Курсова робота
Розгляд факторів єдності жанрово-стильового комплексу української історичної повісті XIX - початку XX ст
Вступ 3-7
Розділ І. Жанрова специфіка історичної повісті,
хронологія та основні параметри її дослідження. 8-18
1.1. Романтичний історизм в повісті 50-60-х років
ХІХ століття 8-13
1.2. Вплив документалізму, філософського
та пригодницького елементу у творах 70-х років
ХІХ першої чверті ХХ століття 14-18 Розділ ІІ. Поетика історичної повісті ХІХ – початку ХХ століття 19-39
2.1. Проблематика та образна система історичної повісті 19-34
2.2. Новаторські пошуки Михайла Старицького
та А. Чайковського 35-39
Висновки 40-42
Використана література 43-47
Історична проза, поряд з іншими ділянками художньої інтерпретації історичного минулого, протягом століть залишається правдивим втіленням національного й соціоментального обличчя епох, досвіду державотворення в історії України. Вплив стильових напрямів і тенденцій літератури на творчість повістярів XIX початку XX ст. є одним із визначних факторів, що взаємодіють з ідейно-художньою прагматикою, а відтак – жанровою специфікою творів історичної прози середнього обсягу. З'ясування результату цього впливу - завдання, що закономірно викликає науковий інтерес дослідників української літератури, починаючи з часів базового формування жанрової природи історичного епосу і закінчуючи останніми досягненнями в галузі його вивчення. Підвищення рівня наукового аналізу творів історичного повістярства, яке останнім часом відбувається із залученням новаторських точок зору, підходів та методології, спонукає до спроби зробити додатковий внесок у розв'язання питання про специфіку й головні засади жанрово-стильової єдності історичної повісті ХІХ – початку XX ст., її внесок у справу духовного виховання українського громадянства, оскільки саме повість як жанр через властивий їй спосіб художнього узагальнення найбезпосередніше впливає на формування історичної свідомості.
Твори, обрані для дослідження, складають цілісний жанрово-стильовий, тематичний і образний комплекс історичної прози середнього обсягу XIX початку XX ст. Завдання повноти наукового аналізу вітчизняної історичної повісті зумовили включення до цього комплексу й деяких творів на теми із зарубіжної історії, писаних як українською, так і російською мовами. Матеріал дослідження, особливо в підрозділах, присвячених осмисленню початкового етапу формування історичної повісті в новій українській літературі, включає також твори супутньої жанрової природи (белетризовані історичні нариси, драматичні етюди з епічною історичною фабулою як основою сюжетної конструкції і т. ін.).
Враховуючи ці зауваження, обсяг досліджуваного матеріалу охоплює значну кількість текстів - Г. Квітки-Основ'яненка ("Основание Харькова", "Татарские набеги", “Головатый", "1812 год в провинции", “ПреданияоГаркуше”), Марка Вовчка (“Кармелюк”, "Маруся", “Гайдамаки”, "Савва Чалый"), О. Стороженка("Марко Проклятий"),І. Франка (“Петрії і Довбу щуки”, “Захар Беркут”), М. Старицького (“Облога Буші”, "Заклятий скарб", "Червоный дьявол","Первые коршуны"), О. Маковея("Ярошенко"),А. Чайковського ("За сестрою", "На уходах"), Г. Хоткевича (“Довбуш”), Є. Гребінки (“Нежинский полковник Золотаренко”).
Художні здобутки зовнішньої форми зазначеної системи творів" є численними і вагомими. Першза все- це продуктивні спроби привнесення у внутрішній світ літературного твору історичного колориту (інколи - наприклад, у класицистичній та преромантичній прозі Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ'яненка, - через використання принципів мемуарної літератури). Кращі зразки романтичної історичної повісті (напр. "Червоный дьявол" М. Старицького) виявляють гармонійне сполучення дотримання вимог пригодницько-белетристичної жанрової специфіки з професійним інтересом до історіографічного та документального матеріалу.
Однак історична повість на рубежі XIX і XX століть (твори О. Маковея. А. Чайковського) виявляє тенденцію до втрати попередніх здобутків документалізму на користь масовій популяризації історії, будучи зосереджена на авантюрно-висхідному конструюванні сюжету та ствердженні засад житейської моралі; філософсько-історична повість першої чверті XX ст. (твори Г. Хоткевича) виводить українське історичне повістярство на якісно новий рівень інтерпретації історичного минулого, подає дидактичну основу функціонування образу ідеального державця та громадянина в контексті давніх вітчизняних традицій. Одним із першорядних завдань вивчення зазначеної сукупності творів є з'ясування того, як функціонує їх жанрова форма в процесі відображення історичного досвідуукраїнського народу.
Актуальність дослідження полягає узверненні до специфіки жанру повісті з метою освоєння конкретного історично-духовного досвіду, необхідного для сучасного процесу відродження і державотворення. Вона також зумовлена відсутністю в українському літературознавстві монографічного, комплексного (на різних структурних рівнях) вивчення й жанрового аналізу історичної повісті XIX початку XX ст., змінами в осмисленні сфальсифікованих або замовчуваних фактів історії України, специфіки літературного процесу.
Незважаючи на значні здобутки українського літературознавства у вивченні історичного епосу XIX ст., ще й досі не створено наукової праці, яка б систематизувала результати дослідження історичної повісті як дидактичного жанру та її жанрових різновидів, витворила цілісне літературознавче уявлення про її еволюцію, вираження в ній концепту повчальності. Отже, мета роботи - дослідити шляхи еволюції української історичної повісті ХІХ - початку XX ст. та її ідейно-художні особливості як системного літературного явища, покликаного відображати здобутки українського національного державотворення в їх дидактичному контексті.
Етапи досягнення названої мети позначені виконанням таких завдань:
- з'ясувати специфіку історичної повісті ХІХ - початку XX ст. як дидактичного жанру в контексті сучасних теоретичних здобутків генерики у вивченні історичного епосу;
- визначити провідні критерії аналізу її жанрово-стильової єдності відповідно до її генетичних особливостей, співвідносних із жанром притчі;
- розглянути параметри дидактико-естетичного моделювання історичної правди та її співвідношення з концептуальним художнімдомислом;
- проаналізувати образну систему історичної повісті відповідно до особливостей конструювання образів історичних осіб та вигаданих персонажів у процесі моделювання системи особистісних духовних настанов;
- виявити еволюцію способів та дидактичну мету оформлення образу оповідача у творах різних жанрових модифікацій та стильових напрямів;
- розкривши новаторські риси угрупуванні та семантиці виявів художнього часу й простору всередині текстової реальності;
- оцінити етапи відображення засад національної ментальності з точки зору їх продуктивності в сучасному історичному процесі України;
- створити підсумковусистему морально-етичних настанов особистісної та державотворчої політики, виражену в сукупності текстів історичного повістярства ХІХ - початку XX ст.
Об’єктом дослідження виступає сукупність творів української історичної повісті ХІХ — початку XX ст. (зокрема, таких авторів як М. Вовчка, Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ’яненка).
Предмет дослідження - жанрово-стильова специфіка та варіативність, роль провідних параметрів історизму, системи образотворення, функціонування художнього часопростору та поетикально-композиційних особливостей у розвиткувтілення повчальності творів зазначеної хронологічно-жанрової єдності.
Вибір методів дослідження при виконанні поставлених завдань був зумовлений такими факторами: 1) специфіка історичної повісті як дидактичного жанру; 2) методологічні здобутки літературознавства XX ст.; 3) основні напрями тематичного орієнтування історичної повісті XIX - початку XX ст. (серед них найяскравіше виражені - українське середньовіччя, Хмельниччина та Руїна); 4) систематизація змісту дидактичності у вигляді цілісної програми. Тому провідними методами під час дослідження були: порівняльно-історичний, по образного, текстуального аналізу та зіставлення компонентів образно-притчевого мислення, аналізу внутрішньої міфологічної основи художньої реальності виділення подібних і відмінних рис за допомогою системно-структурного методу.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в бакалаврській роботі зроблено спробу системно дослідити історичну повість зазначеного періоду, систематизувати ідейний зміст повчальності її художніх текстів як втілення морально-етичного досвіду історії вітчизняного державотворення. Встановлена єдність комплексу творів історичного повістярства в їх еволюції від класицистичної та преромантичної прози проміжної жанрово-стильової приналежності до якісних, довершених зразків історичної повісті, її різновидів і модифікацій, головними критеріями класифікації яких виступилидостовірність відтворення історичної реальності, позитивний розвиток майстерності втілення духовних настанов у моделюванні образів історичних та вигаданих персонажів, збагачення зображально-виражальних засобів, а також протиріччя між різноспрямованими тенденціями у творчості одного автора та способи їх вирішення.
Практичне значення.
Результати бакалаврської роботи можуть бути використані при викладанні спецкурсів та проведенні спецсемінарів, при урізноманітненні тематики курсових та дипломних робіт з української літератури, поглибленому вивченні історії України та порівняльному дослідженні слов'янських літератур, для уточнення ролі історичної правди в сучасному духовно-соціальному житті України, патріотичному громадянському вихованні.