на той час судочинство було приведено у відповідність до судової системи, яка існувала в губерніях Центральної Росії. [2, с.158]
Судами першої інстанції були станові суди: у повітах – земські (для дворян і селян), у містах - магістрати і ратуші (для купців та міщан).
Земські суди у складі голови-земського справника і двох - чотирьох засідателів від дворян розглядали цивільні справи. До їх компетенції також належало виконання рішень та вироків.
Другою апеляційною й ревізійною інстанцією вважалися створені в губерніях палати кримінального і палати цивільного суду. Кожна палата складалася із призначених урядом голови й радника та чотирьох обраних засідателів (по два від дворян і купців). Голови палат цивільного і кримінального суду призначались. До складу палат входили виборні засідателі від дворян,міщан(переважно купців та ремісничої верхівки) і державних селян. Палата кримінального суду розглядала в першій інстанції справи про посадові злочини, підпалі тощо, палата цивільного суду – про нерухоме майно у різних губерніях, суперечки з питань власності у містах. Крім того, палати цивільного суду оформляли угоди з приводу кріпосних “душ” на території губернії (продаж ,обмін тощо).
В масштабах губернії існували позастанові установи, так звані совісні (розглядали цивільні справи у примирливому порядку, а також кримінальні справи про злочини малолітніх і божевільних) та, надвірні суди надвірні суди (для різночинців та осіб невизнаного стану). Совісні суди займалися справами про злочини божевільних та неповнолітніх, а також вирішували майнові суперечки між родичами. Рішення цього суду були спрямовані на примирення сторін. Надвірні суди не були обов’язковою ланкою у судовій системі кожної губернії. Склад цього суду (голова радник і два асесори) призначався губернатором. Надвірні суди розглядали кримінальні та цивільні справи осіб, станову приналежність яких було важко визначити, а також чиновників і військовослужбовців, які тимчасово перебували у місті в справах служби. В Одесі в 1808 р. виник комерційний суд, склад якого (голова, чотири члени і юрисконсульт)обирався купецтвом. Пізніше, відповідно до “Установлення комерційних судів” (1832 р.), такі суди з’явилися в більшості міст Причорномор’я. [9, с.232]
Також в деяких губерніях існували повітові й міські суди розглядали як цивільні так і кримінальні справи, які не передбачали смертної кари, позбавлення честі й тілесних покарань . Ці суди виконували також нотаріальні дії. Кріпосних селян судили поміщицькі суди. З 1837 р. для суду в цивільних і незначних кримінальних справах над державними селянами засновувалися волосні та сільські розправи. Які переважно були на Правобережній Україні.
На Правобережжі (Волинська, Київська, Подільська губернії) продовжували функціонувати давні суди – повітові і підкоморські, суди магістратів і ратуш.
Повітовий суд складався з голови, двох підсудків (або асесорів), нотаря (писаря), мав у своєму розпорядженні чотирьох возних. До обов’язків останніх належало, головним чином, огляд за дорученням суду місця порушення чи злочину, оцінка скоєного. Члени суду та возні обирались дворянством губернії.
До компетенції підкоморських судів належало вирішення межових суперечок. Підкоморій – головна особа цієї установи – обирався дворянством. Він в свою чергу, призначав кількох коморників, які допомагали у розгляді справ а в деяких випадках навіть заміняли його. [2, с.159]
Магістратські суди складалися, як правило, із двох голів (бурмистрів) і чотирьох ратманів (радників), яких на три роки обирало міське товариство. Ратушні суди створювались в містечках.
На Правобережжі судову систему очолював головний суд, який вважався апеляційною інстанцією для судів повітових (для дворян і селян), підкоморських (у межових справах) магістратів і ратуш (для міського населення). Повноваження головного суду були такими ж, як і у палат цивільного і кримінального суду в інших губерніях. Головний суд також розглядав справи, які становили в інших губерніях компетенцію совісних і надвірних судів. Крім того, у зв’язку із відсутністю у цих губерніях совісних судів, головний суд також вирішував справи про неповнолітніх і божевільних злочинців.
У Полтавській та Чернігівській губерніях, як і на Правобережній Україні діяли повітові та підкоморські суди. Особливістю судової системи Лівобережжя (Полтавської та Чернігівської губерній) було те, що тут головною судовою інстанцією вважався генеральний суд. Він складався з кримінального і цивільного департаментів, кожен із яких у своєму складі мав призначених урядом генерального суддю, по два радники та по п’ять обраних, які обиралися від дворянства на три роки. Особливістю генерального суду було й те, що на старшого з генеральних суддів за відсутності губернатора й віце-губернатора покладалося тимчасове управління губернією. Генеральний суд у Чернігові, підпорядкований імператорському Сенатові. [9, с.233-234]
Діяльність усіх судів у губерніях України , згідно із загальними для Росії порядком, контролювали губернатори. Вищою судовою інстанцією для судової системи України був вже згаданий Сенат. Кримінальні справи в обов’язковому порядку направлялися губернаторам для ознайомлення. У випадку розходження думки губернатора із вироком суду справа передавалась спочатку в Сенат, а потім до імператора. Як правило, Сенат підтримував думку губернатора, а імператор затверджував її, отже, попередній вирок кримінальної палати, головного або генерального судів втрачав силу.
Починаючи з 1831 р. самодержавні власті видали ряд нормативних актів з метою усунення місцевих особливостей в судочинстві України. Генеральний і головний суди були ліквідовані, а в губерніях створено палати кримінального і цивільного суду, голови яких призначалися царем за пропозицією міністра юстиції, а радники – безпосередньо цим міністром.
Упродовж 30-х років ХІХ ст. низкою нормативних актів царської влади особливості у судовій системі України було ліквідовано й надалі вона розвивалася разом із російською як її частина. Усі повітові суди перетворювалися не «уездные». У судочинстві запроваджувалася російська мова.[2, с.162]
Таким чином, судова система Правобережжя і Лівобережжя приводилась у відповідність з судовою системою Великоросії, але з порядком урядового призначення складу її основних ланок. Між тим у губерніях Центральної Росії на ці посади обирались представники дворянства. З 1840 р. на Правобережжі, а в 1842 р. – на Лівобережжі скасовувались для місцевого права. Судова система на всіх землях України стала функціонувати на основі загальноімперського процесуального та матеріального цивільного і кримінального права.[12, с.189]