Ю. Кагарлицький вважається одним з кращих знавців Веллса у світі, а його книга «Вглядываясь в будущее», видана з передмовою Голови веллсівського товариства (1989), - працею фундаментальною. Дослідник зібрав величезний матеріал, пов'язаний із життям і творчістю англійського письменника, в тому числі й висвітленням воєнної теми.
Про можливу реальну (а не фантастичну) війну Веллс почав роздумувати ще на початку XX століття. Він навіть мав концепцію організації «малих армій», добре навчених, здатних до маневрування, динамічних і блискуче екіпірованих, замість існуючих величезних контингентів військових громадян. Щоправда, Перша світова війна цією концепцією не скористувалася, але у 20-30-і роки щось аналогічне розробив автор книги «Реформація війни» (1923) полковник Фуллер, який виходив із переконання, що мета війни «полягає у проведенні політики нації з найменшими втратами як для себе, так і для супротивника, а відтак - і всього світу, адже інтереси культурних держав так тісно переплітаються між собою, що знищити щось одне - значить зруйнувати все інше». Прибічники цієї теорії були і в Італії, і у Франції, зокрема - генерал де Голль.
Були й фундаментальні роздуми цивільних про можливість трагічного розвитку подій у світовій історії. Зокрема, заслуговують на увагу численні публікації варшав'янина І. С. Бліоха, які почали з'являтися у російській пресі на початку 90-х років і вилилися в багатотомну фундаментальну працю, перекладену на початку XX століття основними європейськими мовами. Веллс із думками Бліоха знайомився і в англійському, скороченому, і У французькому, більш повному викладі. Бліох писав, що війна підірве європейську економіку і, можливо, призведе до загибелі існуючого ладу. Вона виявиться задовгою, професійне офіцерство буде знищене, місця людей із вищого світу посядуть вихідці із нижніх прошарків суспільства, і не виключено, що армія не Дозволить себе роззброїти навіть після закінчення війни. Тоді і [25] можуть відбутися події, гірші, ніж за часів Паризької комуни, - передрікав далекоглядний аналітик. Щоправда, в Росії до нього не дослухалися. А Веллс у серії статей у газеті «Дейлі мейл» аналогічну думку висловив метафорично: «Кожна сучасна європейська держава більше чи менше нагадує погано побудований, із невірно знайденим центром тяжіння пароплав, що на ньому якийсь ідіот поставив гігантських розмірів заряджену гармату без відкатного механізму. Влучить ця гармата у ціль, коли стрельне, чи ні, в одному можете бути певні - пароплав свій вона обов'язково відправить на дно морське».
Така оцінка війни зберігалася в Веллса і під час Першої світової. Про це є свідчення В. Д. Набокова, який, будучи видатним російським державним діячем, у 1916 році побував (разом із О. Толстим і К. Чуковським) в гостях у Веллса. (Потім, у свої перші відвідини Росії, англійський письменник гостював у маєтку Набокових, де й побачив його майбутній письменник В. В. Набоков.) Набоков-старший розповідав: «Він, звісно, не має сумніву у її (війни - Т. Д.) колосальних наслідках, які всебічно вплинуть на життя, на індивідуальну та суспільну психологію, на політичний та суспільний устрій. І він хоче передбачити, якої форми набудуть майбутні зміни».
Роман Веллса «Звільнений світ» (із підзаголовком «повість про людство» - звертаємо увагу - не про людину, а про людство як таке) майже водночас виходив в англійському журнальному оригіналі і в російському перекладі (1913-1914 відповідно). Про нього так писав американський письменник (майбутній перший Нобелівський лауреат) Сінклер Льюїс: «Звільнений світ» - аж ніяк не утопічний роман... В основі цієї книги лежить справжнє життя, життя таке, яким ми його бачимо зараз, коли в Європі розігрується страшна трагедія». Цей «всеосяжний твір» є (С. Льюїс) розповіддю про майбутню світову війну, яка призведе не тільки до катастроф і трагедій, але й до суспільних катаклізмів. Правда, у Веллса все закінчується оптимістично: після розгулу анархізму утворюється нарешті всесвітній уряд і якось сам собою утверджується соціалізм. Ані утопічний фінал, ані художні якості не можна вважати набутками автора. Значно цікавіші і важливіші веллсівські конкретика, масштабність мислення і зображення. І ще один дуже цікавий момент: ним зображена атомна війна! [26]
Упродовж усього свого життя Веллс надзвичайно цікавився технікою, і з роками інтерес цей зростав і разом із багатою фантазією допомагав створити переконливі описи неіснуючого. У своїх фантастичних романах він споряджав героїв набутками майбутніх технологій. Він на повному серйозі вважав себе винахідником танка - адже ідею броненосця на гусеницях він висунув у одній зі своїх статей за три роки до появи цього броньованого чудовиська. Так само він вважав себе піонером повітроплавання - адже видав роман «Війна в повітрі» ще 1908 року! Гайдаром виявився Веллс і щодо відкриття атомної енергії. Прискіпливі пошуки дослідників дозволяють (звичайно, приблизно) встановити взаємозв'язок фантазії, творчого пориву Веллса із його постійним невщухаючим інтересом до технічних винаходів. Такий складний зв'язок існує і між страшним знаряддям, використаним в уявній світовій війні Веллсом, і реальними повідомленнями науковців про можливість розщеплення атомного ядра. І це вже дало поштовх геніальній уяві великого фантаста якимось чудом спертися на майбутні наслідки цього феномена, який ще тільки народжувався. Геніальність Веллса-фантаста безперечна. Складніше із громадянською позицією.
Парадокс - але коли Перша світова війна розпочалася, Веллс виявився серед тієї інтелігентної меншості Європи, яка її підтримала! У збірці статей «Війна проти війни» (1914) він картав німецький мілітаризм, уславляюючи тих, хто пішов на нього кривавим походом! Деякі ліберальні друзі навіть не подавали письменнику руку після такого виступу. Але дійсність примусила автора радикально змінити свою позицію, і вже у 1916 році виходить його антивоєнний роман «Містер Брітлінг випиває чашу до дна» - роман про дітей, які гинуть на «чужій» війні. На антивоєнних позиціях переконаний антифашист Веллс залишався до кінця свого життя. В перший день Другої світової війни він сказав: «Скажений пацюк може вкусити і вбити людину. Але людина все одно залишається людиною, а пацюк - пацюком». Проте оцінити справжню силу фашизму, гітлеризму письменник виявився неспроможним. І розв'язання війни, і вся пов'язана з нею атмосфера були вже занадто складними для традиційного мислителя-просвітителя. Цю думку обстоює Джордж Оруелл в одній із своїх газетних статей («Веллс, Гітлер і всесвітня держава», 1941). Високо поціновуючи весь творчий Доробок письменника («між 1900 та 1920 роками ніхто не вплинув [27] на молодь так сильно, як Велло - Джордж Орузлл. «1984» и зссе разннх лет. - М, 1989. - С. 239), молодший колега водночас критично аналізував провідну концепцію майстра про те, що «людина науки, яка, як то годиться, працює в ім'я розумної Всесвітньої держави, і реакціонер, який прагне реставрувати минуле у всьому його хаосі - антиподи. Це протиставлення - постійна лінія в його романах, утопіях, есе, сценаріях, памфлетах. З одного боку - наука, порядок, прогрес, інтернаціоналізм, аероплани, сталь, бетон, гігієна; з другого - війна, націоналістські пристрасті, релігія, монархія, селяни, професори старогрецької мови, поети, коні. Історія, за Веллсом, - це перемога за перемогою, яку вчений отримує над романтиком» (с. 238), Оруелл робить, мабуть, дуже різкий висновок: Веллс занадто добропорядний, аби зрозуміти сучасний світ. Якщо взяти до уваги, що від початку своєї свідомої діяльності і до останнього подиху великий англієць залишався за своїми глибинними переконаннями Просвітителем, - то, може, в цій оцінці скептика і є своя доля істини.
Вже в 20-і роки Веллс задумав і дійсно написав грандіозну працю - «Нарис історії» - від формування життя на планеті до передбачень («Наступна стадія» - назва останнього розділу), з таблицями, схемами, картами. А передували історії авторські рекомендації щодо ідеальної організації людської спільноти - всесвітній уряд на чолі з вченими. Аналогічні «пропозиції» проголошувалися Веллсом вже неодноразово, зокрема і в досить зрілому віці. Скажімо, в нарисі «Легальна змова». У «Легальній змові» вилилися в довершену форму ідеї духовного елітизму у їхньому протиставленні політичному елітизму. В ньому була висловлена думка про необхідність всесвітнього об'єднання. І, нарешті, в ньому Веллс пояснив сутність своїх закликів до створення нової релігії. Згідно з «Легальною змовою», світу потрібний кодекс нових моральних норм, піднятий до статусу десяти заповідей. Цей моральний кодекс можна назвати релігією лише тому, що будь-яка релігія до тих пір, поки вона не зробила поступки егоїстичному індивіду, потребує від людини служіння вищому ідеалу, а не своєму «я». Цього разу таким вищим ідеалом має бути Людство». (Ю. Кагарлицкий. Герберт Уэллс. - 1963. - С. 261). Крім «нарису історії», було написано ще більш узагальнену історію всього людства під назвою «Коротка історія [28] світу». Обидві книги мали величезну популярність, багато разів перевидавалися, були перекладені різними мовами.