Інтерес до способів і форм організації суспільства Веллс виявляв ще з молодих років. Всі його фантастичні романи фактично так чи інакше виражають пересторогу на майбуття, якщо людство продовжуватиме йти шляхом сьогодення, - отже, це «сьогодення» та його організація викликала радикальне неприйняття у автора. Природно, що він цікавився можливостями його перебудови. Це спонукало інтерес до соціалізму. Як багато хто з його інтелектуальних сучасників (Бернард Шоу, наприклад), Веллс був фабіанцем - він не міг не зважати на класову природу суспільства, бачив вади капіталізму, вірив у всебічний прогрес, зокрема й суспільний, вважав соціалізм закономірною наступною фазою суспільного розвитку, вірив у його здатність побудувати життя на засадах розумності і справедивості, але різко відкидав можливості соціальної революції. Знайомий він був і з марксизмом, але свої розходження із класиком світового пролетаріату висловив у яскравій формулі: «Маркс був за звільнення робітничого класу, я ж обстоюю його знищення», маючи на увазі, що в ході розвитку техніки пролетаріат перетвориться на дрібну буржуазію. Втім стосунки Веллса із фабіанським товариством, так само як із соціалізмом, були неоднозначні, його соціалістична діяльність обмежувалася суто дискусійним полем, і на цьому терені він то погоджувався із колегами, то виходив із товариства.
У 1906 році в листуванні з одним із своїх видавців щодо виходу майбутньої політичної книги (йшлося про «Нові світи замість старих») Веллс наполягав, щоб у заголовку не було слова «соціалізм», оскільки він у принципі не визнає самої ідеї класової боротьби. Для нього соціалізм - це перш за все перебудова життя, заміна безладдя порядком, й головна його відмінність від соціалістів полягає в тому, що найважливішими для нього є питання про самовдосконалення, самообмеження і добровільне підкорення новим політичним інститутам.
Парадокс, але в 1945 році, наприкінці життя, він не просто готовий був голосувати за комуністів на виборах до англійського парламенту, а навіть написав листа в комуністичну англійську газету «Дейлі уоркер», закликаючи читачів наслідувати його приклад. (Щоправда, через певні обставини врешті-решт віддав [29] свій голос за лейбористів.) Отже, можна твердити, що певності й однозначності в політичних переконаннях Веллса не було, так само можна твердити й те, що він в усьому залишався Просвітителем і представником середовища, з якого вийшов, - англійських дрібних буржуа.
Росію Веллс вперше відвідав задовго до революції 1917 року. У 1914 році петербурзька газета «Біржеві відомості» повідомляла читачів: «Нині у Росії гостює всесвітньо відомий письменник Г. Д. Веллс. Він оселився у штаб-ротмістра П. П. Родзянка, з дружиною якого, уродженою англійкою, знайомий багато років. Мета приїзду - полювання на ведмедя, що пропонує йому невдовзі штаб-ротмістр Родзянко у своєму маєтку у Вітебській губернії. Герберт Джордж Веллс з метою полювання об'їздив усю Африку, Північну Америку, Австралію, побував у Новій Зеландії, і, нарешті, промандрував від Шанхая до Омська крізь пустелю Гобі». У ті кілька днів, які Веллс провів у Росії як неофіційний гість, росіяни виявили до нього великий інтерес. Ось як згодом передавав свої враження від зустрічі з гостем В. Набоков: «Пам'ятаю, як тоді його дещо прозаїчна зовнішність вразила мене тією невідповідністю із тим уявленням, яке природно складається про автора такої кількості чудових книг, які вражають то блиском фантазії, то глибиною думки, яскравими миттєвими спалахами пристрасті, чергуванням сарказму і ліризму. Мимоволі чекаєш на щось незвичайне, - думаєш побачити людину, котру вирізниш серед тисячі. А замість того - нібито найпересічніший англійський сквайєр, чи то ділок, чи то фермер. Але варто йому лише заговорити зі своїм типовим акцентом природного лондонця середнього прошарку - і починається чарівність. Це людина глибоко індивідуальна. В ній немає нічого чужого, позиченого. Іноді він парадоксальний, часто хочеться з ним сперечатися, але ніколи його думки не полишають вас байдужими, ніколи ви не почуєте від нього банального загальника. За природою своєю, за характером свого таланту він представляє рідкісну і цікаву суміш ідеаліста і скептика, оптиміста і суворого їдкого критика. Ці суперечливі риси його духовної сутності виражаються і у книжках, і в розмовах».
Ці суперечливі риси виявилися і під час наступної поїздки Веллса в Росію у трагічному 1920 році, наслідком якої стала така неоднозначна книга, як «Росія в імлі». Ані побачене в Москві [ЗО] та Петербурзі, ані розмови з Леніним не зробили Веллса прихильником революції. Проте побачене і усвідомлене примусило його констатувати, що за існуючих обставин лише більшовики із їхнім додержанням суворої дисципліни здатні утримувати ситуацію, що хоча б імітувала певний порядок. Елементарна людяність не могла не примусити письменника закликати світову громадськість не ускладнювати і без того трагічних умов, в яких опинилися народи Росії. Діалог «кремлівського мрійника» (як назвав Веллс Леніна) і англійського фантаста, відтворений у нарисах, викликав величезний розголос у світі. Третій візит у Росію, який відбувся у 1936 році, розголосу не набув.
Помер Герберт Веллс 13 серпня 1946 року.
За своє довге життя Герберт Веллс написав 110 книжок, не кажучи вже про статті, новели, есе, рецензії тощо - спадщина гігантська! За його творами було поставлено понад 30 кінофільмів. Надзвичайно активна людина із складним характером, Веллс по-різному сприймався сучасниками-колегами. Але про ту повагу, яку вони до нього виявляли, свідчить хоча б той факт, що після смерті Джона Голсуорсі в 1939 році на посаду голови Пен-клубу був обраний саме Веллс. Веллс активно втручався і в літературний процес, листувався із Шоу, сперечався із Генрі Джеймсом, вважаючи майстром літератури себе, популярного і всім зрозумілого, а не вишуканого, зосередженого на пошуках нових можливостей створення художньої прози, глибшого відтворення психології, переконливішого зображення взаємин людини і світу, - тобто піонера новітньої прози Джеймса. Як констатує один із найавторитетніших англійських академічних дослідників літератури Девід Дейчас, «живий цікавий розум Г. Д. Веллса виробляв притчі будь-якого гатунку щодо перспективи людства та щоденних проблем, якими він їх бачив, так само як і блискучі наукові твори - кращий його літературний доробок- низку романів, що з величезним смаком описували англійський нижчий середній клас, зокрема такі, як славнозвісний «Кіппс» та «Історія містера Поллі». Веллс, який іноді був митцем попри власну волю, але, як свідчить його кореспонденція з Генрі Джеймсом, мало розумівся на художній формі, мало усвідомлював нові концепції часу і свідомості, був за самою своєю суттю беконістом та вікторіанцем, і його найкращі романи - справді добротна другорядна вікторіанська література» (D. Daiches. A critical history [31] of English literature in 4 vol. V. IV, 1968, p. 1131-1132). Щодо оцінки місця Веллса-романіста в історії англійської літератури, то вона, хоч і сувора, але справедлива: Просвітитель за натурою, за своєю природою, у своєму часі письменник перебував між натуралізмом та естетизмом, конструюючи досить традиційну прозу. Щодо значення веллсівської фантастики, більш точною видається оцінка Джозефа Конрада, який назвав Веллса «істориком наступних століть».
Його творчий доробок не старіє: плине час на Землі, змінюються покоління, відмирають старі і підростають нові, і перед кожним - знову і знову - постають і потребують розв'язання ті проблеми, які так яскраво і вражаюче поставив гуманіст-просвітитель Герберт Веллс і які у технократичному суспільстві стали в ряду «вічних»: Людина - Наука - Техніка - Природа - Всесвіт.