ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Навчально-науковий інститут права, економіки та соціології
Кафедра кримінального права та кримінології
заочна форма навчання
КУРСОВА РОБОТА
З дисципліни – «Кримінальне право»
м. Харків – 2010 р.
Вступ
1 Поняття та ознаки тяжкого тілесного ушкодження
2 Об’єкт умисного тяжкого тілесного ушкодження
3 Об’єктивна сторона умисного тяжкого тілесного ушкодження
4 Суб’єкт умисного тяжкого тілесного ушкодження
5 Суб’єктивна сторона умисного тяжкого тілесного ушкодження
6 Відмежування тяжкого тілесного ушкодження від суміжних злочинів
7 Проблеми кваліфікації тяжкого тілесного ушкодження
8 Практичне завдання
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
В ч.2 ст.3 Конституції України визначено, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Тобто основними завданнями, що постають перед юридичною наукою і державою, є забезпечення дотримання прав і свобод громадян. А частина 1 статті 3 Конституції України зазначає: “ Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю”.
Особливість суспільної небезпеки умисних тяжких тілесних ушкоджень полягає в тому, що вони завдають шкоди, яка не має відповідного еквіваленту, – людина позбавляється найціннішого – здоров’я, а в деяких випадках і життя, найбільш небезпечними способами, найбільш небезпечними засобами.
1 Поняття та ознаки тяжкого тілесного ушкодження
Характеристика умисного тяжкого тілесного ушкодження, його об'єктивних, суб'єктивних, кваліфікованих ознак, відмежування тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, від умисного та необережного вбивства, дає можливість зробити наступні висновки: 1) Тілесне ушкодження – це протиправне умисне або необережне заподіяння шкоди здоров'ю іншої особи, коли порушена анатомічна цілісність або фізіологічна функції тканин чи органів потерпілого під час посягання на його здоров'я. За ступенем тяжкості тілесні ушкодження поділяються на тяжкі, середньої тяжкості і легкі. Відповідний ступінь тяжкості тілесного ушкодження визначається на основі висновку експертизи, призначення якої у цих справах є обов'язковим. 2) Під умисним тяжким тілесним ушкодженням розуміють ушкодження, небезпечне для життя в момент його заподіяння, чи таке, що призвело до втрати будь-якого органу або до втрати його функцій, психічну хворобу чи інший розлад здоров'я, поєднаний із стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя. Об'єктом умисного тяжкого тілесного ушкодження є здоров'я людини. Об'єктивна сторона умисного ушкодження характеризується дією або бездіяльністю винної особи, а також злочинним наслідком та причинним зв'язком між діянням і наслідком. Цей злочин відноситься до категорії тяжких. Він є найтяжчим із числа злочинів проти здоров'я людини. 3) Суб'єктивна сторона умисного тяжкого тілесного ушкодження характеризується умисною виною. Винний усвідомлює, що може заподіяти тяжку шкоду здоров'ю потерпілого, і бажає або свідомо допускає настання такої шкоди. Суб'єктом цього злочину є фізична, осудна особа, яка до моменту вчинення злочину досягла віку 14 років. 4)
Кваліфікованими ознаками умисного тяжкого тілесного ушкодження є вчинення його способом, що має характер особливого мучення, або вчинення групою осіб, а також з метою залякування потерпілого або інших осіб, або вчинене на замовлення, або спричинило смерть потерпілого. 5) Для відмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого настала смерть потерпілого, від умисного вбивства та вбивства через необережність, потрібно ретельно досліджувати всі обставини, що мають значення для встановлення спрямованості умислу винного, враховуючи попередню поведінку винного і потерпілого, їх взаємовідносини, спосіб і знаряддя злочину, характер і локалізацію поранень. На сьогоднішній день кількість злочинів про заподіяння тяжких тілесних ушкоджень залишається на досить високому рівні. На мою думку, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, як і вчинення будь-яких інших злочинів залежить від тих поглядів, моральних настанов, правосвідомості, традицій, звичок тощо, які існують у суспільній свідомості у цілому, окремих груп населення та у конкретної людини. Роль психологічного фактора у системі причин та умов злочинності, окремих її видів і конкретних злочинів досить значна, хоча у переважній більшості випадків не виступає єдиною причиною злочинності, окремих її видів та конкретного злочину, а взаємодіє із зовнішніми обставинами, зокрема тими, що зосереджуються у економічній, соціальній та інших сферах. Психологічна сфера формується під впливом соціальної дійсності. У сучасних умовах у психологічній сфері наявна криза моралі, яка проявляється у занепаді загальнолюдських цінностей. Виховання моральності – складова виховної роботи з населенням взагалі, що містить й одержання соціальних установок, прищеплення культури, моральних цінностей і установок, вироблених людством за всю історію його розвитку.
Крім того, складовою суспільної свідомості є правосвідомість, що представляє собою систему поглядів, переконань, оцінок, уявлень, які відбивають ставлення суспільства, деяких прошарків і груп населення, окремих громадян до нормативно-правових актів взагалі і правил необережності, зокрема. Відомо, що рівень правосвідомості населення визначається знанням права, його розумінням і готовністю додержуватися вимог законів. Правосвідомість, як і суспільна свідомість, чинить на злочинність подвійний вплив: високий рівень правосвідомості запобігає злочинності, а низький її рівень, дефекти сприяють вчиненню злочинів.
Таким чином, основним кроком для зниження рівня злочинності є виховання у населення моральності, прищеплення культури, моральних цінностей і установок, а також основної складової суспільної свідомості – правосвідомості, що полягає у знанні права, його розумінні і готовності додержуватися вимог закону.
2 Об’єкт умисного тяжкого тілесного ушкодження
Об’єкт злочину – це охоронювані кримінально - правовими нормами суспільні відносини та соціальні блага, на які посягає злочин.
Об’єктом усіх злочинів проти здоров’я є здоров’я іншої певної особи незалежно від його стану та аномалій. Кримінально-правова охорона здоров’я має універсальний характер. Вона не залежить від суспільних ознак особи потерпілого (його віку, статі, громадянства, службового стану тощо). Кримінальний закон рівною мірою охороняє здоров’я кожної людини.
Виділяють такі види об’єктів злочину:
1. безпосередній;
2. родовий.
Безпосереднім об’єктом тяжкого тілесного ушкодження є здоров'я людини.
Родовий об’єкт – це група схожих суспільних відносин та соціальних благ, на які посягає злочин.
Родовим об'єктом тяжкого тілесного ушкодження є: умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання (ст. 123), умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 124), необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 128), а також замах на вбивство.
Об'єктом тяжких тілесних ушкодженнь є здоров'я людини. Будь-яке тілесне ушкодження заподіює певну шкоду здоров'ю людини.
Здоров'я людини як об'єкт тілесного ушкодження може виступати з моменту початку родового процесу. Закон охороняє здоров'я кожної людини, незалежно від її фізичного стану (бездоганно здорова людина, хворий, божевільний, особа, яка знаходиться в безнадійному стані внаслідок травми і І. д.), а також від її моральних якостей, віку, посадового положення тощо.
3 Об’єктивна сторона умисного тяжкого тілесного ушкодження
Об’єктивну сторону злочину утворюють: 1) діяння (дія або бездіяльність); 2) наслідки у вигляді тяжкого тілесного ушкодження і 3) причинний зв’язок між зазначеними діянням і наслідками.
Тілесні ушкодження — це протиправне і винне порушення анатомічної цілості тканин, органів потерпілого та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих факторів.
Суспільне небезпечні дії при заподіянні тілесних ушкоджень виражаються у фізичному, хімічному, біологічному, психічному чи іншому впливі на потерпілого. Бездіяльність має місце тоді, коли винний не вчиняє певних дій, які він повинен був і міг вчинити стосовно іншої людини, що потягнуло за собою заподіяння шкоди її здоров’ю у вигляді тілесних ушкоджень.
КК розрізняє тілесні ушкодження трьох ступенів: тяжке, середньої тяжкості і легке. Характер і ступінь тілесних ушкоджень на практиці визначаються на підставі відповідних положень КК (ст. ст. 121, 122, 125) і Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених МОЗ.
Відповідно до ст. 121 тяжким тілесним ушкодженням є тілесне ушкодження: 1) небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило 2) втрату будь-якого органа або його функцій; 3) психічну хворобу; 4) інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину; 5) переривання вагітності; 6) непоправне знівечення обличчя.
Небезпечними для життя є ушкодження, які в момент заподіяння чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і які без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом, закінчуються чи можуть закінчитися смертю. Запобігання смерті, що обумовлене поданням медичної допомоги, не повинно братися до уваги при оцінюванні загрози для життя таких ушкоджень. Загрозливий для життя стан, який розвивається в клінічному перебігу ушкоджень, незалежно від проміжку часу, що минув після його заподіяння, повинен перебувати з ним у прямому причинно-наслідковому зв’язку.