Вступ
Слова про те, що наша країна зараз переживає економічну, соціальну та політичну кризи уже давно не нові. Однак саме ці кризи і визначають у даний час умови розвитку різних форм підприємницької діяльності. У даній роботі піде мова про одній з "найменш помітних" форм – виробничих кооперативах. Масове поширення АТ і ТОВ якоюсь мірою сприяли тому, що дана форма була відсунута на задній план, як наслідок – недоліки правового регулювання, протиріччя в розумінні самої сутності і цілях даного виду організації. У чому ж причини цього?
Справа в тому, що створення багатьох сильних і слабких кооперативів не сприймається як корисна і потрібна форма виробничої діяльності, навіть тими, хто прихильний ідеям соціального партнерства й участі працівників у керуванні підприємством. Необхідність розвитку кооперативного руху краще усвідомлюється теоретиками і практиками на Заході, ніж у нас. Кооперативна форма власності міцно затвердилася в економіці розвинутих країн. Вона знаходиться в стані постійного розвитку.
У багатьох країнах Західної Європи уряди дуже серйозно відносяться до розвитку кооперативного руху, вбачаючи в ньому ефективний засіб пом'якшення соціальних і економічних проблем у суспільстві, надаючи йому істотну фінансову допомогу. В цих країнах накопичений значний практичний досвід у розвитку кооперативного руху. Велике поширення кооперативи одержали в сільському господарстві і торгівлі. Вони функціонують також у будівництві, рибальстві, страхуванні, банківській справі, інших секторах економіки.
Велику підтримку кооперативам надають органи місцевого самоврядування. У ряді країн кооперативи включені в механізм державного регулювання економіки, використовуваного, у тому числі, з метою ослаблення економічних і соціальних протиріч.
Так що ж таке виробничий кооператив і чи потрібний він Україні?
Отже, зміст даної курсової роботи складають питання, що стосуються діяльності виробничих кооперативів.
Актуальність вивчення правового положення виробничих кооперативів являється особливо важливим в умовах нестабільної економіки, що розвивається. Численні факти свідчать про те , що громадяни, які створюють кооперативи або вже їх створили, не володіють, як правило, знаннями, необхідними для правильної, відповідно до законодавства, організації їхньої роботи. Це приводить до різного роду порушень, у тому числі і до обмеження прав членів кооперативів.
Практичне значення вивчення даної теми дуже високе, тому що воно дозволить не тільки освоїти теоретичні основи правового положення виробничих кооперативів, але і використовувати в практиці.
Метою даної роботи є вивчення цивільно-правового положення виробничих кооперативів. Зазначена мета визначає постановку наступних задач:
теоретичний аналіз поняття і змісту виробничих кооперативів, розвитку інституту виробничого кооперативу;
вивчення організаційних основ діяльності виробничого кооперативу: членства, правового режиму майна, трудових відносин, керування, відповідальності членів виробничого кооперативу;
опис припинення діяльності виробничого кооперативу.
Розділ 1.Історія розвитку інституту виробничого кооперативу
1.1Історія розвитку виробничих кооперативів
Кооперативний рух одержав широкий розвиток більш 150 років тому в державах з різними економічними, політичними і соціальними системами, релігійними поглядами й ідеологією таких, як Швеція, Італія, Франція, Канада, Великобританія. Основу кооперативів в усьому світі складали і складають, як правило, ідентичні принципи і кооперативні цінності: взаємодопомога, демократія, рівність (особливо принцип: одна людина - один голос при прийнятті рішень загальними зборами), соціальна відповідальність, добровільність, співробітництво між кооперативними організаціями, автономія, незалежність і ін.
Родоначальником кооперативної філософії в Європі був Роберт Оуэн. Одиничні кооперативи як альтернатива приватним капіталістичним підприємствам почали виникати ще наприкінці XVIII століття. Із середини XIX в. починається ріст кооперативів у країнах Європи й інших континентів. У 1895 р. національні об'єднання кооперативів з різних країн світу об'єдналися в Міжнародний кооперативний альянс (МКА). В даний час МКА поєднує 200 міжнародних і національних кооперативних організацій із загальною чисельністю, що перевищує 750 млн. кооператорів більш, ніж у 210 країнах усіх континентів.
Відношення комуністичної ідеології до кооперативу як до способу організації господарської діяльності не завжди було однозначним. Так, у другій половині 19 століття в соціал-демократії виникла теорія "кооперативного соціалізму", що розглядає кооперацію як один із засобів мирної і поступової "трансформації" капіталізму в соціалізм. Лівим крилом соціал-демократії, у тому числі російської, ця теорія була оголошена реформаторською і суперечною марксизмові. Після Жовтневих подій 1917 року відношення влади до кооперації, кооперативам перетерпіло глибоку трансформацію: від повного заперечення будь-якої форми кооперації, як приватнокапіталістичну форму виробництва, і до визнання її в якості однієї з основних економічної моделі розвитку радянського суспільства. У 1917-1918 р. кооперативна власність, була експропрійована, і кооперативи були ліквідовані.
У період НЭПу (1922-1927р.м.) були відновлені усі форми кооперації (споживчої, промислової, виробничої, сільськогосподарської й ін.). Але НЕП був поступово згорнутий і, в остаточному підсумку, у виробничій сфері дозволялася тільки діяльність колгоспів, а також діяльність кооперативів (артілей) у промисловій і видобувній сферах економіки. Хоча колгоспи й артілі вважалися кооперативами, але вони фактично по правовому положенню були напівдержавними підприємствами, оскільки в них були відсутні головні ознаки кооперативу: можливість викупу своєї частки з кооперативного майна і розпорядження нею; установлення цін на свою продукцію і її вільну реалізацію і т.д. Таким чином, у 1960 році кооперативи перестали існувати, а приналежне їм майно було передано до місцевої промисловості. Згідно ст.7 Конституції СРСР 1936 року підприємства в колгоспах і кооперативних організаціях з їхнім живим інвентарем, вироблена колгоспами і кооперативними організаціями продукція, як і суспільні будівлі складали суспільну, соціалістичну власність, тобто не підлягали розподілові серед членів кооперативу. Крім того, у відповідності зі ст. 23 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік 1961 року не допускалося звертати стягнення по претензіях кредиторів на приналежні колгоспам, їх об'єднанням, підприємствам, культурно-побутові установам, будинки, спорудження, трактори, комбайни, інші машини, транспортні засоби і т.п., що різко обмежувало їхню участь у цивільному обороті.
Наприкінці 1990 р. кооперативам у сферах виробництва і послуг був нанесений сильний удар. У Законі України "Про підприємства і підприємницьку діяльність" кооперативи як самостійна організаційно-правова форма юридичних осіб не були передбачені, а тому новим кооперативам відмовляли в реєстрації, а старі примушували до перетворення в акціонерні товариства або товариства з обмеженою відповідальністю, що по меті, задачах, принципах діяльності істотно відрізняються від кооперативів. Тому кооперативи припинили своє існування. Багато з них перейшли в тіньову економіку. Там же продовжувало виникати безліч самодіяльних підприємницьких структур, що в інших умовах могли стати легальними кооперативами.
1.2 Поняття, ознаки і правове положення виробничого кооперативу
Організаційно-правова форма виробничого кооперативу право на існування одержала з вступом у силу частини першої Цивільного кодексу України. Таким чином, поняттям "виробничий" у даному випадку охоплений широкий спектр видів діяльності, а не тільки промислове і ремісниче виробництво, що, до речі сказати, було характерно для розуміння виробничого кооперативу в законодавстві багатьох закордонних країн. У ряді країн і в міжнародних кооперативних організаціях зараз також визнають, що сфера діяльності виробничої кооперації значно ширше її традиційного розуміння. Наприклад, у ряді країн кооперативи створюються в соціальній сфері (дитячі садки, догляд за старими і т.п.).
Цивільний кодекс України визначив виробничий кооператив як добровільне об'єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їх особистій трудовій участі й об'єднанні його членами майнових пайових внесків.
Виробничий кооператив є однією з організаційно-правових форм підприємницьких товариств, які здійснюють діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками.на відміну від господарських товариств – іншого виду підприємницьких товариств, виробничі кооперативи - це об'єднання осіб, а не лише капіталів, адже обов'язковою є особиста трудова участь членів кооперативу в його діяльності. Обов'язковість особистої трудової участі членів у діяльності кооперативу виключає можливість членства у такому кооперативі всіх інших суб'єктів цивільного права, крім фізичних осіб, а саме: юридичних осіб, держави, територіальних громад, АРК та ін..
Виробничі кооперативи можуть здійснювати виробничу, переробну, заготівельно-збутову, постачальницьку, сервісну і будь-яку іншу підприємницьку діяльність, не заборонену законом.
За ознакою сфери та характеру діяльності, а також за спеціальним законодавчим і організаційним забезпеченням серед виробничих кооперативів слід виокремити сільськогосподарські виробничі кооперативи. Їх особливостями є те, що сільськогосподарські виробничі кооперативи , по-перше, розміщуються, як правило, у сільській місцевості, по-друге, здійснюють виробництво продукції сільського, а також рибного і лісового господарства, по-третє, використовують землю як основний засіб виробничої діяльності, по-четверте, мають сезонний характер виробництва, і ,по-п'яте, результати їх роботи залежать від природно-кліматичних умов. Спеціальне регулювання правових, економічних, організаційних та соціальних умов діяльності у сільському господарстві кооперативів здійснюється Законом України "Про сільськогосподарську кооперацію", який є комплексним нормативно-правовим актом вищої юридичної сили.