Крім того, обмеження по відчуженню майна товариства полягають не лише у вимогах до укладення правочинів його органами, а й у наслідках, які очікують товариство у разі прийняття такого рішення. Цими наслідками є готовність до задоволення вимог акціонерів, які голосували проти прийняття загальними зборами рішень про укладення товариством значного правочину, про викуп у них акцій.
2) Укладення від імені АТ правочинів із заінтересованістю має містити також певні обмеження, яких не передбачає чинне корпоративне законодавство, що також використовується недобросовісними особами в своїх особистих інтересах.
Для запобігання відчуженню майна АТ в проекті ЗУ «Про акціонерні товариства» надається поняття особи, заінтересованої в укладенні АТ правочину. Нею є посадова особа АТ, акціонер, який одноособово або разом із своїми афілійованими особами володіє 25 і більше відсотками простих акцій АТ, або афілійована особа (особи), якщо вона (або посадова особа) є стороною такого правочину; бере участь в правочині як представник або посередник (крім представництва АТ посадовими особами); отримує винагороду від АТ або від особи, яка є стороною правочину; внаслідок такого правочину придбає майно чи зацікавлена в інших результатах виконання правочину.
Інформація стосовно правочинів із заінтересованістю має надаватися виконавчим органом АТ наглядовій раді, зокрема щодо його предмета, вартості одиниці товару або послуг, якщо вона передбачена правочином, загальної суми правочину щодо придбання, відчуження або можливості відчуження майна, виконання робіт, надання або отримання послуг.
У разі недодержання зазначених вимог особа, заінтересована в укладенні АТ правочину, несе відповідальність перед АТ у розмірі завданих йому збитків, а також можливості визнання цього правочину недійсним. якщо особа, яка уклала правочин, знала або повинна була знати про недотримання зазначених вимог.
Тобто встановлювані обмеження щодо укладення АТ правочинів, в яких виявляється заінтересованість певних осіб, повинні захистити права та інтереси АТ та його акціонерів, а наслідки недодержання вказаних вимог щодо обмежень відбиваються як на порушниках, так і на третіх особах, що уклали ці правочини з АТ.
3) Укладення правочинів керівниками філій та представництв відбувається в межах наданих ним повноважень, які містяться як у положеннях про ці відокремлені підрозділи, так і у довіреностях, які видаються представникам (керівникам) цих підрозділів. Отже, якщо це передбачено відповідними повноваженнями структурної одиниці, остання має право укладати договори від імені юридичної особи. Стороною за договором у таких випадках є юридична особа, а не її структурна одиниця. У разі порушення цієї умови договір, укладений структурною одиницею юридичної особи від свого імені, слід визнати недійсним (п. 2 Роз’яснення ВАСУ від 06.10.94 р. N 02-5/706 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів» [164] [346]). Керівники структурних підрозділів, як правило, обмежуються у повноваженнях щодо розпоряджання майном, закріпленим юридичною особою за цим підрозділом. При цьому положенням про цей підрозділ або внутрішніми документами юридичної особи встановлюються правила по узгодженню порядку укладення відповідних правочинів.
4) Укладення правочинів залежними товариствами. Засновники (учасники) залежних товариств при їх створенні та затвердженні статуту зумовлюють певні обмеження щодо здійснення ними повноважень стосовно майна, яке буде належати цим юридичним особам. Такі обмеження можуть полягати у заборонах відчуження нерухомості без дозволу засновників (учасників), порядку узгодження вчинення правочинів на значні суми, припинення з правонаступництвом із передачею майна іншим юридичним особам тощо. Слід також враховувати існування в Україні дочірніх підприємств, хоча у ЦК їх поняття відсутнє на відміну від ГК, який врегульовує відносини з їх участю. Незважаючи на такі суперечності, дочірні підприємства, створені до набрання чинності ЦК, існують і стосовно них виникає питання про обмеження їх як носіїв прав на своє майно в укладенні відповідних правочинів та здійсненні інших дій стосовно цього майна. Оскільки правове становище дочірніх підприємств було і залишається невизначеним, це і тягне за собою інший ступень невизначеності в їх правах на своє майно. Як слушно зазначається в літературі, дочірні підприємства можуть мати як право власності на своє майно, так і право господарського відання [192; 191] [347][348]. В першому випадку дочірні підприємства є по суті компаніями однієї особи, тобто їх єдиним учасником є АТ або інше господарське товариство, які володіють сто відсотками акцій або часток цієї юридичної особи (ч. 3 ст. 83 ЦК). В такому разі дочірнє підприємство нічим не відрізняється від залежного товариства як воно визначається у ст. 118 ЦК. В другому ж випадку дочірнє підприємство має особливий статус на зразок особи зі статусом державного підприємства. Правовідносини засновника та дочірнього підприємства вже не носять корпоративного характеру, оскільки засновник є власником майна дочірнього підприємства, тобто їх відносини ґрунтуються передусім на речовій природі прав на майно.
5) Процедура припинення АТ також пов’язана з певними межами прав АТ як власника, що пов’язані зі здійсненням його кредиторами своїх прав вимагати припинення відносин з товариством або дострокового виконання останнім своїх зобов’язань перед цими кредиторами (ч. 1 ст. 107 ЦК). Так само впливає на право власності АТ здійснення акціонерами, які не згодні з рішенням про припинення АТ, права на викуп акціонерним товариством їх акцій. Останнє передбачається на рівні закону для акціонерів АТ, створених в процесі приватизації (п. 145 ЗУ «Про Державну програму приватизації» [67] [349]), а для акціонерів інших АТ – на рівні підзаконного нормативно-правового акта (п. 1.7 Положення про порядок реєстрації випуску акцій під час реорганізації товариств, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 30 грудня 1998 р. N 221 [153] [350]). Очевидно, що таких розбіжностей у правах акціонерів не повинно бути, і встановлення абсолютно справедливого права акціонерів у підзаконному нормативно-правовому акті покликано заповнити цю прогалину. Однак законність цього положення сумнівна, оскільки подібні обмеження мають встановлюватися саме законом. Тому існує нагальна потреба передбачити це право акціонерів у загальному законі про господарські товариства або про акціонерні товариства.
Зазначені вище права кредиторів та акціонерів впливають на право АТ як власника на свій розсуд розпоряджатися всім своїм майном при припиненні АТ – передавати його в цілому знов створеним юридичним особам. Вплив прав кредиторів та акціонерів, не згодних з таким рішенням вищого органу АТ про припинення, полягає в тому, що АТ вже не буде взмозі передати все своє майно правонаступникам, а має враховувати вимоги тих осіб, які наділені правом впливати в кінцевому рахунку на обсяг майна АТ, який залишитиметься для вільного розпоряджання ним.
Мають місце й межі щодо відповідальності всім своїх майном у разі ліквідації АТ. Справа в тому, що до складу ліквідаційної маси при цьому не входять об'єкти державного житлового фонду, в тому числі гуртожитки, дитячі дошкільні заклади та об'єкти комунальної інфраструктури, які мають передаватися в комунальну власність (ст. 26 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [62] [351]). Тому обсяг відповідальності банкрута, який має зазначені об’єкти, звужується порівняно з загальним правилом про відповідальність юридичних осіб всім своїм майном.
Особливо яскраво демонструються межі прав на майно у разі порушення розгляду справи в господарському суді про відновлення платоспроможності боржника, внаслідок чого органи АТ вже не в змозі самостійно приймати рішення про використання та розпоряджання майном АТ, для чого потребується згода розпорядника майна або керуючого санацією.
Б) Межі щодо зміни статутного капіталу АТ встановлюються:
1) шляхом введення заборон на збільшення статутного капіталу АТ для покриття збитків (ч. 2 ст. 156 ЦК);
2) через зобов’язання АТ зменшити свій статутний капітал та зареєструвати відповідні зміни до статуту у разі, якщо після закінчення другого та кожного наступного фінансового року вартість чистих активів АТ виявиться меншою від статутного капіталу (ч. 3 ст. 155 ЦК);
3) передбаченням лише двох можливих шляхів зменшення статутного капіталу АТ із додержанням при цьому певних механізмів, спрямованих на захист прав кредиторів. При цьому в одному з таких способів зменшення статутного капіталу – шляхом купівлі та погашення частини акцій – АТ ще й подвійно обмежується вказівкою у ч. 1 ст. 157 ЦК на те, що це допускається лише в разі, якщо така можливість передбачена у статуті АТ.
В) Межі та обмеження, передбачувані для АТ, створених в процесі приватизації, покликані враховувати специфіку правового статусу цих юридичних осіб, що виникають у своєрідний спосіб для «роздержавлення» власності, внаслідок чого встановлюється публічно-приватний порядок їх створення. Такими межами є наступні:
1) заборона подальшого відчуження окремих частин пакета акцій до повного виконання покупцем умов договору купівлі-продажу об'єкта приватизації, а також подальшого відчуження приватизованого об'єкта без збереження для нового власника зобов'язань, визначених умовами конкурсу, аукціону чи викупу;
2) заборона АТ та державним органам приватизації до виконання плану приватизації (розміщення акцій), якщо передбачається закріплення у державній власності пакетів акцій або до розміщення акцій у кількості, що становить 75 відсотків загальної кількості акцій: