Цивільна дієздатність юридичної особи виникає одночасно з виникненням у неї цивільної правоздатності. Цивільна дієздатність юридичної особи здійснюється або через систему органів юридичної особи, або, у випадках, встановлених законом, через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень (ст. 92 ЦК).
Що ж до цивільної деліктоздатності юридичної особи, то юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями всім належним їй майном, тобто учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.
Однак, переважно, юридична особа набуває цивільних прав та бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, які діють відповідно до закону та установчого документа, формують та виражають зовні волю юридичної особи як самостійного суб'єкта права. Органи юридичної особи можуть бути одноособовими (директор, президент, генеральний директор тощо) та колегіальними (правління, спостережна рада, загальні збори тощо). Одноособові органи або призначають засновники, або обирають учасники чи створений ними колективний орган. Колективні органи або обираються всіма учасниками, або складаються з них. Органи створюються з метою формування волі юридичної особи та її вираження зовні, щодо всіх третіх осіб. Склад та компетенція органів визначаються в законодавстві або в установчих документах.
Важливу роль для участі юридичної особи в цивільних правовідносинах відіграє її місцезнаходження, яке визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом. Місце знаходження юридичної особи вказується в її, установчих документах (ст. 93 ЦК).
Податкове законодавство неоднозначно підходить до визначення відокремлених підрозділів платниками податків: в одних випадках на них покладається цілий комплекс податкових обов’язків (податкова реєстрація, сплата податку, податкова звітність); в інших — тільки частина такого комплексу (наприклад, обов’язок зі сплати податку виконує відокремлений підрозділ, а обов’язок з податкової звітності виконує юридична особа); у третіх — юридична особа, яка зареєструвала відокремлений підрозділ, усі податкові обов’язки такого підрозділу виконує самостійно.
Іноді юридичні особи здійснюють певну діяльність і за межами свого місця знаходження. З цією метою вони створюють відособлені підрозділи — представництво та філію.
Представництво — це відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.
Філія — це відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.
Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.
Юридична особа як учасник цивільних правовідносин має певний період "життя", який визначається моментами її створення та припинення.
Юридичну особу може бути створено шляхом об'єднання осіб та (або) майна. Моментом створення юридичної особи є день її державної реєстрації. Першим етапом створення юридичної особи є розробка її учасниками (засновниками) установчих документів, які викладаються письмово та підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлено інший порядок їх затвердження. Другим етапом створення юридичної особи є її державна реєстрація, яка здійснюється на підставі Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осібпідприємців". Порушення встановленого законом порядку створення юридичної особи або невідповідність її установчих документів закону є єдиною підставою для відмови в державній реєстрації юридичної особи. Після проведення державної реєстрації її дані вносяться до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. До єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційноправову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.
Діяльність юридичної особи може бути припинено в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) чи ліквідації юридичної особи.
Для припинення юридичної особи передбачено чітку процедуру. Першим етапом є прийняття рішення про припинення. Це рішення можуть приймати учасники юридичної особи, суд або відповідний орган. Вказані особи зобов'язані негайно письмово повідомити про це орган, що здійснює державну реєстрацію, з метою внесення до єдиного державного реєстру відомостей про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення діяльності. Другим етапом є призначення зазначеними органами за погодженням з органом, який здійснює державну реєстрацію, комісії з припинення юридичної особи (ліквідаційної комісії, ліквідатора тощо) та встановлення порядку і строків припинення юридичної особи. З моменту призначення комісії до неї переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Комісія виступає в суді від імені юридичної особи, яка припиняється, поміщає в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, повідомлення про припинення юридичної особи та про порядок і строк заявлення кредиторами вимог до неї, який не може становити менше 2 місяців з дня публікації повідомлення про припинення юридичної особи. Третім етапом є внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи. І саме з цього моменту юридична особа є такою, діяльність якої припинено.
Філії і представництва юридичних осіб податкове законодавство розглядає як самостійних платників податків тільки у разі, якщо на них покладено обов’язок сплачувати конкретні податки і збори. Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»3 філії, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на відміну від головного підприємства на території іншої територіальної громади, є платниками податку. При цьому платниками податку є тільки ті філії, що мають банківські рахунки, ведуть окремий облік своєї діяльності і складають баланс. Якщо філія має банківський рахунок, веде окремий облік своєї діяльності і складає баланс, але розташована на тій самій території територіальної громади, що і головне підприємство, то така філія не є самостійним платником податку. При цьому і головне підприємство, і філію розглядатимуть як єдиного платника податків. Відповідно, головне підприємство сплачуватиме податок виходячи із загального результату діяльності самого підприємства і його філій. Якщо філія відповідає критеріям платника податку, то відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» оподаткування можливе за двома варіантами: або філія платить податок самостійно, або його головне підприємство переходить на сплату консолідованого податку. Якщо ж філія і головне підприємство не переходять на сплату консолідованого податку і сплачують податок окремо, то їх розглядають як окремих платників. У цьому разі до філії застосовуватимуть всі положення податкового законодавства (ведення обліку валових доходів і витрат, нарахування амортизації, складання декларації про прибуток).
Це не єдине положення, коли відокремлений підрозділ без статусу юридичної особи є самостійним платником податків. Але в цілому обов’язок зі сплати податків і зборів, що вони виконують, по суті, є обов’язком тих юридичних осіб, яких вони представляють. У такому разі відокремлені підрозділи не несуть обов’язок зі сплати податку, а лише виконують такий обов’язок юридичної особи у відповідній її частині.
2.Зберігання речей у камерах схову організацій, підприємств транспорту, у гардеробі організації, у готелі.
Загальні положення про зберігання речей.
Договір зберігання має широке застосування у цивільному обороті. Він укладається у випадках, коли у власника або іншої особи, яка правомірно володіє належним йому майном, виникає потреба в отриманні з боку інших осіб послуг по забезпеченню його схоронності. Послуги по зберіганню чужих речей можуть надаватись як при здійсненні підприємницької діяльності, так і у межах інших (зокрема побутових) відносин. За договором зберігання одна сторона (зберігай) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її відповідно до його умов у схоронності.
Особливості правового регулювання договірних відносин, які виникають при наданні послуг по забезпеченню збереження чужого майна, обумовлюють специфіку правової характеристики договору зберігання. Аналіз положень ст. 939 ЦК свідчить про те, що договір зберігання може бути як реальним, так і консенсуальним. Договір є реальним, якщо виникнення договірних відносин поставлено сторонами у залежність від факту передачі речей зберігачу на зберігання. У випадках, коли сторони визначають можливість (саме можливість, а не обов'язок поклажодавця) передачі речей на зберігання після його укладення, тобто у майбутньому договір є консенсуальним. Як правило, такий договір укладається тоді, коли на стороні зберігача виступає особа, яка надає послуги по забезпеченню зберігання чужих речей, здійснюючи підприємницьку діяльність (професійний зберігач).