Встановлення і додержання меж та обмежень права власності мають відповідати загальним засадамцивільного законодавства, таким як дозвільна спрямованість правового регулювання, рівність усіх власників, недоторканність власності, добросовісність, розумність, справедливість тощо.
Принципово важливими є такі засади меж права власності: їх встановлення в суспільних інтересах; здійснення прав на майно відповідно до його призначення; додержання правил етики ділових взаємовідносин; урахування необхідності охорони довкілля; недопущення монополістичної діяльності й обмеження конкуренції.
Засадами встановлення обмежень права власності є: гармонійне поєднання волі власника (зокрема, свободи договору) і примусів; справедлива компенсація власникові майнових утрат при обмеженні його в правах тощо.
Підстави встановлення меж та обмежень права власності є різними.
Межі права власності можуть визначатися тільки в законі, оскільки лише закон надає позитивне регулювання відносинам власності, в тому числі шляхом окреслення їх дозвільних рамок. Передусім це конституційні положення, якими гарантуються непорушність права приватної власності та його здійснення кожним (ст. 41 Конституції України [114][131]). Відповідні норми і принципи цивільного права аналогічні конституційним. Вони детальніше регламентовані в стт. 3, 319 та інших. ЦК України [217], ст. 6 Житлового кодексу України (далі - ЖК [54] [132]) щодо використання житлового приміщення лише за призначенням, тобто для проживання в ньому, а не для інших цілей – розміщення в ньому магазину, офісу тощо, а також ст. 10 ЖК України [54] щодо заборони використання житлових будинків і жилих приміщень на шкоду інтересам суспільства та ін. До них належать й інші приписи законів України щодо додержання власником тих чи інших вимог, наприклад, при будівництві – крім будівельних норм і правил також не завдавати шкоди правам і свободам громадян. Так, порушеннями з боку власника буде побудування входу в своє приміщення без відповідних дозволів або хоч і при їх наявності, але з порушенням прав інших осіб, які можуть оскаржити такі дії в суді із доведенням порушення своїх прав. Ними можуть бути як мешканці цього ж будинку, так і інші особи, наприклад, при побудуванні входу на тротуарі, внаслідок чого стримується рух пішоходів. У такому разі оскарженню підлягають не лише протиправні дії власника, а й може визнаватися незаконним акт органу місцевого самоврядування про узгодження будівництва такого входу на підставі ст. 21 ЦК.
Обмеження, на відміну від меж права власності, можуть виникати з договору, судового рішення, актів органів державної влади, влади органів АРК та органів місцевого самоврядування, актів нотаріусів, правопорушень, яких припустився власник.
Виникнення обмежень може пов’язуватися з одним юридичним фактом (наприклад, укладенням договору, набуттям законної сили рішенням суду) або певним юридичним складом (наприклад, недобросовісні та/або протиправні дії власника чи наявність суспільних потреб в обмеженні права власності послугували підставою прийняття органом влади акта, в якому фіксується та конкретизується обмеження права власності).
Тому видається недостатньо обґрунтованою позиція А.А. Манукян з цього приводу, якою визначається як підстава обмежень права власності закон, а підстава обмеження на окремі дії власника – закон та інші нормативно-правові акти [132][133]. Крім того, що цим змішуються межі та обмеження права власності, об’єктивне та суб’єктивне право власності, його статика і динаміка (здійснення повноважень), така пропозиція є некоректною, оскільки закон адресований невизначеному колу осіб та може лише передбачати ті юридичні факти, з якими пов’язується встановлення обмежень права власності.
Право власності обмежується в добровільному та примусовому порядку. При добровільному порядку обмеження права власності підставою їх встановлення буде договір, який укладається власником (наприклад, про встановлення сервітуту - глава 32 ЦК). З метою запобігання правопорушенням право власності обмежується встановленням заборони відчуження майна. Так, при укладенні договору довічного утримання та його нотаріальному посвідченні нотаріус накладає заборону на відчуження будинку (квартири) до смерті відчужувача (ст. 754 ЦК, п. 7 ст. 34 ЗУ «Про нотаріат» [82][134]).
При примусовому порядку підставою обмеження права власності будуть відповідні юридичні склади. Приклади:
а) встановлення сервітуту в судовому порядку: факт потреби власника земельної ділянки в користуванні чужою земельною ділянкою та рішення суду;
б) припинення правопорушень: недобросовісні або протиправні дії власника та рішення суду про примусове припинення порушень або навіть самого права власності (наприклад, якщо в результаті дій або бездіяльності власника пам’ятки історії та культури їй загрожує пошкодження або знищення (ст. 352 ЦК);
в) запобігання правопорушенням: протиправні дії власника та рішення суду про накладення арешту на майно власника;
г) задоволення суспільного інтересу: факт такого із доведенням його реалізації за рахунок обмежень права власності конкретної особи та рішення суду про примусове припинення права власності шляхом викупу у власника його майна (ст.ст. 350, 351 ЦК).
Отже, право власності обмежується в приватному або суспільному інтересі. Прикладами обмежень у приватному інтересі є: 1) встановлення сервітуту на користь конкретної особи, 2) накладення арешту на майно власника або 3) заборони його відчуження. Прикладами обмежень у суспільному інтересі є: 1) примусовий викуп у власника його майна (земельної ділянки, об’єктів нерухомості, побудованих на ній, пам’яток історії та культури, 2) зупинення діяльності власника по використанню свого майна (зокрема в підприємницькій діяльності) тощо.
Співвідношення меж та обмежень також спостерігається при розгляді підстав їх встановлення. Наприклад, законом встановлюються такі межі права власності: заборона діяльності, що створює загрозу пам'яткам історії та культури або порушує законодавство у сфері охорони культурної спадщини (п. 19 ст. 1, ст. 30 ЗУ «Про охорону культурної спадщини» [86] [135]). Обмеження ж права власності матиме місце тоді, коли внаслідок дій або бездіяльності власника пам’ятки історії та культури, який не додержувався загальних приписів, наведених вище, цьому об’єкту загрожує пошкодження або знищення, і тому він по суду примусово викупається у власника (ст. 352 ЦК).
Інший приклад. За ст. 24 ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» [70][136] власник зобов’язується вживати заходів щодо недопущення впродовж доби перевищень рівнів шуму, встановлених санітарними нормами, у визначених в цьому Законі приміщеннях або на територіях (захищених об'єктах), а також власнику забороняється вчинення певних дій – проведення у робочі дні з двадцять першої до восьмої години, а у святкові та неробочі дні - цілодобово ремонтних робіт, що супроводжуються шумом. У нічний час, із двадцять другої до восьмої години на захищених об'єктах забороняються гучний спів і викрики, користування звуковідтворювальною апаратурою та іншими джерелами побутового шуму, проведення салютів, феєрверків, використання піротехнічних засобів (ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту населення від впливу шуму» [64][137]; ст.24 ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» [70] та ін.).
Обмеженнями ж права власності будуть запроваджувані на підставі ст. 42 зазначеного Закону заходи щодо припинення порушення санітарного законодавства, зокрема: а) обмеження, тимчасова заборона чи припинення діяльності осіб стосовно об'єктів будь-якого призначення, технологічних ліній, машин і механізмів, виконання окремих технологічних операцій, користування плаваючими засобами, рухомим складом і літаками у разі невідповідності їх вимогам санітарних норм; б) тимчасова заборона виробництва, заборона використання та реалізації хімічних речовин, харчових продуктів, технологічного устаткування, будівельних матеріалів, біологічних засобів, товарів народного споживання, джерел іонізуючих випромінювань у разі відсутності їх гігієнічної регламентації та державної реєстрації, а також якщо їх визнано шкідливими для здоров'я людей; в) вилучення з реалізації (конфіскація) небезпечних для здоров'я харчових продуктів, хімічних та радіоактивних речовин, біологічних матеріалів у порядку, що встановлюється законодавством, та ін.
Таким чином, спостерігається безпосередній зв’язок між межами та обмеженнями права власності. Вихід за межі права власності, окреслені в законі, можуть потягти за собою обмеження власника в здійсненні його правомочностей. При цьому вихід за межі права власності розуміється як зловживання правом.
З приводу категорії «зловживання правом» точиться дискусія, одним із проявів якої є питання щодо розцінення дій, що називаються зловживанням права. Такі дії М.М. Агарков вважав учиненими за межами права [3][138], тобто їх носій діє протиправно, а не зловживає правом. Іншими словами, його дії, що називаються зловживанням права, «вчинені в ньому», як висловлювався М.Й. Бару [15][139], адже управомочена особа допускає недозволене використання свого права, але при цьому завжди ззовні спирається на суб'єктивне право.