Є.В.Моісеєв класифікує поведінку жертви залежно від її видів на провокуючу, неврівноважену, аморальну, протиправну[89].
В.В.Голіна наголошує на тому, що багато потерпілих відрізняються провокуючою, протиправною поведінкою у стані алкогольного сп’яніння. Переважна більшість таких жертв є особами чоловічої статі молодого віку[90]. Отже, необхідно встановити приналежність конкретної особи до певного типу жертви. Можна виділити такі типи жертв: ворожий, ауто, відважний, безпомічний. Ворожий тип жертв складається з осіб, які через свою антисуспільну діяльність стають жертвами пасивної кримінальної агресії. Заходи впливу на таких індивідів збігаються з заходами впливу на осіб, котрі, напевно, зможуть проявити кримінальну агресію в майбутньому. Ними можуть бути позитивний вплив мікросередовища, психологічний вплив відповідних працівників, оперативне втручання правоохоронних органів. Позитивною ознакою такого впливу буде засудження особою своєї поведінки та відмова від неї. Ауто тип зустрічається дуже рідко. Такий тип характеризується намаганням спровокувати агресію проти себе з метою покінчити життя. Найчастіше це хворі, котрі через нестерпний біль або відчай просять лікарів, родичів, близьких людей допомогти їм померти. Необхідним заходом є психологічна та фізична допомога особам, а також попередження потенційних виконавців про кримінальну відповідальність у разі виконання побажань осіб ауто типу, ізолювання таких осіб один від одного. Відважний тип проявляється при протидії антисуспільним проявам діяльності осіб, в результаті чого їм заподіюється шкода. Ізолювання агресивних злочинців дозволить прибрати віктимологічні ситуації, що і буде ефективним засобом попередження, оскільки захист слабших є обов’язком кожного свідомого громадянина. До безпомічного типу відносіться жертви, які в силу свого фізичного чи психічного стану не в змозі протистояти кримінальній агресії. Найчастіше жертвами стають підлітки, жінки, особи похилого віку.
Ми погоджуємося з думкою В.Д.Ривмана, який зазначає: “В цілому попереджувальні заходи зводяться до охоронних (забезпечення надзору і захисту потенційних потерпілих) і підвищення здібностей потенційних потерпілих до захисту, протидії злочинцю, а також формування позитивних настанов особистості”[91] (переклад автора).
Об’єктами індивідуальних заходів впливу є окремі особи, які вчинили злочини або дії яких не дають підстав сумніватися у вчиненні такими особами злочинів у майбутньому. Також сюди відносяться особи, котрі відбувають або відбули покарання. Завданнями індивідуальних заходів впливу є соціально прийнятні зміни поведінки особистості. До таких осіб застосовуються виховні заходи; при наявності психічних аномалій, алкогольної чи наркотичної залежності – медичні заходи, хоча це не гарантує ефективності.
О.М. Литвак так зауважує з цього приводу: “…близько 70% вбивць, ґвалтівників та інших злочинців, які потрапляють на судово-психіатричну експертизу, визнаються хронічними алкоголіками, наркоманами, психопатами, невротиками та особами з іншими психічними відхиленнями… Суд у таких випадках призначає примусове лікування, яке є малоефективним не тільки з причин відсутності сучасних препаратів, але й тому, що далеко не всі пацієнти бажають виліковуватися”[92]. Індивідуальні заходи впливу стосовно осіб антисоціально налаштованих, передбачають виокремлення таких осіб, поставлення на облік, вивчення та застосування ефективних заходів психологічного та педагогічного виховання. За наявності відповідних підстав можливе обмеження контактування особи з мікросередовищем, котре має негативний вплив на таку особу. Якщо причиною кримінальної агресії є психічні аномалії, то до особи застосовують обов’язкові або примусові заходи медичного лікування. Можливе застосування кримінального покарання особи, адже метою покарання є перевиховання, а не помста держави. Оскільки агресивність формується в перші двадцять років життя особи, то велике значення мають індивідуальні заходи впливу на молодих людей. Особи, котрі проявляють суспільно неприйнятну агресивність, не досягнувши чотирнадцяти років, потребують спеціальної уваги. Оскільки основою мікросередовища є сім’я, то доцільно спочатку допомогти батькам у вихованні таких осіб.
В.Н. Кудрянцев виділяє такі елементи сімейної профілактики: рання профілактика в підлітковому середовищі; підготовка та навчання батьків; підтримка сім’ї; попередження бездоглядності; контроль за неблагонадійними сім’ями; профілактика серед дорослих правопорушників[93]. Такі елементи в повному обсязі охоплюють можливі негативні ситуації в сім’ї, при розробці методів впливу на сім’ю це необхідно враховувати. При індивідуальному попередженні необхідно звернути увагу на конфлікти. Конфлікти по суті є прагненням сторін досягти дихотомічних цілей. Такі дії можуть перерости в прояв кримінальної агресії. Велику роль відіграє громадський контроль. Втручання сторонніх осіб може допомогти вирішенню конфлікту, але втручання повинне бути в межах суспільної моралі. Повага до законодавства сприяє вирішенню конфліктів в державних органах і установах.
3.2 Кара як засіб протидії кримінальній агресії
Для того щоб зрозуміти, який вплив має кара на суб’єкта кримінальної агресії, необхідно спочатку дати визначення поняття кари.
І.В.Антипов дає таке визначення кари: “Під карою як метою покарання розуміється не жорстока помста чи відплата особі з боку держави за вчинений злочин, а орієнтація законодавцем суду на застосування до засудженого такого комплексу обмежень його прав та свобод, який буде відчутним і водночас достатнім для досягнення основних цілей покарання – виправлення засудженої особи, а також спеціальної та загальної превенції. З цієї точки зору кара виступає як проміжна мета покарання”[94].
А.Т. Денисова зазначає: “Під карою як однією з цілей покарання ми розуміємо заподіяння страждань і втрат винному, а тому цілком підтримуємо тезу про кару в здійсненні правопорушення, за його здійснення і відповідно до нього для досягнення інших цілей покарання”[95]. Ми частково поділяємо точку зору в тому, що кара є стражданнями. Відповідно до ч.3 ст.50 Кримінального кодексу України від 05.04.2001 року покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність. Згідно з ч.2 ст.50 Кримінального кодексу України кара є метою покарання. Виходить, що кара не може виражатись у фізичних стражданнях та приниженні людської гідності. Саме сутність кари виражається в стражданнях. Тобто можна говорити про страждання моральні, які відчуває особа під час обмежень її прав і свобод. Отже, кара є моральними стражданнями, не є ціллю покарання, а є проміжною метою для досягнення основних цілей покарання: позбавити особу антисоціальних бажань, не допустити повторного вчинення злочину під загрозою покарання, утримати інших осіб від вчинення злочинів. Необхідно звернути увагу на те, що в слові «покарання» коренем є «кара».
А.Т.Денисова слушно пропонує таку редакцію ч.1 ст.50 Кримінального кодексу України: “Покарання є карою (заходом примусу), що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаною винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого”[96]. Можна прийти до висновку: кримінальна відповідальність є карою. Ми відносимо кару до індивідуальних заходів впливу, тому що вона направлена на виправлення особи, яка вчинила злочин, спеціальну та загальну превенцію. Кара як мета покарання застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину. Безпосередньо кара не застосовується за прояв кримінальної агресії. Вплив кари за прояв кримінальної агресії формально не зазначений у законі. Як ми відмічали, кримінальна агресія передбачає заподіяння шкоди життю і здоров’ю людей, жорстоке поводження із тваринами, знищення або пошкодження неживих предметів. Отже, кара як засіб протидії кримінальній агресії буде виражена у покаранні за злочини, об’єктивна сторона яких передбачає такі діяння.
Якщо говорити про кару як позбавлення волі, то ми цілком розділяємо думку В.Н. Кудрянцева: “… тюрма не стільки виправляє, скільки псує людей, закріпляючи антисуспільні навички. Вибіркове дослідження показало, що з 300 звільнених з колонії суворого режиму 75% втратило повністю або частково соціально-корисні зв’язки, 63% не отримали допомоги в забезпеченні працею…”[97] (переклад автора). Це пов’язано з постійним негативним оточенням особи під час позбавлення волі, відсутністю достатнього контролю після відбування такого покарання. Якщо звернути увагу на альтернативні види покарання (штраф, обмеження волі і т.п), то треба слідкувати за необхідністю і достатністю таких видів. Тобто покарання повинно відповідати тяжкості вчиненого злочину, даним про особу винного, обставинам, що пом’якшують і обтяжують покарання, і досягнення його цілей. Оскільки позбавлення волі може не досягнути мети покарання, то необхідно проводити глибокі дослідження з питань ефективності застосування позбавлення волі. Треба приділяти достатньо уваги соціальній адаптації звільнених з місць позбавлення волі. Необхідно змінити думку суспільства у відношенні до особи, яка відбувала покарання у вигляді позбавлення волі, оскільки така особа практично стає вигнанцем, що унеможливлює її ресоціалізацію.