Положення ст. 946 ЦК визначають можливість укладення договору зберігання як безоплатного або оплатного. Це у свою чергу визначає його односторонній або двосторонній (взаємний) характер відповідно. Якщо договір укладається як безоплатний, обов'язок повернути річ, що була предметом зберігання, виникає лише у зберігача, тому договір є одностороннім. Встановлення у договорі зустрічного обов'язку поклажодавця оплатити послуги зберігача обумовлює його двосторонній характер. Обов'язок зберігати річ на оплатних або безоплатних засадах може виникати не тільки з договору, але й на підставі положень актів цивільного законодавства. Наприклад, продавець зобов'язаний зберігати проданий товар, не допускаючи його погіршення, якщо право власності на нього переходить до покупця раніше його передання (ст. 667 ЦК). У свою чергу покупець зобов'язаний відшкодувати необхідні для цього витрати, якщо інше не встановлено договором. Таким чином, такі послуги за загальним правилом є оплатними, але договором між продавцем та покупцем може визначатися їх безоплатний характер.
Договір, умови якого не містять домовленості сторін щодо оплати послуг зберігача, найчастіше укладається між фізичними особами у межах відносин, що не є підприємницькими. Договір зберігання, за загальним правилом, є строковим договором (ст. 938 ЦК). Якщо строк зберігання у ньому не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.
Сторонами договору зберігання є поклажодавець і зберігач, якими можуть бути будьякі фізичні та юридичні особи. Виняток складають випадки здійснення зберігання на засадах підприємницької діяльності, яку може здійснювати тільки професійний зберігач (ч. 2 ст. 936 ЦК). У останньому випадку прийняття речі на зберігання визначається як його обов'язок (ст. 940 ЦК). Зокрема професійний зберігач, який зберігає речі на складах (у камерах схову, інших пристосованих для їх зберігання приміщеннях) загального користування, не має права відмовитися від укладення договору зберігання за наявності у нього такої можливості.
Зберігач у будьякому випадку повинен мати відповідні умови для забезпечення схоронності переданих на зберігання речей. У випадах, визначених актами цивільного законодавства, обов'язок зберігання речі може бути покладено на одну із сторін договірних відносин, пов'язаних із розглядуваними. Так, положення ст. 1021 ЦК окремо визначають обов'язок комісіонера зберігати майно комітента. Виконання цього обов'язку не обов'язково може здійснюватися особисто комісіонером. У випадку відсутності умов для забезпечення схоронності майна комітента, наприклад, майно, яке надійшло для комітента відповідно до умов договору, громіздке і для нього у приміщенні комісіонера не вистачає місця, воно може бути передане останнім на зберігання професійному зберігачу. Суб'єкт обов'язку оплати його послуг визначається договором комісії, а у разі виникнення спору судом.
Поклажодавцем, як правило, виступає власник майна. Однак ним може бути також особа, якій власник передав майно на підставах, визначених актами цивільного законодавства. Майно може бути передане поклажодавцю власником у довірче управління за договорами майнового найму (оренди), позички тощо. Передача майна на зберігання є правом, а не обов'язком поклажодавця. Але за умови попередньої домовленості про передання речі на зберігання, поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві збитки, завдані йому у зв'язку з тим, що зберігання не відбулося, якщо він у розумний строк не попередив зберігача про відмову від договору.
Зберігання речей у готелі.
Готель, як місце, призначене для тимчасового проживання осіб, відповідає за схоронність речей, внесених ними до готелю. Річ вважається внесеною до готелю за умови, якщо вона передана його працівникам або знаходиться у відведеному для особи приміщенні (ч. 1 ст. 975 ЦК). Готель зобов'язаний забезпечити схоронність особистих речей особи, яка проживає у ньому, і за загальним правилом не відповідає за втрату грошей, інших цінностей (цінних паперів, коштовностей). Така відповідальність покладається на готель лише у випадку, коли речі окремо передані йому на зберігання з детальним описом властивих їм індивідуальних особливостей. Як правило, такі речі підлягають оцінці за домов леністю сторін. У разі втрати або пошкодження речей особа має негайно повідомити про це готель, а останній вжити заходів до їх розшуку або відшкодувати спричиені збитки. Якщо особа заявила про пропажу речей або їх пошкодження після закінчення строку проживання, готель відповідальності за це не несе. Розглянуті положення застосовуються до випадків зберігання речей фізичних осіб у гуртожитках, мотелях, будинках відпочинку, пансіонатах, санаторіях та інших організаціях, у приміщеннях яких особа тимчасово проживає (ч. 4 ст. 975 ЦК).
Зберігання речей у гардеробі організації.
Гардероб організації це приміщення, спеціально пристосоване для зберігання верхнього одягу і головних уборів її працівників та відвідувачів протягом робочого дня або на час відвідування. Особливості договірних відносин по зберіганню речей у цьому випадку полягають у тому, що їх предметом можуть бути тільки вказані речі, а зберігачем визнається організація, одне з приміщень якої виділене під гардероб. Одночасно з передачею речей у гардероб поклажодавцю видається номерний жетон або інший знак (ч. З ст. 937 ЦК), що посвідчує його право у разі необхідності отримати речі. Як правило, зберігання речей у гардеробі здійснюється безоплатно. Незалежно від оплатності або безоплатності зберігання речей, що були передані поклажодавцем до гардеробу, зберігач зобов'язаний вжити усіх необхідних заходів для забезпечення їх схоронності. У випадку втрати жетона або іншого легітимаційного1 знака, що посвідчує виникнення відносин по зберіганню речей у гардеробі, поклажодавець може претендувати на повернення належних йому речей. Однак, як правило, його вимога може бути задоволена по закінченні робочого дня за умови надання ним доказів приналежності речі саме йому. Такими доказами може бути надання працівнику гардероба інформації щодо індивідуальних ознак речі, які можуть бути відомі лише власнику. Якщо працівник гардероба відмовляється видати речі власнику, який втратив номерний жетон або інший легітимаційний знак, спір підлягає розгляду в судовому порядку.
Зберігання речей у камерах схову організацій,підприємств транспорту.
Камери схову загального користування, що перебувають у віданні організації підприємств транспорту, зобов'язані приймати на зберігання речі пасажирів та інши осіб незалежно від наявності у них проїзних документів.На підтвердження прийняття речі на зберігання до камери схову (крім автом: тичних камер) поклажодавцеві видається квитанція або номерний жетон. Збитки, завдані поклажодавцеві внаслідок втрати, нестачі або пошкодженії речі, зданої до камери схову, відшкодовуються протягом доби з моменту пред'явленії вимоги про їх відшкодування у розмірі суми оцінки речі, здійсненої при переданні на зберігання. Строк, протягом якого камера схову зобов'язана зберігати річ, встановлюєтьс правилами, що видаються відповідно до транспортних кодексів (статутів), або за д< мовленістю сторін. Якщо сторона не забрала річ у встановлені строки, камера схог зобов'язана зберігати її протягом трьох місяців. Зі спливом цього строку річ мо» бути продана у порядку, встановленому законом. У разі втрати квитанції або номерного жетона річ, здана до камери схову, виді ється поклажодавцеві після надання доказів належності йому цієї речі.
До договору про зберігання речі в автоматичних камерах схову застосовуютьс положення цього Кодексу про майновий найм (оренду).
1. Зберігання в камерах зберігання транспортних засобів виділено за суб'єктною озні кою: зберігачем є транспортна організація. Специфіка зберігача зумовила необхіднісі створення спеціальних норм для регулювання правовідносин. Договір зберігання в камерах зберігання транспортних організацій є публічним. Пу( лічний характер розглянутих договорів набуває в цьому випадку особливого значенн Транспортна організація не вправі вимагати при прийомі речей пред'явлення проїзної документа. Загальна норма, що діє в цих випадках, закріплює всетаки переваги особливі категорії пасажирів: як уже зазначалося, транзитним пасажирам надається відповідна п( слуга в першу чергу. Природно, що особа, яка претендує на відповідну пільгу, повинна г вимогу транспортної організації пред'являти проїзний документ. Законодавець виділяє два види послуг, поперше, зберігання речей власне в камерах збі рігання, подруге, надання громадянам для використання автоматичних камер зберігання. В основі відносин, що складаються й у першому, і в другому випадках, лежать різні договірні моделі, хоча це не перешкоджає існуванню в цих договорах ряду загальних рис. Насамперед варто вказати на предмет договорів: ним служить звичайно ручна поклаж В обох договорах збігається і суб'єктний склад: одна зі сторін — транспортна організаці. у веденні якої знаходиться камера схову, а її контрагент — громадянин. Договір зберігання у звичайній камері зберігання підлягає загальному режиму зберігаї ня. Поклажодавцем є громадянин, який у підтвердження прийняття речей на зберіганг отримує квитанцію чи номерний жетон. Він зобов'язаний заявити суму оцінки речей пр передачі на зберігання, а зберігай у свою чергу зобов'язаний встановити хоча б приблизн відповідність розміру оцінки речей їх реальної вартості. Крім того, здача на зберігання в ручній поклажі грошей, облігацій, документів і інши цінностей заборонена при відсутності на залізничній станції спеціалізованої камери схову.