Еволюція героїв Хемінгуея (стр. 4 из 5)

Постать простого старого – кубинця Сантьяго – це загальний образ, по- своєму великого чоловіка нерозкритих можливостей, який і в інших обставинах показав би, «на що здатна людина », справився б і з іншими завданнями.

Ансельмо – мирний чоловік. Він говорить: « Як би мені хотілось, щоб не прийшлось більше битись». Але, якщо все-таки прийдеться, «Я буду битись до кінця », -- думає він. Старий Сантьяго з тієї ж породи незламних людей, і не дивлячись нінащо він залишається непереможним. Адже велика риба його не перемогла. «Хто мене переміг? Ніхто. Просто я занадто далеко зайшов у море».

Справа не в поразці, а в боротьбі. Сама боротьба з злою долею вже перемога, хоча б над самим собою. І в цьому основа образу Сантьяго – «останнього з непереможених» в творчості Хемінгуея.

Бувало, що Хемінгуей писав про вразливість і слабкість сильних людей, тут він пише про моральну силу старого Сантьяго. Тут більше віри в людину і повагу до неї; характерно, що більше ніж будь-де у Хемінгуея, тут стирається різка грань між тією простою людиною, до якої манить письменника, і його ж двійником.

В порівнянні з практиком Гаррі Морганом, Сантьяго – більш складна постать; він, як і Ансельмо в «Дзвоні», мислячий старий, або ж, за власним визначенням, -«старий не як інші ». Хемінгуей наділяє його можливістю про багато що розмірковувати, поетизує його спогади. Старому ввижаються береги Африки, грайливі левенята. Проста людина, насправді, не така то вже проста. У нього свої погляди на життя, на працю, на обов’язок, у нього своєрідне поетичне світосприйняття, глибокі переживання і почуття. «Він зібрав весь свій біль, і всі останні сили, і всю свою давно втрачену гордість і кинув їх на поєдинок з стражданнями, які терпіла риба». В інших місцях Сантьяго поетизує свого супротивника – довго очікувану велику рибу, яка йому дорожче брата, яку він прирівнює до віддалених друзів – «сестрам моїм зіркам», до місяця, до сонця, «і як добре, що нам не приходиться убивати сонце, місяць і зірки».

Хемінгуей завжди чітко бачив оточуючий світ, природу, але тільки тепер він позволив Сантьяго говорити про неї в повний голос. Навряд чи в перших його книжках можливо було б звернення Сантьяго до великої риби.

Чи думки про кашалотів і дельфінів: «Вони хороші… Вони нам рідня, як і летюча риба».

Від початку і до кінця книжки Сантьяго веде розмову з рибою і самим собою. Він як і автор думає про мужність, про майстерність, про свою справу. Він думає тільки про одне – витримати, перемогти. Потрібно зібрати всі сили, пустити вхід всю майстерність і перемогти. Його переслідує cмуга невдач.

Інколи здається, що через слова Сантьяго звучить голос самого старіючого автора, його інтонації, його думки. Це може бути прорахунок в побудові характеру, але наскільки важливо те, що автор, хоча б частково, співставляє себе з цим простим, мудрим трудівником.

Сантьяго тягнеться за підтримкою до молодості, але рідні Маноло не відпускають хлопчика на ловлю з невезучим старим. Чудовий хлопчик, що піклується про старого, це непросто предмет спостереження, хлопчик для старого – це реальна підтримка, це опора його старості.

Раніше герої Хемінгуея, якщо і проводили з кимось скупі розмови, то основою все-таки були внутрішні монологи, розмови з собою. Тепер у старого є кому передати свій досвід і свою майстерність.

Пильна увага до багатства душі не тільки свого звичайного героя, але і простого рибалки, увага до людини і до всієї природи, а також першочерговість майстерності, яку Сантьяго ніби в спадок передає хлопчику.

Хоч деякі герої пробують втекти від реальності – сама трагічна безпристрасність автора тільки підкреслює, що він то розуміє марність їх намірів і не розділяє їх ілюзій. В той же час він не піддається відчаю, але знаходить сили боротись з ним. Безпощадна вимогливість до себе, без всяких скидок і поблажок, і найвеличніша відвертість в самооцінці. Мужність, стійкість, витримка і постійна мобілізація людини, готового до боротьби з природою, з небезпекою, з самою смертю. Розуміння того, чим насправді живе людина. Потяг до простого, чистого життя. Готовність, якщо не здатність, йти на зустріч до людей з тим, щоб в хвилини найвищої небезпеки об’єднати з ними зусилля для досягнення спільної мети.

«Старий і море» — не повість про людину взагалі. Вона — про рибалку, про звичайного трударя. Старий Сантьяго — дзеркало безсмертної душі народу. Якщо зрозуміти це, то не так уже й безпосередньо важливо, що старий не довіз рибину до берега, що її зжерли акули. Все одно з колосального її кістяка дивувалися люди на березі. І повість перестає сприйматися як щось песимістичне, як не сприймаються такими ні «Іліада», ні «Пісня про Роланда», ні (якщо звернутися до ближчих у часі прикладів) «Мобі Дік » Мелвілла. Адже трагедія передусім — велична, а вже потім — гірка.

Старий Сантьяго — це в Хемінгуея новий герой, бо «кодекс» для нього не роль, а саме життя, як то було з матадорами, солдатами, мисливцями, одне слово — з «героями кодексу».

3. Неоднозначність образу.

Сантьяго і природа. Герой повісті “Старий і море” не шукає порятунку в природі, він належить до неї. Старий не тільки проживає довге життя на єдині з природою, з морем – він частина світу природи. Сантьяго любив летючих риб – то були його найперші друзі в океані, а от птахів жалів, особливо малих і тендітних морських ластівок.

Про море старий думав, як про жінку, про живу істоту, що може подарувати велику ласку, й позбавити її. Йому було жаль і гігантських морських черепах, серце яких б’ється ще кілька годин потому, як їх заб’ють. Він жаліє і захоплюється великою рибою, що була у нього на гачку, називає її чудовою, незвичайною, любить її і поважає. Логічна схема відображає суть даної проблеми. Насправді, людина – частина природи. І всі вони – птахи, черепахи, риби – її брати і сестри.

А що їм може протиставити людина? Лише єдину зброю – волю та розум. Так вважає Сантьяго і доходить висновку, що “людина – доволі нікчемна істота проти дужих птахів і звірів.” Чому він так сказав? Мабуть, через те глобальне розуміння людяності, яке здатне було обійняти все достойне і прекрасне в житті.

Людина і суспільство. Сантьяго живе серед людей. Він старий, але все ще ходить у море. Це справа його життя, його покликання. І риба йому потрібна лише для того, щоб вижити, причому для Сантьяго битися за рибу – значить битися і за своє місце в людському суспільстві, яке не визнає невдах, адже вже пішов слух про те, що його човен “нещасливий”, оскільки вісімдесят чотири дні він виходив у море і не піймав жодної рибини. Вітрило його човна було полатане мішковиною і “скидалося на прапор безнадійної поразки”. Та і сам старий думає про те, що йому не щастить останнім часом. Але розраховувати він повинен лише на себе: ”Воно то добре мати талант. Та краще бути справним. Тоді щастя не захопить тебе зненацька.” Турбується про старого лише хлопчик Манолін. Проте старий думає про людей, які чекають його на березі, добре:”Сподіваюся, там за мене не дуже тривожаться. Власне тривожитися буде тільки хлопець. Одначе я вірю що він вірить у мене. Тривожитимуться старші рибалки. Тай інші теж. Люди в нашому селищі добрі.”

З опорної системи видно, що Сантьяго- частина людського суспільства, яке штовхає людей на постійну боротьбу за існування і на самотність.

У повісті – притчі Хемінгуей порушує проблеми, які хвилювали і старого, і автора, і все суспільство: про вірність обов’язку, високу майстерність, життєве покликання тощо.

Людина і Всесвіт. Місяць, сонце, зорі – вони для старого його далекі друзі, любі брати і сестри. Вони – як люди: і відпочивають так як люди, просто сплять. Сантьяго залишився один у безмежному світовому просторі. “людина і океан – вони друзі, і вітер нам усе-таки друг, і небо, і хмари”, їх так розумів Сантьяго, умів читати по них погоду. І чи не найбільшим визнанням величі всесвіту є слова старого рибалки про те, що” все таки добре, що нам не треба замірятися вбити сонце, місяць чи зорі. Досить і того, що ми живемо біля моря і вбиваємо своїх щирих братів.” У ході розповіді відтворюється логічна схема, що відображає дану проблему.

Так неосвічений рибалка відчуває свій зв’язок з цілим світом. У душі поет, він одухотворяє все, що його оточує, і тисячами невидимих ниток зв’язує його з небом, зорями, космосом, з усім, що існує вічно. В праці – в боротьбі з незвичайною рибою, акулами, в перемозі над тілесними недугами розкривається нам мужній характер старого.

Хемінгуей побудував свою повість на системі мотивів, які постійно повторюються в оповіді, переплітаються і взаємодіють. Серед роздумів про рибу і їжу старому приходить думка, надзвичайно важлива для розуміння образу рибалки:”Не можна, щоб людина доживала свого віку в самотності, - думав він. – Але нічого не вдієш.” Старий неодноразово повторює слова’’сам – один’’, “самотина“,“самотній“.

“Старий поглянув на безмежний простір моря, збагнув, який він тепер самотній”. Але там, у безмежному океані, з’явився табун диких качок; і “старий розумів, що людина в морі ніколи не буває самотня.” Старий визнає свою зверхність над рибою, але в той же час і захоплюється нею, називає її незвичайною.

Життя – боротьба, яка наповнює його суттю і змістом. Доля Сантьяго – вічна боротьба, що є джерелом самоповаги. Тому і веде він боротьбу проти риби, проти акул, і навіть проти власної старості, і все тільки тому, щоб не втратити людського.